Остап Вишня

Остап Вишня
Павло Михайлович Губенко
Остап Вишня, 1925 р.
При народженні:	Павло Михайлович Губенко
Псевдоніми, криптоніми:	Остап Вишня
Дата народження:	13 листопада 1889
Місце народження:	хутір Чечва, неподалік містечка Грунь на Полтавщині
Дата смерті:	28 вересня 1956
Місце смерті:	Київ
Національність:	українець
Громадянство:	УНР, після 1921 - УСРР
Мова творів:	українська
Рід діяльності:	прозаїк
Жанр:	оповідання, гумореска, усмішка
Magnum opus:	"Моя автобіографія"

Оста́п Ви́шня (Губенко Павло Михайлович, *13 листопада 1889, хут. Чечва, Сумська область — †28 вересня 1956, Київ) — український письменник, новеліст, класик сатиричної прози ХХ ст. Начальник медично-санітарного управління Міністерства залізниць УНР. В'язень сталінських концтаборів. Ціною звільнення стали контроверсійні фейлетони проти УПА.

Біографія

Народився на хуторі Чечва біля містечка Грунь Зіньківського повіту на Полтавщині (нині Охтирський район Сумської області) в багатодітній (17 дітей) селянській сім'ї. Закінчив початкову, потім двокласну школу в Зінькові, згодом продовжив навчання в Київській військово-фельдшерській школі, після закінчення якої (1907) працював фельдшером — спочатку в російській армії, а з часом — у хірургічному відділі лікарні Південно-Західних залізниць. Та, як згадував письменник, він не збирався присвятити себе медицині — тож, працюючи в лікарні, займався самоосвітою, склав екстерном екзамен за гімназію і у 1917 вступив до Київського університету; одначе скоро залишив навчання і повністю віддався журналістській і літературній праці.

Офіцер медичної служби УНР

З 1918 — мобілізований до Армії УНР у медичні частини. Зробив швидку кар'єру — у полон до леніністів потрапив 1919 у ранзі начальника медично-санітарного управління Міністерства залізниць УНР. У його розпорядженні були всі залізничні шпиталі, в яких лежали хворі офіцери і вояки Української Галицької армії, Дієвої Армії Української Народної Республіки.

ЧК вважало великим успіхом полон офіцера Губенка — високопоставлений «петлюрівський» урядовець утримувався у Харкові до 1921 — «до повного закінчення громадянської війни» (таким було формулювання ревтрибуналів для опонентів окупаційної радянської влади).

«Реанімував» Губенка мало не сам Микола Скрипник — улюбленець московського господаря Леніна. Скрипник буцімто читав його гуморески в офіційних виданнях УНР. Павло Губенко справді писав чесно та їдко: не зважаючи на військовий стан, немилосердно висміював недоліки Директорії, на кпини брав і особисто Головного Отамана Симона Петлюру. Саме йому приписується крилата фраза: «У вагоні Директорія, під вагоном територія…» Але така слава не допомогла Вишні — згодом офіцеру Армії УНР помстилися за службу Україні: буде ленінська в'язниця і сталінський концтабір

Творчість

Перший надрукований твір Остапа Вишні — «Демократичні реформи Денікіна (Фелейтон. Матеріалом для конституції бути не може).» — побачив світ за підписом «П. Грунський» у Кам'янці-Подільському в газеті «Народна воля» 2 листопада 1919.

В цій же газеті було надруковано ще кілька фейлетонів молодого письменника, а з квітня 1921, коли він став працівником республіканської газети «Вісті ВУЦВК», розпочався період його активної творчості і систематичних виступів у пресі. Псевдонім Остап Вишня вперше з'явився 22 липня 1921 в «Селянській правді» під фейлетоном «Чудака, їй-богу!».

Остап Вишня проводив і велику громадську роботу. Він брав участь у діяльності літературних об'єднань «Плуг» і «Гарт», в організаціі та редагуванні, разом з Е. Блакитним, перших двох номерів журналу «Червоний перець» (1922) і продовжив працю в цьому журналі, коли в 1927 р. було поновлено його вихід. Відома робота Остапа Вишні в оргкомітеті Спілки письменників.

З Вишні був бездоганно вірний друг і товариш. Його знайомі оповідають, що він рятував своїх товаришів матеріально і гумором в підвалах ЧК, де він сидів десь із кінця 1919 до весни 1921; і в тюрмі НКВС у Харкові, де він сидів з 26 грудня 1933 до весни 1934, і в концтаборі на Печорі 1934—1943 pp. Коли 1931 був арештований Максим Рильський, з яким Вишня дружив так само міцно, як з Хвильовим, Кулішем і Досвітнім, то Вишня, не боячись накликати на себе гнів НКВС, кинувся з Харкова до Києва на допомогу безрадній родині поета, а після щасливого звільнення Рильського з тюрми — забрав його до себе в Харків на кілька тижнів у гості.

Арешт під час геноциду 1932—1933

1933 популярний письменник був превентивно звинувачений в контрреволюційній діяльності й тероризмі, зокрема в замаху на товариша Постишева під час жовтневої демонстрації. Запроторений до таборів ГУЛАГу. У в'язниці контактував із відомим кубанським фольклористом Сергієм Мастепановим, який також був ув'язнений у ГУЛАГу.

Звільнений і повернувся до літературної праці 1943. Вишню мали розстріляти, але його врятував щасливий випадок. Вишню перекидають просто із арештантського барака на Печорі (Комі АРСР) в письменницький кабінет у щойно реокупованому Києві.

Одна з причин несподіваного звільнення — успіхи УПА на військовому та ідеологічному фронті. Сталін вирішив, що петлюрівець Вишня своїми гуморесками має спростовувати «наклепи націоналістів» нібито улюбленця цілої України — Вишню — закатувала Москва, і висміяти «буржуазних націоналістів», насамперед УПА. Так у 1945—1946 з'явилась «Самостійна дірка» Остапа Вишні — голос гумориста з могили. «Буржуазні націоналісти» й повстанці привітали звільнення Остапа Вишні, частину заслуги в якому цілком слушно приписали і собі, та подякували гумористові, що він першим у широкій радянській пресі поінформував світ, що УПА активно діє та перемагає.

Післявоєнний період

Перший твір після концтабору — «Зенітка». Другий і останній період творчості був непростим для Вишні. Щоб приховати свою справжню сатиру, він відточує образ героя-оповідача, мудрого, дотепного, занозистого часом, але сумного.

Після закінчення Другої світової війни Остап Вишня також став членом редколегії журналу «Перець» і активним його співпрацівником.

Могила Остапа Вишні

Влада надала Вишні квартиру в будинку письменників Роліт, де він мешкав до 1952 року. В 1955 році реабілітований судовими органами СРСР. Помер 28 вересня 1956 року. Похований на Байковому кладовищі (надгробний пам'ятник — граніт; скульптор М. Д. Декерменджі, архітектор Я. Ф. Ковбаса; встановлений у 1958 році)

Оцінка критиків

У своїй творах Остап Вишня найбільше атакував слабкості свої, своїх земляків, вважаючи, за Гоголем, що «кому вже немає духу посміятися з власних хиб своїх, краще тому вік не сміятися». Особливо нещадно висміював Вишня слабість в українців інстинкту громадської і національної єдності, їхню інертність, всі ті анахронічні риси в психології та мисленні українця, що так дорого обійшлись і обходяться Україні.

Остап Вишня здобув визнання самобутнього майстра української сатири і гумору. Започаткував новий жанр — усмішка.

Усмішка — це різновид фейлетону та гуморески. Ввів цей термін сам Остап Вишня. Пізніше він писав: "Хоч «фейлетон» уже й завоював у нас повне право на життя, та, на мою думку, слово «усмішка» нашіше від «фейлетону». Автор «Вишневих усмішок» освоює і далі розвиває традиції вітчизняної та світової сатиричної літератури й народної творчості. Передусім традиції класиків (Гоголя і Шевченка, Щедріна і Франка, Мартовича і Чехова).

У ранніх творах (1920-ті) віддав належне моді на антирелігійні анекдоти, окремі з яких хоча й були популярні, але шокували почуття віруючих людей.

Твори

• Бекас (1945)
• Вальдшнеп (1945)
• Ведмідь (1945)
• Лисиця (1945)
• Вовк (1945)
• Заєць (1945)
• Зенітка(1944)
• Ленінград і ленінградці (1945)
• Дика гуска (1946)
• Дика коза (1946)
• Перепілка (1946)
• Лось (1946)
• Дикий кабан, або вепр (1946)
• Дрохва (1946)
• Екіпіровка мисливця (1947)
• Дилда (1948)
• З крякухою на озері (1948)
• У ніч під Новий Рік (1950)
• Короп (1951)
• Лебідь (1951)
• Як варити і їсти суп із дикої качки
• Фазани (1952)
• Отак і пишу (1954)
• Перший диктант (1955)
• Щука (1956)
• Збірка «Мисливські усмішки» (1956)
• Чухраїнці

Джерела

	Портал «Українська література»
	Остап Вишня у Вікіцитатах?
	Остап Вишня у Вікіджерелах?
	Остап Вишня на Родоводі?

Література

• Українська літературна енциклопедія. — Т. 1. — К., 1988. — С. 314—315.
• Українська Радянська Енциклопедія. — Т. 2. — С. 254.
• Радянська енциклопедія історії України. — Т. 1. — С. 286.
• Енциклопедія Українознавства. Словникова частина. — Т. 1. — С. 265.
• Письменники Радянської України. — К., 1970. — С. 65—66.
• …З порога смерті…: Письменники України — жертви сталінських репресій. — К., 1991. — С. 101—103.
• Мацько Віталій. Літературне Поділля. — Хмельницький, 1991. — С. 16.
• Проценко Людмила. Київський некрополь: Путівник-довідник. — К.: Український письменник, 1994. — С. 112.
• Мистецтво України: Біографічний довідник. — К., 1997. — С. 115—116.
• Юркова О. Вишня Остап // Довідник з історії України. — 2-е видання. — К., 2001. — С. 111.
• Юркова О. В. Вишня Остап // Енциклопедія історії України: Т. 1: А–В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України.– К.: В-во "Наукова думка", 2003. – 688 с.: іл. ISBN 966-00-0734-5  — С. 521—522.
• Зуб І. В. Вишня Остап // Енциклопедія сучасної України. — Т. 4. — К., 2005. — С. 482—483.
• Маківчук Ф. Життя і творчість Остапа Вишні // Вишня Остап. Усмішки. Книга перша. — К., 1969. — С. 5—24.
• І сміх, і сльози, і любов Остапа Вишні // Цалик С. М., Селігей П. О. Таємниці письменницьких шухляд: Детективна історія української літератури. — К.: Наш час, 2010. — С. 224—279.
• Гуменюк С. Хмельницька область // Історія міст і сіл Української РСР. Хмельницька область. — К., 1971. — С. 41.
• Альперін Ю. Й. Микита Годованець: Літературний портрет. — К., 1973. — С. 28—29.
• Тищук Микола. Тут починався великий гуморист: До 90-річчя Остапа Вишні // Прапор Жовтня. — 1979. — 10 листопада. — С. 4.
• Зуб І. Остап Вишня // Вишня Остап. Фейлетони. Гуморески. Усмішки. Щоденникові записи. — К., 1984. — (Бібліотека української літератури). — С. 5—32.
• Журавський А. …Скажіть усім, що я не ворог народу… // Літературна Україна. — 1988. — 9 червня. — С. 6—7.
• Невмирущий сміх // Прапор Жовтня. — 1989. — 11 листопада.
• Остап Вишня у Кам'янці // Прапор Жовтня. — 1989. — 22 листопада.
• Суровцова Н. Перехрещені стежки // Березіль. — 1992. — № 3-4. — С. 151—155.
• Лавріненко Юрій. Остап Вишня // Українське слово: Хрестоматія української літератури та літературної критики XX ст. — Книга перша. — К., 1994. — С. 480—487.
• Дорошенко В. Шевченкові джерела ранньої творчості Остапа Вишні // Слово про Шевченка. — Х.: Основа, 1998. — С. 66—76.
• Будзей Олег. Остап Вишня і Кам'янець: Дебюти // Подолянин. — 2006. — 27 жовтня. — С. 7.

Посилання

• Біографія Остапа Вишні на сайті "Гордість України!"
• Твори О. Вишні у е-бібліотеці «Чтиво»
• Твори Остапа Вишні на Читанці
• Остап Вишня в Полтаві
• Остап Вишня в Кам’янці-Подільському
• ”Предпочитаю убивать вождей на свежем воздухе” Газета по-українськи 12.11.2009