Островський Олександр Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Портрет Островського

Олександр Миколайович Островський (31 березня (12 квітня) 1823(18230412) — 2 (14) червня 1886) — російський драматург та перекладач.

Модернізував національний російський театр, розвинувши традиції Фонвізіна та Грибоєдова. Збагатив різножанровістю національну драматургію: сатирична комедія, трагедія, соціально-психологічна драма, історична хроніка. Найвідоміші п'єси «Гроза», «Таланти і шанувальники», «Безприданниця», «Вовки та вівці», «Снігуронька».

Перекладав драми Шекспіра, Квітки-Основ'яненка, Гольдоні, Сервантеса, Теренція та інших європейських класиків.

Біографія[ред.ред. код]

Народився у Москві. Предки його і по батьковій, і по материній лінії належали до православного духовенства. Батько священиком не став, а зробив успішну кар'єру чиновника, отримавши дворянський титул. Куди б не переїздила родина Островських, вона завжди опинялася в тому купецько-міщанському оточенні, яке потім з такою глибиною і сарказмом змальовував драматург.

Ставши студентом юридичного факультету Московського університету, вразливий і темпераментний юнак невдовзі втрачає будь-яку цікавість до майбутнього фаху, а серйозно захоплюється театром. Тому вже з третього курсу залишає навчання: «Я з молодих літ кинув усе і весь віддався театру». Правда, років сім все ж довелося попрацювати в судах, що неабияк збагатило його і життєвими враженнями, і досвідом, давши реальне підґрунтя для багатьох п'єс.

Літературний доробок[ред.ред. код]

14 лютого 1847 року у тісному колі друзів прочитав Островський свій перший твір під скромною назвою «Картина сімейного щастя». «З цього дня я став вважати себе російським письменником і без сумнівів та вагань повірив у своє покликання», згадував Олександр Миколайович. Як правило, він писав свої п'єси за два-три місяці, а то й кілька тижнів, хоча були винятки: наприклад, над п'єсою «Свої люди — розрахуємося» драматург працював майже чотири роки.

В російську літературу увійшов за висловом критика Добролюбова як розвінчувач «темного царства» — ницого міщансько-купецького середовища, де панували «безсилля і внутрішня нікчемність самодурства». Яскравим представником цього «царства» став Тит Титович Брусков з п'єси «У чужому банкеті похмілля»(1855), що стала першим серйозним успіхом драматурга. А далі було «Доходне місце» (1857) — п'єса, яку сучасники ставили в один ряд із комедією Грибоєдова «Лихо з розуму», і про яку захоплено відгукувався Лев Толстой: «Це величезна річ за глибиною, силою, вірністю сучасного значення…». Проте «Доходне місце» не допущене цензурою на сцену через критику державних хабарників і казнокрадів.

Вершиною драматургії Островського є «Гроза» — п'єса, що стала хрестоматійною завдяки високим художньо-образним якостям, глибиною і влучністю психологічних характеристик її персонажів. Микола Добролюбов у статті «Промінь світла в темному царстві» відзначав: «Гроза» — це, без сумніву, найрішучіший твір Островського; взаємні відносини самодурства і беззахисності доведені в ній до найтрагічніших наслідків… «. І водночас, зазначає критик, в „Грозі“ … є навіть щось освіжаюче й підбадьорююче. Це щось і є, на нашу думку, тло п'єси, яке виявляє хиткість і близький кінець самодурству. Потім сам характер Катерини, що змальований на цьому тлі, теж віє на нас новим життям, яке відкривається нам у самій її загибелі…» На думку Добролюбова, Катерина — це «крок вперед не лише в драматургічній діяльності Островського, а й в усій нашій літературі»!

Не зважаючи на творчу критику купецького середовища та певні античиновницькі демарші, творчість Островського прихильно сприймалася доволі консервативним імператором Олександром ІІІ, та й рідний брат драматурга посідав вагоме державне місце - Міністра державного майна. Наприкінці життя імператор Олександр ІІІ призначив Островському персональну пенсію у 3 тисячі рублів, але фінансові справи у нього йшли вкрай погано.

Помер у Косторомській губернії.

Островський та Україна[ред.ред. код]

«Гроза» міцно ввійшла в репертуар національних театрів. Зокрема, в Україні запам'яталася постановка цієї п'єси М.Крушельницьким у Харкові. Взагалі, п'єси Островського користувалися широкою популярністю на українській сцені. Гарячим пропагандистом його творчості був М. Садовський, який зіграв близько трьох десятків ролей із п'єс Островського. Його високо цінували Іван Франко і Панас Мирний, а для класика української драматургії Івана Карпенка-Карого творчість Островського була взірцем і школою.

Сам Островський виявляв пильний інтерес до українського театру. Він, зокрема, переклав російською мовою комедію Г. Квітки-Основ'яненка «Щира любов». Також він допомагав літературній кар'єрі українського письменника Єгора Дріянського.

П'єси Островського з успіхом витримали іспит часом. Вони й нині не сходять зі сцени провідних театрів світу, багато з них екранізовано.

Драми Островського в кінематографі[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Островская Р.П. Николай Островский. 4-е изд. - 1984. - 184 с.
  • Лобанов М.П. Островский. - 1979. - 382 с. - (Жизнь замечательных людей), (Вып.587).
Письменник Це незавершена стаття про письменника.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.