Острозький Костянтин Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Костянтин Іванович Острозький
Konstanty Iwanowicz Ostrogski 11.PNG
Невідомий художник.
Середина (?) XVIII ст.
Народився 1460
Острог
Помер 11 вересня 1530(1530-09-11)
Вільно
Ім'я при народженні Василь Острозький
Титул князь
Звання великий гетьман литовський
Конфесія православний
Батько Іван Острозький (1465)
Матір ~ Марія Іванівна Бєльська
Рід Острозькі
Дружина Тетяна Гольшанська
Олександра Семенівна Слуцька
Діти Ілля, Костянтин Василь, Софія

Костя́нтин Іва́нович Остро́зький (*1460 — †11 вересня 1530) — воєначальник, державний діяч Великого Князівства Литовського. Волинський князь (батько Острозького Костянтина-Василя), світський глава православного населення. Правнук Федора Даниловича Острозького. Тесть Предслава Лянцкоронського.

Життєпис[ред.ред. код]

Надгробок князя

Князь почав свою військову кар'єру за часів короля Польщі Яна I Ольбрахта, став одним із найвидатніших полководців XVI століття. Сучасники порівнювали його зі стратеґами античності — провів 35 битв, програв 2; брав участь в успішних компаніях проти татар, Московської Держави.
За перемогу біля Очакова проти сил хана Мехмет-Ґірея першим отримав посаду Великого гетьмана Литовського 10 серпня 1497 р.

У битві над Ведрошею 14 липня 1500 р. русько-литовсько-польське військо під керівництвом Костянтина Острозького зазнало поразки від московського війська, сам потрапив у полон.
1506 р. Васілій ІІІ змусив Костянтина Острозького підписати присягу на вірність; отримавши свободу пересування, втік на Волинь у 1507 р. 4 грудня 1507 року король надав йому правом «доживоття» монастир св. Миколая в Жидичині.

Незважаючи на заборону будувати у ВКЛ нові церкви, 19 червня 1511 отримав дозвіл короля на перебудову соборної церкви Вільнюса — Пречистої Богородиці. 2 липня 1511 отримав на сеймі в Бересті підтвердження королем привілею для Православної церкви, за яким вона мала власне судівництво, була позбавлена втручання світських чинників у справи призначення на посади (аналогічний документ король видав 9 лютого 1522 року для Турівської та Пінської єпархій за його сприяння в просьбі архиєпископа Йонаша (Івана). В 1514 р. отримав дозвіл на будівництво: мурованої церкви СВ. Трійці на місці дерев'яної, нової — Успіння (пол. Przeniesienie) Св. Миколая у Вільнюсі. В 1521 р. було збудовано нову замкову церкву в Острозі[1].

Король Сиґізмунд I Старий повернув князеві посаду Великого гетьмана Литовського в 1507.

1508 під Слуцьком і 28 квітня 1512 під Вишневцем (Лопушним) розгромив кримських татар.

Хоругва Костянтина Острозького у битві під Оршею

1513 року почалась нова війна з московитами. 8 вересня 1514 року в битві під Оршою військо Костянтина Острозького розбило московське військо кількістю 80 000 воїнів воєвод Івана Челядніна та Михайла Голиці.

2 серпня 1519 військо Костянтина Острозького зазнало поразки у битві під Сокалем від татар.

Після смерті митрополита Йосифа ІІ Солтана на своє прохання за дозволом короля від 26 вересня 1521 року отримав опіку над майном Київської митрополії до часу обрання нового митрополита. 17 липня 1522 року отримав від короля привілей ставити печатки з червоного воску[2]. Йому також довіряв наступний митрополит — Іосиф Русин.

Зайняв нейтральну позицію в конфлікті між Ольбрахтом Гастольдом та Миколою Радзивіллом, зумів зберегти з обома добрі взаємини. Коли їхній конфлікт почав переходити у громадянську війну, пробував бути посередником між ними. Мав напружені стосунки з Ольбрахтом Гастольдом після виборів 4 грудня 1522 року, добрі — з королевою Боною.

1524 спільно з коронним гетьманом Миколаєм Фірлеєм намагався зупинити наїзд військ кримського хана на Волинь і Поділля, але їм забракло для цього сил.

Натомість 2 липня того ж року князь розгромив турків під Теребовлею[3].

14 вересня виїхав з Кракова до табору короля під Львовом, де оскаржував сепарптистські дії О.Гастольда. Добрі взаємини з королевою не зміцнили його позицій у ВКЛ,[4]

1527 брав участь (разом з польним гетьманом литовським Юрієм Радзивіллом «Геркулесом») у битві під Ольшаницею на Київщині; звільнив з татарського полону 40 000 [українських] бранців, а 7 000 татар взяв у полон. Полонених татар розселив в Острозі — вони мали охороняти місто. Одна з вулиць міста називається Татарською донині.

Збройні протистояння із військами південного сусіда були для К.Острозького звичним ділом — розробив проти них спеціальну тактику ведення бою.

Православний, користувався руською мовою. Домігся значного обмеження впливу світських урядників на церковне життя та справи; зокрема, припинила діяти заборона на будівництво нових православних церков та інших споруд. Заклав православний монастир в селі Дермань та Богоявленський собор в Острозі. Окрім того, на честь своїх перемог він будував храми в інших місцях Литовської та Польської держав. Його грошові фундації були чи не найбільшими серед пожертв у всьому князівстві. Як потім було написано: «Для немічних притулки, для дітей школи, для людей рицарських в Академії Марсовій списи з шаблями залишив».

Помер 11 вересня 1530 в Турові, похований у Києво-Печерській лаврі.

Посади[ред.ред. код]

Староста брацлавський, звенигородський і вінницький (з 1497 р.), великий гетьман литовський (1497–1500 рр., 1507–1530 рр.), маршалок волинський і староста луцький (з 1499 р.), каштелян віленський (1513–1522 рр.), каштелян троцький (1522–1530 рр.).

Меценат, великий власник[ред.ред. код]

Один із найвизначніших меценатів та власників землі того часу (входило 100 міст, 40 замків, 1300 сіл; іноземці називали його володіння «Країною князя Острозького», площа володінь перевищувала сучасну Тернопільську область[5]), перетворив Острог на осередок слов'янської культури. Власність, зокрема: Волочиськ — спадок першої дружини,[6] скуплені родинні маєтки коло Острога, Полонне (надане в 1494 р.), Дубно з двором Іваня(е)м, Красилів, Здзенців, Звягель, Здовбиця, Турів (наданий 1508 р.), Чуднів; двори: Поворське, Пел(в)за, Птича; дім у Вільнюсі, наданий 1508 р., подібно як Турів, з конфіскованих у Глинського маєтків). В червні 1508 р. отримав підтвердження на внесених першою дружиною маєтків: Степань, Золотіїв, Подоляни, Х(Г)уботів, Городець, Путовичі, Лухче. Звитяга під Оршею принесла йому надання замку в Дорогобужі. У 1516 р. отримав Охново (Новогрудський повіт), в 1518 р. Колтів. В 1522 році король підтвердив купівлю маєтків: Теплень, Вовковошово, Знесіння пол. Zniesień), привілей на дворища Мокрець і Констенців (Поділля). 5 вересня 1522 р отримав Сатиїв з фільварками, Смольницю. В 1528 р з власних маєтків виставив 426 коней, що дозволяє ствердити на володіння близько 41000 душ. Отримав привілеї, заснував міста: Дубне (1507 р.), Звягель (1519), Чернігів (1529 року).[7]

Надав кошти для розбудови Межиріцького монастиря,[8] (зокрема, зведення мурованої Троїцької церкви в 1520-х рр.[9]) Острозького, Дубенського замків.

3 червня 1498 року як власник Дубного отримав від Литовського князя Олександра грамоту про надання Дубному статусу міста. 1507 р. король польський Сиґізмунд І Старий надав Дубному на прохання Костянтина Острозького магдебурзьке право.
1510 р. на місці укріпленого посаду будує нову фортецю в Полонному.

Сім'я[ред.ред. код]

Перша дружина — княжна Тетяна Гольшанська (†1522/12.7.1531[10]), донька князя Семена Юрійовича та його дружини — княжни Анастасії Несвізької-Збаразької. Син — Ілля. Була похована в Києво-Печерській лаврі, існував її надгробок з епітафією.[11]

Друга дружина — княжна Олександра Олелькович-Слуцька (†після 1555), донька князя Семена Михайловича Олельковича та його дружини — мстиславльської княжни Анни. Син — Василь Костянтин Острозький.

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

1 червня 2013 року вулиця Краснодонців у Луцьку була перейменована на Вулицю Князів Острозьких[12].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Zbysław Wojtkowiak. Ostrogski Konstanty Iwanowicz książę (ok. 1460–1530)… S. 488
  2. Zbysław Wojtkowiak. Ostrogski Konstanty Iwanowicz książę (ok. 1460–1530)… S. 487
  3. Симон Пекалід. Про Острозьку війну під П'яткою проти низових… // Українська поезія XVI століття. — К., 1987, стор. 210
  4. Zbysław Wojtkowiak. Ostrogski Konstanty Iwanowicz książę (ok. 1460–1530)… S. 487–488
  5. В. Вечерський. Українські монастирі… С. 318
  6. Wołoczyska // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innyh krajów słowiańskich. — Warszawa: Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1893. — T. XIII (Warmbrun — Worowo)— S. 882. (пол.)
  7. Zbysław Wojtkowiak. Ostrogski Konstanty Iwanowicz książę (ok. 1460–1530)… S. 488–489
  8. В.Вечерський. Українські монастирі… с.318
  9. В. Вечерський. Українські монастирі… С. 322
  10. Аθанасій Калнофойскій. Эпитафіи фундаторам лавры / Отделъ ІІ. Извѣстія очевидцевъ, современниковъ и иностранныхъ писателей // Сборникъ матеріаловъ для исторической топографіи Кіева и его окрестностей.— Кіевъ: типографія Е. Я. Федорова, 1874.— С. 32
  11. Аθанасій Калнофойскій. Эпитафіи фундаторам лавры / Отделъ ІІ. Извѣстія очевидцевъ, современниковъ и иностранныхъ писателей // Сборникъ матеріаловъ для исторической топографіи Кіева и его окрестностей.— Кіевъ: типографія Е. Я. Федорова, 1874.— С. 32—33
  12. У Луцьку перейменовано 27 вулиць

Джерела, посилання[ред.ред. код]


Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.