Острозький Костянтин Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Костянтин Іванович Острозький
Konstanty Iwanowicz Ostrogski 11.PNG
Невідомий художник.
Середина (?) XVIII ст.
Народився 1460
Острог
Помер 11 вересня 1530(1530-09-11)
Вільно
Ім'я при народженні Василь Острозький
Титул князь
Звання великий гетьман литовський
Конфесія православний
Батько Іван Острозький (1465)
Матір ~ Марія Іванівна Бєльська
Рід Острозькі
Дружина Тетяна Гольшанська
Олександра Семенівна Слуцька
Діти Ілля, Костянтин Василь, Софія

Костя́нтин Іва́нович Остро́зький (*1460 — †11 вересня 1530) — воєначальник, державний діяч Великого Князівства Литовського. Волинський князь (батько Острозького Костянтина-Василя), світський глава православного населення. Правнук Федора Даниловича Острозького. Тесть Предслава Лянцкоронського.

Життєпис[ред.ред. код]

Надгробок князя

Князь почав свою військову кар'єру за часів короля Польщі Яна I Ольбрахта, став одним із найвидатніших полководців XVI століття. Сучасники порівнювали його зі стратеґами античності — провів 35 битв, програв 2; брав участь в успішних кампаніях проти татар, Московської Держави.
За перемогу біля Очакова проти сил хана Мехмет-Ґірея першим отримав посаду Великого гетьмана Литовського 10 серпня 1497 р.

У битві над Ведрошею 14 липня 1500 р. русько-литовсько-польське військо під керівництвом Костянтина Острозького зазнало поразки від московського війська, сам потрапив у полон.
1506 р. Васілій ІІІ змусив Костянтина Острозького підписати присягу на вірність; отримавши свободу пересування, втік на Волинь у 1507 р. 4 грудня 1507 року король надав йому правом «доживоття» монастир св. Миколая в Жидичині.

Незважаючи на заборону будувати у ВКЛ нові церкви, 19 червня 1511 отримав дозвіл короля на перебудову соборної церкви Вільнюса - Пречистої Богородиці. 2 липня 1511 отримав на сеймі в Бересті підтвердження королем привілею для Православної церкви, за яким вона мала власне судівництво, була позбавлена втручання чинників світських в справи призначення на посади (аналогічний документ король видав 9 лютого 1522 року для єпархій Турівської та Пінської за його сприяння в просьбі архиєпископа Йонаша (Івана). В 1514 р. отрмав дозвіл на будівництво: мурованої церкви СВ. Трійці на місці деревяної, нової - Успіння (пол. Przeniesienie) Св. Миколая у Вільнюсі. В 1521 р. було збудовано нову замкову церкву в Острозі[1]

Король Сиґізмунд I Старий повернув князеві посаду Великого гетьмана Литовського в 1507 р.
1508 року під Слуцьком, 28 квітня 1512 року під Вишневцем (Лопушним) розгромив кримських татарів.

Хоругва Костянтина Острозького у битві під Оршею

1513 року почалась нова війна з московитами. 8 вересня 1514 року в битві під Оршою військо Костянтина Острозького розбило московське військо кількістю 80 000 воїнів воєвод Івана Челядніна та Михайла Голиці. 2 серпня 1519 р. військо Костянтина Острозького зазнало поразки у битві під Сокалем від татарів.

Після смерті митрополита Йосифа ІІ Солтана на своє прохання за дозволом короля від 26 вересня 1521 року отримав опіку над майном Київської митрополії до часу обрання нового митрополита. 17 липня 1522 року отримав від короля привілей ставити печатки з червоного воску.[2] Йому також довіряв наступник - Іосиф Русин.

Зайняв нейтральну позицію в конфлікті між Ольбрахтом Гастольдом та Миколою Радзивіллом, зумів зберегти з ними добрі взаємини. Коли їх конфлікт почав переходити у громадянську війну, пробував бути посередником між ними. Мав напружені стосунки з Ольбрахтом Гастольдом після виборів 4 грудня 1522 року, добрі - з королевою Боною. Влітку 1524 р. спільно з короним гетьманом Миколаєм Фірлеєм безуспішно протистояв нападу татарів, які вторглись на Поділля, розпустили чамбули також по Русі. 14 вересня виїхав з Кракова до табору короля під Львовом, де оскаржував сепарптистські дії О.Гастольда. Добрі взаємини з королевою не зміцнили його позицій у ВКЛ, [3]

1527 р. брав участь (разом з польним гетьманом литовським Юрієм Радзивіллом «Геркулесом») в битві під Ольшаницею на Київщині; звільнив з татарського полону 40 000 [українських] бранців, а 7 000 татарів взяв у полон. Полонених татарів розселив в Острозі — вони мали охороняти місто. Одна з вулиць міста називається Татарською донині. Збройні протистояння із військами південного сусіда були для К.Острозького звичним ділом — розробив проти них спеціальну тактику ведення бою.

Православний, користувався руською мовою. Домігся значного обмеження впливу світських урядників на церковне життя та справи; зокрема, припинила діяти заборона на будівництво нових православних церков та інших споруд. Костянтин Іванович заклав православний монастир в селі Дермань та Богоявленський собор в Острозі. Окрім того, на честь своїх перемог він будував храми в інших місцях Литовської та Польської держав. Його грошові фундації були чи не найбільшими серед пожертв у всьому князівстві. Як потім було написано: «Для немічних притулки, для дітей школи, для людей рицарських в Академії Марсовій списи з шаблями залишив».

Помер 11 вересня 1530 в Турові, похований у Києво-Печерській лаврі.

Посади[ред.ред. код]

Староста брацлавський, звенигородський і вінницький (з 1497 р.), великий гетьман литовський (1497–1500 рр., 1507–1530 рр.), маршалок волинський і староста луцький (з 1499 р.), каштелян віленський (1513–1522 рр.), каштелян троцький (1522–1530 рр.).

Меценат, великий власник[ред.ред. код]

Один із найвизначніших меценатів та власників землі того часу (входило 100 міст, 40 замків, 1300 сіл; іноземці називали його володіння «Країною князя Острозького», площа володінь перевищувала сучасну Тернопільську область[4]), перетворив Острог на осередок слов'янської культури. Власність, зокрема: скуплені родинні маєтки коло Острога, Полонне (надане в 1494 р.), Дубно з двором Іваня(е)м, Красилів, Здзенців, Звягель, Здовбиця, Турів (наданий 1508 р.), Чуднів; двори: Поворське, Пел(в)за, Птича; дім у Вільнюсі, наданий 1508 р., подібно як Турів, з конфіскованих у Глинського маєтків). В червні 1508 р. отримав підтердження на внесених першою дружиною маєтків: Степань, Золотіїв, Подоляни, Х(Г)уботів, Городець, Путовичі, Лухче. Звитяга під Оршею принесла йому надання замку в Дорогобужі. У 1516 р. отримав Охново (Новогрудський повіт), в 1518 р. Колтів. В 1522 році король підтвердив купівлю маєтків: Теплень, Вовковошово, Знесіння пол. Zniesień), привілей на дворища Мокрець і Констенців (Поділля). 5 вересня 1522 р отримав Сатиїв з фільварками, Смольницю. В 1528 р з власних маєтків виставив 426 коней, що дозволяє ствердити на володіння близько 41000 душ. Отримав привілеї, заснував міста: Дубне (1507 р.), Звягель (1519), Чернігів (1529 року).[5]

Надав кошти для розбудови Межиріцького монастиря,[6] (зокрема, зведення мурованої Троїцької церкви в 1520-х рр.[7]) Острозького, Дубенського замків.

3 червня 1498 року як власник Дубного отримав від Литовського князя Олександра грамоту про надання Дубному статусу міста. 1507 р. король польський Сиґізмунд І Старий надав Дубному на прохання Костянтина Острозького магдебурзьке право.
1510 р. на місці укріпленого посаду будує нову фортецю в Полонному.

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

1 червня 2013 року вулиця Краснодонців у Луцьку була перейменована на Вулицю Князів Острозьких[8].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Zbysław Wojtkowiak. Ostrogski Konstanty Iwanowicz książę (ok. 1460–1530)… S. 488
  2. Zbysław Wojtkowiak. Ostrogski Konstanty Iwanowicz książę (ok. 1460–1530)… S. 487
  3. Zbysław Wojtkowiak. Ostrogski Konstanty Iwanowicz książę (ok. 1460–1530)… S. 487-488
  4. В.Вечерський. Українські монастирі.— К., Харків: ТзОВ «Інформаційно-аналітична аґенція „Наш час“», ВАТ «Харківська книжкова фабрика „Глобус“», 2008.— 400 с., іл. ISBN 978-966-1530-06-4, ISBN 966-8174-12-7 (серія) с. 318
  5. Zbysław Wojtkowiak. Ostrogski Konstanty Iwanowicz książę (ok. 1460–1530)… S. 488-489
  6. В.Вечерський. Українські монастирі… с.318
  7. В.Вечерський. Українські монастирі… с.322
  8. У Луцьку перейменовано 27 вулиць

Джерела, посилання[ред.ред. код]


Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.