Острів Відродження
| Острів Відродження | |
|---|---|
 Вигляд острова з космосу в листопаді 1994 року. Світлі ділянки — солончак на місці обміління моря, темні ділянки — первинна територія острова. | |
| Географія | |
| 45°01′ пн. ш. 59°10′ сх. д. / 45.017° пн. ш. 59.167° сх. д.Координати: 45°01′ пн. ш. 59°10′ сх. д. / 45.017° пн. ш. 59.167° сх. д. | |
| Акваторія | Аральське море |
| Площа | 216 км² і 550 км² |
| Найвища точка | 38 м |
| Країна | |
 Узбекистан[1] і  Казахстан | |
| Адм. одиниця | Каракалпакстан[1] |
| Населення |
0 осіб (2019) |
  Острів Відродження Острів Відродження (Узбекистан) | |
 | |
 Острів Відродження у Вікісховищі | |
Острів Відродження[2][3] (іноді Возрождєнія[4]; узб. Tiklanish (Vozrojdeniye) orollari; каз. Возрождение аралы) — колишній острів у центральній частині Аральського моря[5]. Нині — урочище, більша південна частина якого належить Муйнацькому району Каракалпакстану Узбекистану, менша північна — Аральському району Кизилординської області Казахстану. До обміління моря, що розпочалося в 1960-ті роки, площа острова становила близько 216 км²[6][7].
Природа[ред. | ред. код]
Острів є частиною древнього меридіонального підняття дна Аральського моря[7], що ділить його на два басейни різної площі, менший західний і більший східний. Коли в посушливі роки Східний Арал повністю пересихає, урочище стає частиною Аралкуму. Острів складений шарами вапнякових порід[8], присутні виходи на поверхню крейдяних порід.
Рельєф низовинний, місцями ділянки бугристих пісків[6].
Пустельна і напівпустельна рослинність[6].
Історія[ред. | ред. код]
Острів було відкрито 1848 року експедицією російського гідролога Олексія Бутакова[5][6]. Це був одним із найплідніших періодів для Тараса Шевченка в якості поета й художника, який був одним із учасників експедиції[9]. Тоді він дістав назву Миколи І (рос. Николая I), а два невеличких прилеглих острівця були названі Костянтин (Константин) та Спадкоємець (Наследник). Разом з ще двома безіменними вони утворювали групу Царські острови (Царские острова)[8].
З приходом радянської влади острів було перейменовано на Відродження (рос. Возрождения). Впродовж 1924—1926 років на острові діяв крайовий ізолятор спецпризначення. 1942 року на острові було відкрито військовий полігон. Після війни, 1948 року на острові було закрито рибзавод і облаштовано військову частину з біохімічною лабораторією, місцеве населення виселили на материк. На острові в 1980-х роках був побудований унікальний (єдиний в СРСР) аеродром, що складався з 4-х бетонних злітно-посадочних смуг у вигляді рози вітрів. Полігон функціонував до 1992 року, потім військовий контингент був передислокований, біолабораторія — демонтована, частину устаткування військові вивезли за межі острова, а частина залишилася похованою на острові.
Унаслідок обміління Аральського моря 2001 року з'єднався з суходолом і став півостровом. Пізніше періодично то ставав повністю частиною суходолу, то півостровом, в період розливів Великого Аралу (2010—2014). 2008 року компанією «ПетроАльянс» на потребу уряду Узбекистану було проведено геологорозвідувальні роботи з пошуку нафтових родовищ.
Біохімічний полігон «Бархан»[ред. | ред. код]
З 1942 року по 1992-й на острові працював полігон випробувань біохімічної зброї «Бархан»[10]. 52-га польова науково-дослідна лабораторія (ПНИЛ-52) до 1941 року розташовувалась у на острові Городомля озера Селігер, поблизу міста Осташков Тверської області (військова частина 04061). З початком німецько-радянської війни лабораторія була евакуйована до Кірова, пізніше — до Саратова, а 1942 року отримала постійне місце на острові Відродження.
До 1948 року було облаштоване військове містечко Аральск-7 (Кантубек), збудовано злітно-посадкову смугу здатну приймати військовий транспорт. У містечку жили дослідники і військовослужбовці, які брали участь у випробуваннях, загалом до 1,5 тис. осіб. У містечку були зведені дитячий сад, школа, стадіон і кінотеатр. Від 1973 року полігон став основною тестовим майданчиком підприємства «Биопрепарат», яке займалося радянською секретною програмою біологічної зброї. Тут випробовували зброю на основі різноманітних патогенів: бактерій (сибірська виразка, туляремія, бруцельоз, чума, тиф, ку-гарячка), вірусів (натуральна віспа, ебола, марбург, венесуельський енцефаломієліт коней) і токсинів[10]. Випробовували спеціально розроблені штами, стійкі до всіх відомих на той момент антибіотиків[10]. У якості піддослідних і донорів крові використовували свійську худобу (коней, овець, ослів), диких куланів та імпортованих мавп. На початку 1990-х років містечко було евакуйоване, частину обладнання демонтували і вивезли, частину закопали[10].
Населення[ред. | ред. код]
Через багаті на рибу навколишні води на острові періодично оселялись рибалки. Серед чагарників паслись величезні стада сайгаків, у двох бухтах гніздились водоплавні птахи.
За радянських часів місцеве населення було виселено на материк, облаштовано військову частину Аральськ-7 (Кантубек), в якому одночасно мешкало до 1,5 тис. військовослужбовців і персоналу. За часів незалежності Узбекистану місцевість знелюдніла.
У культурі[ред. | ред. код]
Одна з акваторій північного Аралу на радянських картах називалася Затока Шевченка.[9] Острів є локацією ряда комп'ютерних ігор:
- Call of Duty: Black Ops. Місія Відродження.
- Call of Duty: Warzone. Мережевий режим Відродження.
Див. також[ред. | ред. код]
Література[ред. | ред. код]
- (рос.) Возрождения остров // Географический энциклопедический словарь. Географические названия / Гл. ред. А. Ф. Трёшников. — М. : Советская Энциклопедия, 1989. — 592 с. — 100 000 прим. — ISBN 5-85270-057-6.
- (рос.) Зонн И. С., Гланц М. Г. Аральская энциклопедия / Авт. и сост.: И. С. Зонн, М. Г. Гланц; Под ред. А. Н. Косарева, А. Г. Костяного. — М. : Международные отношения, 2008. — С. 64. — 256 с. — 1000 екз. — ISBN 978-5-7133-1326-5.
- (рос.) Федоров Л. А. 2.2.4. Аральск-7 (остров Возрождения) // Советское биологическое оружие: История, экология, политика. — М. : Международный социально-экологический союз Союз «За химическую безопасность», 2005. — 302 с. — ISBN 5-88587-243-0.
Посилання[ред. | ред. код]
- Агент острова Відродження. [Архівовано 12 лютого 2012 у WebCite]
- Острів Відродження: правда і домисли про Аральський полігон. [Архівовано 30 грудня 2018 у Wayback Machine.]
- Аеродром на острові Відродження — вигляд з космосу. [Архівовано 12 лютого 2012 у WebCite]
- Красный треугольник на Аральском дне : [арх. 12.02.2012]. — Дата звернення: 31.08.2010.
- Аральське море і острів Відродження на фотознімку з американського супутника-розвідника, 1964 рік. [Архівовано 9 березня 2017 у Wayback Machine.]
- Биохимический полигон в Аральском море: фотоистория «Ленты.ру» : [рос.] : [арх. 05.02.2014] // Lenta.ru : вебсайт. — 2014. — 21 января. — Дата звернення: 9 червня 2021 року.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б GEOnet Names Server — 2018.
- ↑ Аральське море // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1977. — Т. 1 : А — Борона. — С. 234.
- ↑ Атлас світу, 2005.
- ↑ Аральське море // Українська радянська енциклопедія : [у 17 т.] / гол. ред. М. П. Бажан. — 1-ше вид. — К. : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1959. — Т. 1 : А — Богунці. — С. 281.
- ↑ а б ГЭС, 1989, с. 108.
- ↑ а б в г Возрождения остров // Краткая географическая энциклопедия : [в 5 т.] / гл. ред. А. А. Григорьев и др. — М. : Советская энциклопедия, 1960. — Т. 1 : Ааре — Дятьково. — С. 196.
- ↑ а б Возрождения остров // Большая советская энциклопедия : [в 51 т.] / гл. ред. Б. А. Введенский. — 2-е изд. — М. : Советская энциклопедия, 1951. — Т. 8 : Вибрафон — Волово. — С. 561. (рос.)
- ↑ а б Царские острова // Энциклопедический словарь : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб. : Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон, 1903. — Т. XXXVIIa (74) : Ходский — Цензура. — С. 812.
- ↑ а б Стріха, Максим (26 травня 2004). Шевченкове море, якого більше немає. https://www.umoloda.kiev.ua/.
- ↑ а б в г Биохимический полигон в Аральском море: фотоистория «Ленты.ру» : [рос.] : [арх. 05.02.2014] // Lenta.ru : вебсайт. — 2014. — 21 января. — Дата звернення: 9 червня 2021 року.
- Атлас світу / голов. ред. І. С. Руденко ; зав. ред. В. В. Радченко ; відп. ред. О. В. Вакуленко. — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. — ISBN 9666315467.
.svg)
|
