Охлобистін Іван Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Іван Іванович Охлобистін
Ivan Okhlobystin MuzTVAwards-2011.jpg
Ім’я при народженні Охлобистін Іван Іванович
Народження 22 липня 1966(1966-07-22) (47 років)
Полєново, Тульська область, СРСР
Громадянство Росія Росія
Рід діяльності актор, режисер, сценарист
Роки діяльності 1983-теперішній час

Охлобистін (Іоанн) Іван Іванович (рос. Охлобыстин, Иван Иванович; народ. будинок відпочинку Поленово, Тульська область, СРСР)  — священнослужитель Російської Православної Церкви, тимчасово заборонений у служінні, російський актор, режисер, сценарист і журналіст. Псевдоніми: Іван, Іван Чужий, Леопольд Розкішний.

Біографія[ред.ред. код]

Його батько був 62-річним головним лікарем, а мати — 19-річною студенткою. Після закінчення школи Охлобистін вступив до ВДІК. Після служби в армії (служив у ракетних військах в Ростові-на-Дону) відновився в інституті і повністю поринув у громадську роботу. За короткий термін він навіть був обраний секретарем Союзу кінематографістів СРСР[Джерело?]. В 1992 році закінчив режисерський факультет ВДІКу (майстерня Таланкіна). Його акторським дебютом стала картина «Нога» (реж. Н. Тягунов) — він отримав приз за кращу роль на фестивалі «Молодість-91». Перший же сценарій Охлобистіна до фільму «Виродок» (реж. Р. Качанов) отримав номінацію на престижне «Зелене яблуко, золотий листок». Перша повнометражна режисерська робота Охлобистіна — «Арбітр» (з саундтреком гуртів «Пикник» і «Оберманекен») — отримала нагороду «Кінотавр» в категорії «Фільми для обраних». Також брав участь у театральних постановках. 16 лютого 1996 року у МХАТі відбулася прем'єра вистави за п'єсою Івана Охлобистіна «Злочинниця, або Крик дельфіна» (у постановці М. Єфремова).

Вдома у Охлобистіна є міні-колекція рушниць. Також актор має пристрасть до гарних годинників і мобільних телефонів.[Джерело?] Входить до Союзу мисливців і рибалок Росії, а крім того — у Міжнародній асоціації айкідо кеку реммей. Захоплюється ювелірною справою. За політичними переконаннями є монархістом.[1]

В 2001 році в Ташкентській єпархії РПЦ висвячений на священика.

Одружений на актрисі Оксані Арбузовій з 1995 року.

Зараз у подружжя підростають шестеро дітей — два сина (Василь і Сава) і чотири дочки (Анфіса, Євдокія, Варвара та Іоанна).

Нагороди та недавні роботи[ред.ред. код]

За свою кінематографічну діяльність Іван Охлобистін має 17 нагород за найкращу режисуру, 9 нагород за найкращу акторську роль і 21 нагороду за найкращий сценарій.

Останніми його роботами в кіно, як сценариста, стали картини «ДМБ» (реж. Р. Качанов), «Даун Хаус» (реж. Р. Качанов), «Сміттяр» (реж. Г. Шенгелія).

В 2007 році на екранах з'явився фільм «Параграф 78» (реж. М. Хлебородов), знятий за сценарієм Охлобистіна, який він написав ще в 1995 році.

Одна з останніх ролей — роль заввідділенням Андрія Бикова, серіал — «Інтерни».

Відхід від кінематографа[ред.ред. код]

Охлобистін пробував свої сили в політиці. Був членом екологічної партії «Кедр», яка йшла у владу з метою відродити в Росії інститут монархії.[Джерело?]

У вересні 2011 р. Охлобистін заявив, що збирається висунути свою кандидатуру на президентських виборах РФ у 2012 році.[2]

Свою прихильність до православ'я Охлобистін зробив публічним надбанням в 1998 році, ставши ведучим телепередачі «Канон». На початку 2001 року вийшов фільм «Даун Хаус» з його участю, і в цей же час стає відомо, що Охлобистін висвячений на священика архиєпископом Ташкентським Володимиром (Ікімом). Відбулася ця подія в Ташкентській єпархії. В кінці року Охлобистін повернувся до Москви, де влаштував презентацію свого короткометражного фільму про князя Данила. Причому це був перший фільм із циклу «Житія святих», в якому повинно бути, за задумом Охлобистіна, 477 серій.[Джерело?] У тому ж 2001 році Президент Росії Володимир Путін нагородив Охлобистіна іменним золотим годинником N 239 «За заслуги перед Вітчизною».[Джерело?]

Сан священнослужителя Охлобистін прийняв будучи вельми популярним актором і сценаристом. Оскільки православ'я негативно ставиться до акторської діяльності[Джерело?], Іван на час залишив цю професію і виступав лише в ролі сценариста. Проте до 2008 року Охлобистін знову повернувся до акторської діяльності, пояснюючи це потребою заробітку.

У 2005 році вийшла його книга «XIV принцип», написана в жанрі фантастики.

Теперішній час[ред.ред. код]

До 2005 року отець Іоанн служив у храмі святителя Миколая в Заяіцькому, що розташований на Раушській набережній річки Москва. Після — в храмі Софії Премудрості Божої на Софійській набережній.

Веде передачу «Зграя» на радіостанції Російської служби новин. Веде колонку в мультимедійному співтоваристві «Сноб».

Гаріком Сукачовим знятий фільм «Будинок Сонця» за сценарієм Охлобистіна.

У фільмі «Змова», який зняв режисер Станіслав Лібін, Іван Охлобистін виконав роль Григорія Распутіна.

Зараз Охлобистін знову активно включився у знімальний процес. В 2009 році вийшли відразу кілька фільмів з його участю: «Пуля-дура», відбулася прем'єра фільму «Цар». Знімається в головній ролі телесеріалу «Інтерни»

26 листопада 2009 року в новинних стрічках з'явилося повідомлення про те, що Охлобистін попросив Патріарха Кирила звільнити його від служіння через «внутрішні протиріччя»[3].

8 лютого 2010 року Патріарх Кирил, на прохання самого Івана Охлобистіна, відсторонив його від священнослужіння, заборонивши носіння одежи священника та єрейського хреста. Патріарх відзначив, що якщо священик Іоанн Охлобистін зробить «остаточний і однозначний вибір на користь пастирського служіння», то його тимчасова заборона в служінні може бути знята.[4][5]

Погляди[ред.ред. код]

Під час Євромайдану, у своєму акаунті, в мікроблозі Твіттер, висловив пітримку спецпідрозділу «Беркут» у боротьбі з народом, аргументувавши це словами: «Солдати не винні, вони виконують наказ». Також, Охлобистін зазначив, що, якщо б був в Україні, то уже почав би формувати альтернативний уряд на південно-східній частині України[6]. Через деякий час Охлобистін зізнався, що був не правий і попросив вибачення у всіх, кого такі висловлювання образили. Також він написав, що і росіяни і українці солідарні в одному — «ловити Януковича і судити, як бандита і зрадника»[7].

Фільмографія[ред.ред. код]

Актор[ред.ред. код]

Сценарист[ред.ред. код]

Режисер[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Кинословарь. Т.2. СПб., 2001. — С.400-401.

Джерела[ред.ред. код]