Охридська архієпископія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Охридська православна церква
Дата заснування 919
Автокефалія/автономія проголошена 927 від Константинопольської православної церкви
Дата ліквідації 1767
Причина ліквідації тиск турецького султана
Центр Охрид, Македонія
Кафедральний собор Охридський монастир
Основна юрисдикція середньовічна Болгарія
Юрисдикція для діаспори Сербія, Албанія
Літургічна мова Церковнослов'янська
Церковний календар Юліанський

Охридська Православна Церква (Православна Автокефальна Церква Охрида (865—1767) - історична православна церква, з якої беруть свій початок Болгарська православна церква, Сербська православна церква та Македонська православна церква. існує теорія, що Охридський патріархат брав участь у хрещенні Руси, а перші митрополити Київської церкви були саме з Охриди.

Історія[ред.ред. код]

На території сусідньої Республіки Македонія та Болгарії християнство відомо ще із часів апостола Павла. З IV по VI ст. Охридська Церква поперемінно залежала то від Рима, то від Константинополя.

Наприкінці IX — на початку XI століть мала статус автокефалії — Охридська архієпископія-патріархія (Охридська патріархія; Архієпископія охридська Першого Юстиніана й вся Болгарий) із центром в Охриді й, можливо, брала участь у Хрещенні Киїської Руси.

865 року, за болгарського царя Бориса, відбулось становлення церковної ієрархії.

За царя Симеона І 919 року на Помісному церковному соборі в Преславі, була проголошена автокефалія. Собор також заявив про зведення Болгарської церкви в ранг патріархату. В давньоруських та інших літописах ця церква згадувалась також як Преславська.

З 927 року — автокефальна церква (патріархат) з центром в Охриді. Ця церковна незалежність постійно оспорювалась Константинополем. Саме з Охридської церкви прийшли до Києва перші митрополити, церковна організація та (за деякими даними) хрещення.

З розгромом болгарського царства 1018 року, церква була підпорядкована Константинополю, було створено Охрідське архієпископство. До складу архієпископії входили болгарські єпархій, єпархії сербських, албанських земель, Епіра і Фессалії. Межі архієпископії залишилися тими ж, що і при болгарському царстві (часів його розквіту при Самуїлі). Усього кількість єпархій досягало 31. Проте пізніше було відновлено автокефалію архієпископства.

Зі смертю князя Стреза (1215) Охрід втратив частину південні єпархії Меглена і Струмицю (так як саме князівство було поділене між Фессалоніки і Епір). Після того як Охрід потрапив до рук Епірський деспота Феодора знову розпочався період підйому, коли патріарх Константинополя спробував скасувати автокефалію, але деспот і архієпископ активно цьому противилися, і Охрід навіть вдалося повернути деякі єпархії (Скоп'є, Сер, Сервіс). У внутрішній боротьбі між грецькими та слов'янськими єпископами перемогу отримали слов'янські (як не дивно за підтримки грека Феодора Комніна), які в підсумку вигнали греків і замістили їх новими слов'янськими єпископами.

У 14-му столітті церква починає поступово потрапляти під владу турків. На початку турки захоплюють Македонію, а в 1408 році й Охрід опиняється на їхній території.

На початку 15-го століття Софійська і Відінська єпархії були відторгнуті від Константинопольської церкви і передані Охридської. У середині століття Волоська і Молдавська церкви увійшли до складу архієпископії, а пізніше і православні громади Далматії та Італії. Не зважаючи на розширення турки завдавали церкви величезних збитків, руйнуючи країну і підриваючи владу архієпископа.

Крім того, активно проводилася ісламізація краю. Після відновлення Сербської патріархії 1557 року не тільки старі сербські єпархії увійшли до її складу, а й деякі споконвічно Охридське, наприклад Скоп'є, Мордозов, Разлогов.

До середини 18-го століття борги архієпископії були дуже великі. Патріарх Константинополя зміг переконати султана, що незалежні церкви серед нелояльних слов'ян шкідливі і небезпечні, та ще й не платоспроможні. Під тиском султана останній архієпископ 17 травня 1767 підписав акт про свою відставку, що означало кінець автокефалії.

Джерела[ред.ред. код]