Очаків

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Очаків
Ochak2 s.gif
Герб Очакова
Очаків
Очаків на карті України
Очаків на карті України
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Миколаївська область
Район/міськрада Очаківський район
Код КОАТУУ 4810300000
Засноване 1492 рік
Статус міста з 1968 року
Населення 14553 (01.03.2014)[1]
Площа 12,49 км²
Поштові індекси 57500
Телефонний код +380-5154
Координати 46°37′07″ пн. ш. 31°32′21″ сх. д. / 46.61861° пн. ш. 31.53917° сх. д. / 46.61861; 31.53917Координати: 46°37′07″ пн. ш. 31°32′21″ сх. д. / 46.61861° пн. ш. 31.53917° сх. д. / 46.61861; 31.53917
Водойма Дніпро-Бузький лиман, Чорне море
День міста 10 вересня
Відстань
Найближча залізнична станція Миколаїв
До станції 69 км
До обл./респ. центру
 - автошляхами 59,9 км
До Києва
 - автошляхами 539 км
Міська влада
Адреса 57500, Миколаївська обл., м. Очаків, вул. 50-річчя Жовтня, 7-А
Веб-сторінка Очаківська міськрада
Міський голова Топчий Микола Борисович

Оча́ків — місто Миколаївської області України, адмінінстративний центр Очаківского району розташоване на північному березі Дніпро-Бузького лиману за 59 км на південний захід від Миколаєва (автошлях Т 1513) та за 35 км від автодороги МиколаївОдеса (східніше 67 км від Одеси). Площа території міста 1249 га. Населення — 14,8 тис. мешканців.

Етимологія[ред.ред. код]

Назва міста походить від турецької назви міста Ачі-Кале тур. Özi (Фортеця Очі) (джерела перекладають її як «фортеця біля моря» або «фортеця на проході»).[2] У руській (українській) транскрипції воно з часом одержало звучання приблизно як «Очаков» (Ачаков) чи «Очаків», звідси і походить сучасна назва міста[3].

Природні умови[ред.ред. код]

З квітня по жовтень місяці 150–160 сонячних днів, середня температура повітря в цей період становить +25,7 °C. Пік температури доводиться на червень-серпень +32,6 °C. Протягом року постійно вітряно, середньорічна сила вітру 6,5-8,4 м/с. Температура води в теплий період +24-26 °С.

Історія[ред.ред. код]

Очаків розташований на узбережжі Чорного моря, біля гирла Дніпра, недалеко від місця розташування стародавньої мілетської колонії Ольвія (VII століття до н. е.) і грецької колонії Алектор (I-III століття н. е.).

За Київської Русі і у часи Литовсько-Руського князівства місто називалося Дашів. Великий князь Литовський Вітовт (13921430) сприяв побудові у 1415 р. Дашівського замку (фортеці) поблизу гирла Дніпра для захисту від татарських набігів,[4] вперше згадуваної в договорі між правителями Литви (князем Свидригайлом) і Польщі (королем Ягайлом) у 1431 р.[5]

У 1480-ті роки Дашів захопили кримські татари.

Вважається, що сучасне місто Очаків було засноване в 1492 році кримським ханом Менглі-Гіреєм, на місці литовської фортеці Дашів: у листі своєму васалу — великому князю московському Івану III — Менглі-Гірей повідомляв про намір побудувати місто на Дніпрі і просив для цього грошей[Джерело?]. Звістка ця датується початком літа 1492 року. Іван ІІІ дав гроші.[6] Це місто на Дніпрі — Очаків. Спочатку (з кінця XV ст.) фортеця називалася Кара-Кермен (з крим.  — Чорна фортеця), або по імені річки, Узу-Кале. Пізніше, на початку XVI століття, татари підпали під владу Турції, і вона отримала назву на турецький лад Ачі-Кале (Ачє-Кале; фортеця біля виходу у відкрите море). З часом ця назва в російській мові трансформувалася (прононсом) в Очаків.

У 1493 році черкаські козаки під проводом князя Богдана Глинського — старости м. Черкаси — захопили щойно збудовану кримськими татарами фортецю. У 1502 році приступом нею оволоділи турки. В 1523 р. Очаків був спалений козаками Остафія Дашкевича, який його неодноразово атакував разом з Предславом Лянцкоронським.

В 1526 році фортеця перешла у володіння османів (Сілістрія). До кінця XVII століття околиці Очакова неодноразово атакували козаки, війська подільських старост. У бою під містом 1529 р. у полон потрапив Єжи (Юрій) Язловецький. 20 вересня 1545 р. війська під командуваннямі володимирського старости — князя Федора Санґушка, теребовлянського старости Бернарда Претвича, черкаського — князя Андрія Пронського — штурмували Очаків.[7] 1568 року війська під командуванням серадзського воєводи Альбрехта Ласького здобули Очаків, але повернулися з труднощами, переслідувані татарами[8].

У 1626 році, за правління султана Мурада IV фортеця була значно розширена — зведена кам'яна стіна, яка з'єднала між собою стару цитадель з двома фортами Пияле-паші і Хасан-паші. На той час у фортеці турки тримали десятитисячне військо. Але у 1669 році запорізькі козаки кошового отамана Івана Сірка зруйнували фортецю і звільнили 7 тисяч полонених. З історією Очакова пов'язане ім'я козацького ватажка Семена Палія — керівника вдалого набігу на Очаків запорожців в 1690 році.

Російська імперія розглядала Очаків як стратегічний форпост на північному узбережжі Чорного моря. Російські війська фельдмаршала Б. Х. Мініха в 1737 році обложили і захопили місто, але рік потому змушені були покинути — за умовами Белградського договору 1739 року Очаків залишився за Османською імперією. Після російсько-турецької війни 1735–1739 року Очаків став головною базою турецького флоту на північних берегах Чорного моря.

Штурм Очакова 6 грудня 1788 року. Картина Януарія Суходольського

Остаточно Очаків був звільнений від турецького владицтва 6 грудня 1788 року, коли російські війська під командуванням князя Потьомкіна штурмом захопили фортецею. Цьому передувала блискуча перемога Олександра Суворова, яка прискорила перемогу Росії у війні, коли він з меншими силами російських військ знищив турецький десант, який 1 серпня 1787 висадився на Кінбурнській косі. У битвах при форті Кінбурн, в Дніпро-бузькому лимані, при облозі і штурмі Очакова своєю безстрашністю і героїзмом відзначилися загони козаків Чорноморського війська, очолювані кошовим отаманом Сидором Білим, а після його загибелі — Захаром Чепігою.

У 1792 році на місці зруйнованої турецької фортеці було закладено місто Очаків, яке стало портовим містом, губернським центром Новоросії, району що включав землі на північ від морського узбережжя між річками Південний Буг і Дністер. В 1794 році був навіть розроблений проект будівництва в Очакові найпотужнішого морського порту Російської Імперії на Чорному морі, але з стрімким зростанням «новонародженої» в 1794 році сусідньої Одеси значення Очакова як торгового порту поступово було втрачене. 1859 року у заштатному місті Одеського повіту Херсонської губернії, мешкало 4823 особи (2427 осіб чоловічої статі та 2396 — жіночої), налічувалось 676 дворових господарств, існувала православна церква, єврейська синагога и молитовна школа, приходське училище, лікарня, поштова станція, купецька гавань, 32 млини[9].

Під час Першої світової війни на укріплення Очакова і Кінбурна покладалося прикриття Дніпро-Бузького лиману з моря.

В радянські часи з 1928 по 1937 рік, під керівництвом генерал-лейтенанта інженерних військ Дмитра Карбишева в Очакові було побудовано низку військових об'єктів: військовий порт, аеродром «Очаків», гідроаеродром «Каборга», у військову інфраструктуру було включено фортифікаційну гідротехнічну споруду на острові Первомайський.

У 80-х роках ХХ століття розпочалося будівництво Дніпро-Бузького гідровузла: насипана Східна гідротехнічна споруда (27 га), побудований порт, виконано упорядкування узбережжя, побудована Східна промислова зона.

Пам'ятки[ред.ред. код]

Див. також: Пам'ятки Очакова

У місті Очаків на обліку перебуває 10 пам'яток архітектури та 30 пам'яток історії і одна — монументального мистецтва.

Музеї[ред.ред. код]

Музей мариністичного живопису імені Судковського

Заповідники[ред.ред. код]

Люди[ред.ред. код]

У місті народилися:

Примітки[ред.ред. код]

  1. Головне управління статистики у Миколаївській області
  2. Сучасна назва, на думку дослідників, походить від турецького багазначного слова очак (аджаг) — рід, рудник, вогнище, рівчак.
    Коваль А. П. Знайомі незнайомці: Походження назв поселень України. Наук.-попул. вид. — К.: Либідь, 2001. — 304 с. — ISBN 966-06-0183-2
  3. Історія Очакова на narod.ru (рос.)
  4. Микола Аркас. Історія України-Русі
  5. А. С. Ивченко. Вся Украина. Путеводитель. — К.: НПП «Картографія», 2005. — 656 с. — ISBN 966-631-618-8 (рос.)
  6. Н.Полонська-Василенко. Історія України. Т.1. — с.339.
  7. В.Сергійчук. Дмитро Вишневецький.- К.: Україна, 2003. 192 с. ISBN 966-524-129-X с. 44
  8. М. Бельський, Хроніка, стор. 1166.
  9. рос. дореф. XLVII. Херсонская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по сведеніям 1859 года. Изданъ Центральнымъ Статистическимъ комитетомъ Министерства Внутреннихъ делъ. СанктПетербургъ. Въ типографіи Карла Вульфа. 1868. LXXX + 191 стор.

Джерела[ред.ред. код]