Очаківський район

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Частина інформації в цій статті застаріла. Ви можете допомогти, оновивши її. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін. (липень 2020)
Очаківський район
ліквідована адміністративно-територіальна одиниця
Герб Прапор
Розташування району
Колишній район на карті Миколаївська область
Основні дані
Країна: СРСР СРСР ( УРСР),
Україна Україна
Область: Миколаївська область
Код КОАТУУ: 4825100000
Утворений: 1923
Ліквідований: 19.07.2020[1]
Населення: ▼ 15 423 (на 1.02.2016)
Площа: 1490 км²
Густота: 10,6 осіб/км²
Тел. код: +380-5167
Поштові індекси: 57515—57555
Населені пункти та ради
Районний центр: м. Очаків
Сільські ради: 11
Села: 29
Селища: 1
Районна влада
Голова ради: Олійник Георгій Петрович
Голова РДА: Допіра Олексій Тимофійович[2]
Вебсторінка: Очаківська РДА
Очаківська районна рада
Адреса: 57500, Миколаївська область, м. Очаків, вул. Соборна, 7-А
Мапа
Мапа

Очаківський район у Вікісховищі

Оча́ківський райо́н — колишня адміністративно-територіальна одиниця Миколаївської області України. Площа — 1 490 км². Станом на 2011 рік населення становило 15,9 тис. осіб. Адміністративний центр — місто Очаків. Район розташовувався у південній частині області і межує на півночі з Миколаївським, на заході — з Березанським, на сході — з Вітовським районами. На південному сході району розташований Дніпровсько-Бузький лиман, на південному заході — Березанський лиман. Район утворено 1923 року. 19 липня 2020 року було ліквідовано внаслідок адміністративно-територіальної реформи[1]

Географія[ред. | ред. код]

Територія району площею 1,49 тис. км² повністю лежить на Причорноморській низовині на узбережжі Чорного моря. У центрі й на півдні рельєф низовинний плоский, на півночі — пологохвилястий, слабо розчленований ярами і балками; присутні поди, западини[3]. Абсолютні висоти до 70 м. На заході територія району омивається водами Березанського лиману, на півдні й сході — Дніпровсько-Бузького, на сході; Кінбурнський півострів на півдні омивається водами Ягорлицького лиману, на півночі — Дніпровсько-Бузького, на заході — водами Чорного моря. Берега лиманів та моря — абразійні уступи[3]. На південь від Кінбурнської коси лежить острів Довгий, на захід — острів Березань.

Четвертинні відклади представлені лесами й лесовими суглинками. Присутні поклади глини, піску.

Район лежить в помірному кліматичному поясі. Пересічні температури січня -2,5..3,0°C; липня +22,5..23,0 °C[3]. Середня річна сума атмосферних опадів 300—350 мм. Сніговий покрив взимку нестійкий. В агрокліматичному відношенні територія району належить до посушливої, помірно жаркої зони з м'якою зимою. Днів з температурою вище +10 °C 182 на рік[3].

Ґрунти району: південні чоронземи, чорноземи солонцюваті, темно-каштанові солонцюваті на півночі й в комплексі з солонцями, глеє-солодями подів на півдні[3].

Для території району типова типчаково-ковилова рослинність, яка збереглася лише на схилах балок. За часів радянської влади було висаджено 5100 га лісосмуг[3].

На території району створено ряд об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного і місцевого значення:

Територія району лежить в Причорноморсько-Приазовській сухостеповій фізико-географічній провінції.

Річки: Балка Аджигольська.

Історія[ред. | ред. код]

Прадавня історія і античність[ред. | ред. код]

Про стародавню історію очаківської землі свідчать археологічні розкопки. У II тисячоліття до н. е. тут поселилися кімерійці. Про них згадує в «Одіссеї» Гомер. Сусідами кімерійців були фракійці і староіндійські племена меотів, синдів, дандаріїв та ін. У VIII столітті до н. е. їх змінили скіфи. В основному це були кочовики, але деякі племена почали займатися землеробством. З кінця III століття до н. е. в степах Північного Причорномор'я з'явилися сармати.

Історія скіфських і сарматських племен тісно пов'язана з життям грецького міста-колонії Ольвія, яке принесло на ці землі античну цивілізацію. Ольвія (дав.-гр. Óλβια — щаслива) — найважливіша грецька колонія в Нижньому Побужжі, в дельті Гіпаніса (Буга) та Борисфена (Дніпра), заснована вихідцями з Мілету в 647—646 р. до н. е.. Вихідці з Мілету Іонії в VII столітті до н. е. спочатку поселилися на острові Березань (тоді це був півострів), а потім, освоюючи нові території, вибрали місце для головного поліса в гирлі річки Південний Буг (Гипаніс) і назвали його Ольвія. Сільська округа (хора) Ольвійської держави майже точно відповідала території нинішнього Очаківського району. На місці Очаківського мису в ті часи знаходилося греко-сарматське поселення Алектор.

Докладніше: Ольвія

У ІІІ столітті н. е. Ольвійська держава не пережила нашестя німецьких племен остготів і вестготів і втратила значення античного центру. Після спустошливих набігів гунів в IV столітті зникають всілякі згадки про Ольвію.

Див. також: Пам'ятки археології Очаківського району та Ольвія

Середньовіччя[ред. | ред. код]

З IX століття Дніпро стає частиною великого торгового шляху «з варягів у греки». У цей період на берегах Дніпро-Бузького лиману з'являються старослов'янскі поселення уличів. У XII столітті ці поселення були зруйновані численними кочовими ордами, а на початку XIII століття ці території захопили татаро-монголи. В кінці XIV століття сюди прийшов з військом литовський князь Вітовт, на очаківському мисі він побудував фортецю Дашів. У 1492 році кримський хан Менглі-Гірей захопив Дашів і на його руїнах побудував нову фортецю — Кара-Кермен. Але потрапивши у васальну залежність від Туреччини, вони вимушені були віддати фортецю їй. Турки додатково укріпили оборонні споруди дерев'яною стіною і перейменували фортецю в Ачі-Кале тур. Özi (Ачил — прохід у морі).

У 1626 році, за правління султана Мурада IV фортеця була значно розширена. Значну частину населення міста складали нащадки слов'ян, греки, вірмени, молдовани. У фортеці в цей час знаходилося десятитисячне турецьке військо. У степу кочували татари-ногайці.

Очаків (руська назва Ачі-Кале) був опорою для розбійних набігів турецько-татарських загарбників на слов'янські землі. Починаючи з XVI століття і до кінця XVIII століття під Очаковом багато раз відбувалися битви. У 1669 році запорізькі козаки кошового отамана Івана Сірка зруйнували фортецю і звільнили 7 тисяч полонених. У 1737 році фортецею оволоділи російські війська фельдмаршала Б. Х. Мініха, але через 2 роки змушені були повернути її Туреччині. З історією Очакова пов'язані імена Семена Палія, керівника вдалого набігу запорожців в 1690 році на Очаків і Максима Залізняка, який підняв народне повстання в 1768році на Правобережній Україні, куди він перебрався з Очакова. Після поразки в Полтавській битві шведський король Карл XII із залишками своїх військ біг до Туреччини і 19 — 23 липня 1709 року знаходився в Очакові.

Під владою Російської імперії[ред. | ред. код]

Остаточно Очаків був звільнений від турецького владицтва 6 грудня 1788 року, коли російські війська по командуванням князя Потьомкіна штурмом захопили фортецею. Цьому передувала блискуча перемога Олександра Суворова, яка прискорила перемогу Росії у війні, коли він з меншими силами російських військ знищив турецький десант, який 1 серпня 1787 висадився на Кінбурнській косі. У битвах при форті Кінбурн, в Дніпро-бузькому лимані, при облозі і штурмі Очакова своєю безстрашністю і героїзмом відзначилися загони козаків Чорноморського війська, очолювані кошовим отаманом Сидором Білим, а після його загибелі — Захаром Чепігою.

У 1792 році на місці зруйнованої турецької фортеці було закладено місто Очаків, яке стало портовим містом, центром обширного повіту, що включав землі на північ від морського узбережжя між річками Південний Буг і Дністер. Але з стрімким зростанням «новонародженої» в 1794 році сусідньої Одеси значення Очакова як торгового порту поступово було втрачене.

Див. також: Російсько-турецька війна (1787—1792)

Населення[ред. | ред. код]

1990 року в районі проживало 36,9 тис. осіб, з яких 19,4 тис. в місті Очаків; налічувалось 1 місто і 30 сіл[3].

Розподіл населення за віком та статтю (2001)[4]
Стать Всього До 15 років 15-24 25-44 45-64 65-85 Понад 85
Чоловіки 8218 1644 1231 2512 2085 723 23
Жінки 8844 1539 1153 2292 2404 1360 96


Національний склад населення за даними перепису 2001 року[5]:

Національність Кількість осіб Відсоток
українці 14537 85,20 %
росіяни 1742 10,21 %
молдовани 233 1,37 %
гагаузи 163 0,96 %
білоруси 126 0,74 %
інші 126 0,74 %

Мовний склад населення за даними перепису 2001 року[5]:

Мова Кількість осіб Відсоток
українська 14539 85,21 %
російська 2162 12,67 %
молдовська 139 0,81 %
гагаузька 85 0,50 %
білоруська 52 0,30 %
інші 85 0,50 %

Населення Очаківського району, станом на 2011 рік, становило 15,9 тис. осіб[джерело?].

Адміністративний устрій[ред. | ред. код]

Будівля Очаківської районної ради і Очаківської районної державної адміністрації
Докладніше: Адміністративний устрій Очаківського району

Кількість рад:

  • Міських — 1,
  • Районних — 1,
  • Сільських — 11.

Кількість населених пунктів:

  • Місто — 1,
  • Сіл — 29.

Політика[ред. | ред. код]

25 травня 2014 року відбулися Президентські вибори України. У межах Очаківського району було створено 18 виборчих дільниць. Явка на виборах складала — 53,30 % (проголосували 6 607 із 12 395 виборців). Найбільшу кількість голосів отримав Петро Порошенко — 43,83 % (2 896 виборців); Сергій Тігіпко — 13,12 % (867 виборців), Юлія Тимошенко — 11,78 % (778 виборців), Вадим Рабінович — 7,63 % (504 виборців), Петро Симоненко — 6,19 % (409 виборців). Решта кандидатів набрали меншу кількість голосів. Кількість недійсних або зіпсованих бюлетенів — 2,09 %[6].

Економіка[ред. | ред. код]

За часів радянської влади на території району склалось високоінтенсивне сільське господарство, із спеціалізацією рослинництва на зернових і технічних культурах (озима пшениця, кукурудза, ячмінь), виноградарстві, садівництві й овочівництві; тваринництва — м'ясо-молочного напрямку (скотарство, вівчарство, свинарство). Станом на 1989 рік в районі налічувалось 58,9 тис. га сільгоспугідь: 45,3 тис. га — орні землі, 7 тис. га — пасовища і сіножаті, 6,2 тис. га — виноградинки, зрошувалось 3,8 тис. га[3]. В районі було створено 9 радгоспів (з яких 2 радгоспи-заводи — «Лиманський» і «Ольвія») і 2 колгоспи[3].

За радянської влади діяли переробні підприємства харчової промисловості: дослідний мідійно-устричний рибоконсервний (Очаків), винно-соковий (с. Парутине), хлібо- і молокозаводи, харчо-смакова фабрика[3]. В Очакові діяла швейна фабрика.

Через сприятливі кліматичні умови було створено ряд рекреаційних закладів, баз відпочинку: турбаза «Очаків», санаторії «Сонячний» і «Золотий колос»[3].

Транспорт[ред. | ред. код]

Загальна протяжність автошляхів в районі 150 км, з яких 141 км з твердим покриттям, проходить автошлях E58[3].

У місті Очаків діє морський порт.

Культура[ред. | ред. код]

В районі діє ряд музеїв:

  • Історико-археологічний заповідник «Ольвія» на місті античного поселення Ольвія в селі Парутине.
  • Воєнно-історичний музей імені О. В. Суворова в місті Очакові.
  • Музей лейтенанта П. П. Шмідта.
  • Музей мариністичного живопису Р. Г. Судоковського.
  • Літературний музей міста Очаків.
  • Музей радгоспу «Україна» в селі Кам'янка.
  • Музей радгоспу «Сонячний» в селі Іванівка.

Пам'ятки[ред. | ред. код]

Див. також: Пам'ятки Очаківського району

В Очаківському районі Миколаївської області на обліку перебуває 2 пам'ятки архітектури, 42 — історії та одна — монументального мистецтва.

Пам'ятники[ред. | ред. код]

В районі споруджено ряд пам'ятників:

  • О. В. Суворову в Очакові на місці перемоги над турецьким десантом 1787 року.
  • Морякам монітору «Ударний».
  • Пам'ятник на місці боїв 1941 року під час німецько-радянської війни на Кінбурнській косі в селі Покровка.
  • Пам'ятник загиблим під час німецько-радянської війни землякам в селі Кам'янка.

Видатні особистості[ред. | ред. код]

В районі жив, працював і помер депутат Миколаївської обласної ради, Герой України Іванов Федір Антонович.

Відомі уродженці[ред. | ред. код]

В Очакові народилися:

В селі Покровка:

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Постанова ВРУ «Про утворення та ліквідацію районів» № 807-ІХ // Голос України : газета Верховної Ради. — 2020. — 18 липня. — Дата звернення: 19.07.2020. — Цитата: «3. Ліквідувати: ... 14) у Миколаївській області: Арбузинський, Баштанський, Березанський, Березнегуватський, Братський, Веселинівський, Вітовський, Вознесенський, Врадіївський, Доманівський, Єланецький, Казанківський, Кривоозерський, Миколаївський, Новобузький, Новоодеський, Очаківський, Первомайський, Снігурівський райони».
  2. ↑ Розпорядження Президента України від 11 грудня 2019 року № 498/2019-рп «Про призначення О.Допіри головою Очаківської районної державної адміністрації Миколаївської області»
  3. ↑ а б в г д е ж и к л м н Очаківський район // Географічна енциклопедія України : [у 3 т.] / редкол.: О. М. Маринич (відповід. ред.) та ін. — К. : «Українська Радянська Енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1990. — Т. 2 : З — О. — 480 с. — 33 000 екз. — ISBN 5-88500-012-3.
  4. ↑ Розподіл населення за статтю та віком, середній вік населення, Миколаївська область (осіб) - Регіон, 5 річні вікові групи, Рік, Категорія населення , Стать [Населення за статтю та віком…2001] (укр.). Державна служба статистики України. Архів оригіналу за 27 вересня 2021.
  5. ↑ а б Розподіл населення за національністю та рідною мовою, Миколаївська область (осіб) - Регіон, Національність, Рік , Вказали у якості рідної мову. Процитовано 7 березня 2024.
  6. ↑ ПроКом, ТОВ НВП. Центральна виборча комісія — ІАС "Вибори Президента України". www.cvk.gov.ua. Процитовано 3 квітня 2016.

Джерела[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Очаківський район
Миколаївський район Миколаїв
Березанський район Вітовський район
Очаків,
Чорне море 		Дніпровський лиман,
Ягорлицька затока 		Дніпровський лиман,
Херсонська область
(Голопристанський район)
Населені пункти Очаківського району (1923—2020)
Села
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Очаківський_район&oldid=42295328