Павло Бут

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Павло Бут
Павло Михнович
Павло Бут
Прапор
Гетьман Війська Запорозького Низового
1637 — 1638
Попередник: Василь Томиленко[1]
Спадкоємець: Яків Острянин
 
Національність: українець
Віросповідання: православний
Народження: невідомо
Смерть: 9 квітня 1638(1638-04-09)
Варшава

Павло Бут (власне Павлó Михнóвич, прізвисько Павлюк, пол. Paweł Michnowicz; Paweł Pawluk) (* ? — 9 квітня 1638) — гетьман Війська Запорозького Низового, керівник повстання 1637 року.

Життєпис[ред.ред. код]

Місце та рік народження невідомі. Згадується в серпні 1630 р., відколи брав участь у козацькій раді на Масловому ставі, невдовзі повертається у Чигиринський полк, де служить сотником.

1635 року Бут перебував у складі запорожців Івана Сулими, котрий зруйнував щойно збудовану фортецю у Кодаку. Схопленого, серед інших учасників виступу, його було засуджено до смертної кари в Варшаві, однак за нього заступився великий канцлер коронний Томаш Замойський, після чого Павлюка було помилувано.

На початку 1637 року на чолі частини запорожців вирушив у похід на допомогу кримському ханові Інаєт-Ґераю, який намагався позбутися залежності від султанської Туреччини і вів боротьбу проти її ставленика Кан-Теміра. В результаті походу на Крим козаки здобули чимало зброї, захопили коней. Навесні 1637 р. повернулися на Запорожжя.

Під час відсутності Павлюка в Україні почалися заворушення серед козаків з приводу невиплати їм польським урядом грошового утримання. Тож обурений Павлюк на початку травня 1637 р. з загоном у двісті чоловік, за допомоги черкаських реєстровців, захопив гармати в Корсуні та вивіз їх на Січ[2]. Гетьман Василь Томиленко відіслав гінця до Павлюка з вимогою повернути на місце гармати, але той відмовився[3]. Прибічники уряду, з частини старшини реєстрових, звинуватили Томиленка в потуранні черні, усунули його від керівництва та обрали гетьманом Саву Кононовича, родом великороса. Дізнавшись про переворот, Павлюк вийшов із Січі, та зупинившись кошем біля Крилова, відрядив загін козаків у Переяслав, де знаходився Кононович. Гетьмана було схоплено, привезено до Крилова та разом з кількома старшинами розстріляно. В цей час, в червні 1637 р., на Запорожжі відбувається козацька рада, на якій Павла Бута обрано гетьманом Війська Запорозького. 11 жовтня 1637 Павлюк видав універсал усьому українському козацтву, міщанству та поспільству з закликом усіх проти «ворогів народу руського християнського та давньої грецької віри», а сам, залишивши замість себе в Україні Карпа Скидана, пішов до Січі.

Після Кумейківського бою 6 грудня 1637 року Павлюк з частиною козаків відійшов на Південь, щоб зібрати підкріплення. Під Боровицею (поблизу Черкас) загін з'єднався з головними силами повстанців, що їх очолював Дмитро Гуня. Після капітуляції реєстровців під Боровицею 20 грудня Павлюк потрапив до рук польського гетьмана коронного Миколая Потоцького-«Ведмежої лаби» і був страчений у Варшаві на початку лютого 1638 р.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]