Падалка Лев Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Падалка Лев Васильович
Ім'я при народженні Падалка Лев Васильович
Народився 18 лютого 1859(1859-02-18)
с. Чорнухи Лохвицького повіту Полтавської губернії, Російська імперія
Помер 1 травня 1927(1927-05-01) (68 років)
Полтава, СРСР
Громадянство Російська імперія
СРСР СРСР
Національність українець
Діяльність історик, етнограф, краєзнавець
Мова творів російська
Роки активності початок раніше 1884

Па́далка Лев Васи́льович (*18 лютого 1859, с. Чорнухи Лохвицького повіту Полтавської губернії Російська імперія — †1 травня 1927, Полтава, СРСР) — український статистик, історик, археолог, етнограф, краєзнавець, громадський діяч.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився у родині священика. Освіту здобував у Лубенському духовному училищі (1869—1875) і Полтавській духовній семінарії (1875—1879). При Першій Полтавській гімназії склав екстерном екзамени на атестат зрілості і вступив до Київського університету святого Володимира на історико — філологічний факультет. Студентом брав участь у роботі Історичного товариства Нестора-літописця. 1884 року захистив кандидатську дисертацію[1].

Після закінчення університету працював у Полтавському і Херсонському земствах, Харківській міській і Полтавській губернській управах, Полтавській вченій архівній комісії.

Був одним із засновників крайових громадських організацій Полтавщини і Херсонщини: губернського осередку Товариства українських поступовців, Українського наукового товариства дослідження й охорони пам'яток старовини та мистецтва на Полтавщині, Полтавського церковного історико-археологічного комітету.

1893 року молодий статистик був заарештований і залишив роботу у Херсоні. Попрацювавши небагато часу в Харківській міській управі переходить до Полтавського земства, але по 4 роках праці був висланий за межі Полтавщини, хоча незабаром повернувся і продовжував плідно працювати.

У подальшому знаходився під наглядом поліції за українофільські настрої і краєзнавчу діяльність.

Був одним із ініціаторів створення і активним співробітником Полтавської губернської вченої архівної комісії, що видавала у Полтаві протягом 1905—1917 рр. «рос. Труды Полтавской ученой архивной комиссии» (15 випусків). Членами комісії були В. О. Бучневич, В. І. Василенко, І. А. Зарецький, О. Ф. Мальцев, І. Т. Милорадович, В. Л. Модзалевський, І. Ф. Павловський, В. О. Щепотьєв та інші. У завдання комісії входило виявлення, концентрація та впорядкування документальних матеріалів, що становили наукову цінність. У науковому відношенні вона підлягала Петербурзькому археологічному інституту, в адміністративному — полтавському губернатору. Спеціальних асигнувань комісія не мала й утримувалася на кошти, що надходили від членських внесків та пожертв приватних осіб — аматорів старожитностей. Серед її членів були ентузіасти-меценати, зокрема, полтавський міський голова В. П. Трегубов, член губернського присутствія М. В. Биков (племінник М. В. Гоголя і зять О. О. Пушкіна — сина О. С. Пушкіна); колишній службовець селянського банку етнограф В. І. Василенко, письменник В. П. Горленко. Згодом дійсними членами комісії стали В. І. Трипольський, полтавський художник-фотограф Й. Ц. Хмелевський, колишній викладач полтавської другої чоловічої гімназії М. Г. Астряб, історик-архівіст В. О. Барвінський (Харків), археолог і етнограф К. М. Скаржинська (Лубенський повіт), історик права М. П. Василенко (Київ), засновник Миргородського курорту І. А. Зубковський (Миргород), викладачі І. О. Неутрієвський (Новгород-Сіверський), С. В. Рклицький (Кременчук), С. Д. Щербак (Москва) та інші. Серед почесних членів комісії були відомі вчені: Д. І. Багалій, О. Я. Єфименко, В. С. Іконников, О. І. Левицький, М. І. Петров, М. Ф. Сумцов, Д. І. Яворницький[2].

Листувався із Б. Д. Грінченком[3], О. М. Лазаревським[4].

Лев Падалка належав до активних членів Полтавської Громади. Був одним із фундаторів Полтавського церковного історико-археологічного комітету, одним із ініціаторів створення в Полтаві краєзнавчого музею.

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

У науковій творчості об'єднував громадські вподобання й інтерес до давнього минулого України і Полтавщини. Автор багатьох статистичних і етнографічних досліджень та історичних праць. Всього історії полтавської землі присвячено понад 70 історичних розвідок Л. Падалки, які друкувалися в журналах: «Кіевская старина», «Хуторянинъ», «Археологическая летопись Южной России», «Рідний край», в земських збірниках і газетах Полтави і Херсону. Зібраний у них фактичний матеріал не втратив значення досьогодні.

Уклав «Російсько-український діловодний словник» (1917; вид. 2 — 1918)[5]. У 20-х роках брав участь у створенні експозиції Центрального крайового музею Полтавщини ім. В. Г. Короленка. Входив до редколегії часопису «Рідний край». Ще на початку ХХ ст. в умовах жорстокого гоніння всього українського він відстоював право рідного народу на автономію, на рідну мову і культуру.

Праці[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Лев Васильович Падалка. Особистості [Архівовано 28 квітня 2014 у Wayback Machine.] // Білоусько О. А., Мирошниченко В. І., Нова історія Полтавщини. Кінець XVIII — початок XX століття. — С.232
  2. Полтавська губернська вчена архівна комісія [Архівовано 28 квітня 2014 у Wayback Machine.] // Полтавщина: Енциклопедичний довідник / За ред. А. В. Кудрицького.- К.: УЕ, 1992. — С.713-714
  3. Листи, 1890. Архів оригіналу за 5 січня 2012. Процитовано 19 квітня 2011.
  4. Листи, 1898. Архів оригіналу за 5 січня 2012. Процитовано 19 квітня 2011.
  5. Термінологія

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]