Падіння Константинополя (1204)
| падіння Константинополя (1204) | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Четвертий хрестовий похід | |||||||
 |
|||||||
|
|||||||
| Сторони | |||||||
 Візантійська імперія |
Хрестоносці | ||||||
| Командувачі | |||||||
| Олексій IV АнгелОлексій V Дука |
 Боніфацій I Монферратський Венеція Енріко Дандоло |
||||||
| Військові сили | |||||||
Візантія: 15,000 чол.,[1]
|
Хрестоносці: 10,000 чол.[3] Венеціанці: 10,000 чол.[3]
|
||||||
| Втрати | |||||||
| невідомо | невідомо | ||||||
Падіння Константинополя 13 квітня 1204 року — облога та взяття Константинополя військами хрестоносців.Одна з епохальних подій середньовічної історії ,яка мала далекосяжні наслідки для всієї Європи. Взяття міста передували дві досить напружені облоги — 1203 і 1204 років, в ході яких свої зусилля об'єднали венеціанський флот і західноєвропейська (переважно французька) піхота.
Зміст |
Передумови для взяття міста [ред.]
Головною передумовою захоплення міста було бажання католицького духовенства підкорити Риму православну церкву .Внаслідок цього папою Інокентієм III був організований Четвертий хрестовий похід. Він мав за мету підпорядкування православної церкви і ліквідацію патріаршества у Константинополі.
Причини падіння [ред.]
Падіння Константинополя пояснювалося наростаючим відставанням у соціально-економічному розвитку імперії у порівнянні з більш компактними і краще організованими західноєвропейськими державами, в яких намітилася тенденція до практичного застосування останніх досягнень технічного прогресу у побуті, армії і флоті, а також до зростання торгівлі та товарообігу, яким сприяв великий споживчий попит і інтенсивний грошовий обіг у містах. Візантійські вельможі, як і раніше воліла вкладати свої заощадження у малоприбуткову, але високостатусну нерухомість ( латифундії у Малій Азії), яку ставало все важче утримувати і охороняти, особливо в умовах мусульманських навал. У самому Константинополі до кінця XII століття з'явився грецький торговий клас, але він був радше наслідком імітації італійських купецьких традицій і, в якійсь мірі, навіть зацікавлений у ще більш тісній співпраці з італійською таласократією, за допомогою яких розраховував поліпшити свій добробут. В умовах постійного збільшення західної присутності ця група стала грати роль п'ятої колони.
Також у падінні міста чималу роль зіграв венеційсько-візантійський договір 1187 року, за умовами якого візантійські імператори скоротили свої військово-морські сили до мінімуму, покладаючись на флот своїх італійських "союзників". Саме кораблі венеціанців доставили більше 30 тисяч хрестоносців до околиць Константинополя, який тепер захищали лише міські стіни і чисельна перевага його мешканців (населення столиці на момент падіння оцінювалося в межах від 250 до 500 тис. осіб - неймовірна кількість за мірками середньовічних міст Західної Європи, в яких рідко налічувалося більше 10 тис. мешканців). Тим не менш, багатолюдність столиці не лякала хрестоносців. В місті вже давно панувала смута, викликана безперервною боротьбою за владу між окремими кланами грецьких вельмож. При цьому вони не гребували вдаватися до послуг іноземних найманців заради своїх особистих інтересів, які вони ставили вище інтересів грецького народу в цілому.
Хід подій [ред.]
За змовою з ватажком хрестоносців Боніфацієм Монферратським, венеціанський дож Енріко Дандоло переправив хрестоносців на венеціанській флотилії до Константинополя з метою відновити на Візантійському престолі Ісаака II, який обіцяв йому за це 200 тис. срібних марок. Після недовгої облоги Ісаака II було поновлено на престолі. Проте скарбниця держави виявилася порожньою. Імператор квапливо спробував зібрати потрібні гроші з міського населення, що спричинило повстання. Ісаака було вдруге скинуто з престолу, тепер уже назавжди. Обурені таким станом справ, хрестоносці перейшли до справи Навесні 1204 року почалася відкрита війна, а дванадцятого квітня хрестоносці пішли на штурм Константинополя. Вночі частина солдатів, побоюючись контрнаступу візантійців, стала підпалювати будинки. Жоффуа де Віллардуен, один із ватажків походу, та його хроніст, так розповідає про це: Вогонь почав поширюватися містом, який яскраво запалав і горів всю ніч та увесь наступний день впритул до вечора.У місті згоріло більше будинків, чим можна нарахувати у будь-якій з трьох найбільших міст Французького королівства. Те, що не згоріло, було розграбовано. Армія, розсипавшись містом, почала грабувати , - так багато, що воістину не можливо було визначити її кількість чи цінність. Серед них золото і срібло, посуд, коштовне каміння, сукна і шовк, хутряний одяг ,і взагалі усе найкраще, що тільки можна було відшукати у місті. Жоффруа де Віллардуен підтверджує цими словами, що, наскільки йому відомо, такої багатої здобичі не брали ще в жодному місті з часів створення світу. (Віллардуен. Завоювання Константинополя. Цитата: Joinville and Villehardouin. Chronicles of the Crusades / Trans. M.R.S. Shaw. Harmondsworth, 1963, Ch. 12. P.92)
Католицьке духовенство займалося переважно пошуками священних реліквій. У Францію їх привезли таку силу-силенну, зокрема і терновий вінець Христа. Для гідного розміщення цих скарбів король Людовік IX (Людовік Святий) вирішив спорудити у Парижі Сент-Шапель. Венеціанцям, крім іншої здобичі, дісталися знамениті чотири бронзових коня, вивезених у свій час імператором Августом з Олександрії до Рима. Їх розмістили у Венеції.
Підсумки та значення [ред.]
Захоплення Константинополя католиками призвів до посилення етно-релігійної ворожнечі на Балканах і встановленню атмосфери загального політичного хаосу.
Після падіння Константинополя хрестоносний рух пішов на спад. І тоді у 1212 р. Інокентій III оголосив про те, що Єрусалим можуть звільнити лише діти, оскільки вони ще не обтяжені гріхами й пороками. У Марселі зібралися близько 10 тисяч дітей з усіх областей Франції, яких марсельські судновласники стали перевозити на Схід. Цей захід завершився тим, що в Олександрії Єгипетській більшість дітей було продано заповзятливими купцями у рабство до турків. Та ж доля спіткала і німецьких дітей. Турки стали комплектувати з хлопчиків загони мамелюків та яничар, а дівчат продавати в гареми емірів. Це викликало сильне обурення в Європі, але без будь-яких наслідків.
Див. також [ред.]
Джерела [ред.]
- Жоффруа де Виллардуэн. Завоевание Константинополя / Пер. М. А. Заборова — М.: Наука, 1993.
- Робер де Клари. Завоевание Константинополя / Пер. М. А. Заборова — М.: Наука, 1986.
- Васильєв А.А. Історія Візантії. Латинське панування на Сході.
