Пакистан

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Ісламська Республіка Пакистан
اسلامی جمہوریہ پاکِستان

Прапор Пакистану Герб Пакистану
Прапор Герб
Девіз: «Iman, Ittehad, Nazm (Віра, Єдність, Дисципліна)»
Гімн: «Qaumi Tarana»
Розташування Пакистану
Столиця Ісламабад
Найбільше місто Карачі
Офіційні мови Урду, Англійська
Державний устрій Президентська республіка
 - Президент Мамнун Хусейн
 - Прем'єр-міністр Наваз Шариф
Площа
 - Загалом 803,940 км² (35-а)
 - Води (%) 3,1
Населення
 - оцінка 2010 р. 187 342 720 (6-а)
 - Густота 233/км²
ВВП (ПКС) 2008 р., оцінка
 - Повний $464,9 мільярдів (27-а)
 - На душу населення $2.500 (Список країн за ВВП на душу населення)
ІРЛП  (2008) 0,551 (середній) (136-а)
Валюта Рупія (PKR)
Часовий пояс  (UTC+5)
 - Літній час (UTC+6)
Домен інтернету .pk
Телефонний код +92

Пакиста́н (урду پاکِستان [paːkɪsˈtaːn] — «земля чистих»[Джерело?], англ. Pakistan [ˈpækɪsˌtæn]), повна назва — Ісла́мська Респу́бліка Пакиста́н (урду اسلامی جمہوریہ پاکِستان), країна на півдні Азії, що простягнулася від Гімалаїв до Аравійського моря, межує на заході з Іраном, північному-заході з Афганістаном, північному сході з Китаєм, сході з Індією;

Зміст

Назва країни[ред.ред. код]

Територія сучасного Пакистану відома ще з давніх часів. Різні цивілізації та культури розвивалися й занепадали на цих землях, різні й найменування вони мали, але жодна з них не нагадувала теперішньої назви країни. А назву цю вивели поборники незалежної ісламської держави ще на початках 20 століття. Спочатку вона була символом їх переконань та боротьби за Незалежність, а згодом вона стала до душі населенню цієї території й переросла своє призначення, як окремої політичної течії, в державний символ — назву держави.

Назва Пакистан — була придумана в 1934 році Чодгарі Рахмат Алі (Choudhary Rahmat Ali), яку він опублікував у «Пакистанській декларації» брошурі «Зараз або ніколи» («Now or Never»)[1]. Ця назва уособлює прагнення «тридцять мільйонів мусульман бути разом», які живуть на п'яти північних територіях британського Індостану — Punjab, Afghania, Kashmir, Sindh, і Balochistan"[2].

На початку 1930 року, Чодгарі Рахмат Алі почав писати свою найвідомішу працю — про формування мусульманської нації в Індії. Він був секретарем «Пакистанського Руху» у Великобританії на чолі з Мухаммад Аслам Хан Хаттаком (голови організації), і доктором Абдур Рахімом (віце-президент організації) і перебував здебільшого в Лондоні[3]. Там на берегах Темзи, 28 січня 1933 року, він висловив свої ідеї в брошурі «Зараз або Ніколи, ми повинні жити або згинути назавжди?» (Now or Never; Are We to Live or Perish Forever?), яку потім й нарекли Декларацією Пакистану. Там й вперше побачила світ абревіатура з заголовних літер п'яти провінцій, що склали теперішню територію Пакистану (хоча, в самого Алі ця територія була набагато більшою, з чим він був незадоволений після проголошення держави)[4].

Географія Пакистану[ред.ред. код]

Пакистан простягається між 24 і 37 північними широтами і між 61 і 77 східною довготою та займає площу 803940 км², що робить його дев'ятою за величиною країною в Азії, а включаючи спірну територію Азад Кашмір і північні райони Кашміру, країна охоплює 880254 км². Пакистан межує з чотирма незалежними країнами: Іраном на південному-заході, Афганістаном на заході і півночі, Китаєм на північному-сході і Індією на схід, з кожною, з цих, країн є прикордонні територіальні суперечки (від значних до незначних), тому загальна довжина кордонів 7056 км, величина узагальнена. На півдні, Пакистан має 1046 кілометрів берегової лінії на Аравійському морі.

Топографічна карта Пакистану

На більшій частині країни — гори систем Гіндукушу, Гімалаїв, Іранського нагір'я. На сході і південному сході країни — рівнина в басейні річки Інд, на півдні, північному сході та північному заході — відроги Гімалаїв та гори Гіндукушу (висота до 7690 м). На заході і південному заході — гори Сулейманові, Макран та нагір'я Белуджистан. Найвища точка Пакистану знаходиться в горах Каракорум — гора К2 (Годвін-Остін) (8611 м). Це друга вершина у світі після Евересту. Клімат мусонний, на більшій частині країни — тропічний, на північному заході — субтропічний. Основна ріка — Інд з притокою Паджнад.

  • Площа країни: всього — 880254 км ², суша — ???, вода — ????.
  • Сухопутні кордони: всього — 7056 км.
  • Прикордонні країни (їх межі): Іраном — 978 км, Афганістан — 2643 км, Китай — 523 км, Індія — 2912 км.
  • Берегова лінія — 1046 кілометрів.
  • Висота крайнощів: найнижча точка — Індійський океан 0 м, найвища точка — K2 (колишня назва Годвін-Остін) 8611 м.
  • Землекористування: орна земля — 27%, постійні зернові культури — 1%, пасовища — 6%, ліси і лісові масиви — 5%, інші землі — 61% (станом на 1998 рік).
  • Зрошувані землі — 171 100 км².

Рельєф країни[ред.ред. код]

У межах Пакистану чітко виділяються три великі орографічні області — Індська рівнина (західна частина Індо-гангської рівнини) і обрамлюючі її із заходу і півночі гори та височини, що належать до систем Іранського нагір'я і Гіндукушу з Гімалаями, що утворилися в основному в епоху альпійського орогенезу. Індська рівнина виникла на місці великого передгірного крайового прогину.

Індська рівнина — одна з найбільших алювіальних рівнин тропічного поясу, що простягнулася від підніжжя Гімалаїв до Аравійського моря на 1200 км при ширині до 550 км. Ця рівнина виникла на місці великого передгірного крайового прогину і майже вся її територія розташована нижче 200 м та відрізняється одноманітним плоским рельєфом. В її межах розрізняють три частини: північну — Пенджаб (або П'ятиріччя), утворену Індом і його п'ятьма великими притоками, Сінд — середню і нижню течії Інду; та пустелю Тар, що знаходиться на схід від Сінду. На півночі рівнини наявні численні конуси виносу уламкового матеріалу, які порізані річками. У Сінді на межиріччях збереглися сліди давньої річкової мережі, що свідчать про більше обводнення рівнини в минулому. Дельта Інду утворена кількома діючими руслами, відмерлими естуаріями і серією стародавніх піщаних берегових валів. В пустелі Тар поширені дюни, бархани, піщані пасма в поєднанні з солончаками, такирами і солоними озерами у пониженнях. Абсолютна висота цього району від 100 до 200 метрів. З півдня пустеля обрамлена солончаковими низовинами Великого Качского Ранна, що заливається морськими приливами і під час випадання зливових опадів.

Гори Пакистану складають його другу географічну особливість, й являють собою молоді складчасті хребти, складені кристалічними сланцями, вапняками, пісковиками і конгломератами. Найбільш високі хребти розчленовані річковими долинами і ущелинами та увінчані сніговими шапками. На крайній півночі в межі Пакистану частково заходять осьові хребти Гіндукушу з вершиною Тірічмір (7690 м). На схід розташований хребет Хіндурадж, південно-західне закінчення якого відокремлено від прикордонного хребта Спінгар Хайберський проходом (1030 м) — найважливішим перевалом, який використовуються для сполучення між Пешаваром і Кабулом. На північному сході на територію Пакистану заходять західні відроги Гімалаїв. На півночі Пакистану між Індської рівниною і горами розташоване пісчаникове плато Потвар з середніми висотами 300–500 м, оточене з півдня Соляні хребтом (висотою до 1500 м).

Територія Белуджистану становить його третю географічну особливість, вона охоплює всю Західну частину Пакистану, яку займають плато і гори, що являють собою південно-східне обрамлення Іранського нагір'я. Середні висоти цих гір зазвичай не перевищують 2000–2500 метрів, такі, як Сулейманові гори, що витягнулися в субмеридіональному напрямку і круто обриваються до долини річки Інд. Проте, на півночі цих гір є і більш високі окремі вершини (до 3452 м). Меридіональний хребет Кіртхар з крутими, зверненими до долини Інду схилами майже доходить до узбережжя Аравійського моря і знижується від 2440 м на півночі до 1220 м на півдні. Гори Макран, що складаються з декількох субпараллельних хребтів висотою до 2357 м, обрамляють з півдня плато Белуджистану. З півночі воно обрамоване прикордонними горами Чага, де є згаслі вулкани. Далі на північний схід простягається хребет Тобакакар (до 3149 м), у його західній частині розташований перевал Ходжак (Болан), через який проходить стратегічно важливий шлях з Кветти в Кандагар (Афганістан).

Клімат країни[ред.ред. код]

Докладніше: Клімат Пакистану
Кліматична діаграма Карачі
Кліматична діаграма Лахору
Кліматична діаграма Пешавару

Пакистан перебуває в помірній субтропічній кліматичній зоні, клімат, в основному, напівпосушливий, але на півдні країни він таки посушливий. Його особливості характеризуються спекотним літом і прохолодною або холодною зимою, та значними коливання між крайнощами температури в конкретному районі. Ці узагальнення не повинні приховувати явні відмінності, що існують між конкретними реґіонами країни, оскільки, у прибережній зоні уздовж Аравійського моря, як правило, кліматичні умови — помірні та теплі, а замерзлі засніжені хребти Каракоруму та інших гір на Крайній Півночі Пакистану вирізняються холодним кліматом увесь рік, тому вони доступні тільки для альпіністів світового рівня лише на кілька тижнів у травні та червні щороку.

Пакистан має чотири сезонні пори року: прохолодна і суха зима триває з грудня по лютий; гаряча і суха весна триває з березня по травень; літо дощове, оскільки південно-західний мусон триває з червня по вересень; а восени період мусонів відступає у жовтні та листопаді. Початок і тривалість пір року, також різниться залежно від місця розташування території (північ чи південь країни).

У низинах, середня температура самого холодного місяця січня між 12 °C і 16 °C на півдні змінюються лише вздовж узбережжя, а середньомісячна температура взимку становить до 20 °C. У літні місяці з травня по вересень (за винятком територій на більших висотах) на всій території країни нестерпно спекотно. Середня температура, як правило, близько 30 °C, а в деяких місцях можна зафіксувати навіть граничну температуру в 50 °C. Розподіл опадів вкрай нерівномірний, в загальному, вони знижуються з півночі на південь. Достатню кількість опадів отримує тільки передгір'я Гімалаїв і крайня північ Пенджабу, де їх кількість становить 1000 мм на рік. Лахор же отримує лише близько 500 мм, а в південних штатах Пенджаб і Сінд, менше ніж 200 мм на рік. Дощі випадають майже виключно під час короткого південно-західного мусону у липні і серпні, а в іншу пори року сухо.

Екстремальна сухість переважає в Белуджистані, у західних гірських районах кількість опадів навіть не доходить до 100 мм на рік. Взимку часті морози, а середня температура січня лише 10 °C. Зате влітку, тут притаманні такі ж кліматичні умови, як на рівнині Інду. Лише у висотних районах, Белуджистану спостерігається температура набагато помірніша від рівнинних територій, зрештою, й вологий тут становить від 200 до 300 мм опадів на рік. Белуджістан отримує більшу частину своїх не частих опадів в зимовий період, а в літній мусон тут випадають лише залишки від південно-західного мусону, тоді як його західні райони, захищені горами, взагалі, без дощу цієї пори року.

Високогірні долини на крайній півночі Пакистану мають зовсім відмінні, від всієї країни, кліматичні умови. Температури в діапазоні мінус не рідкісні взимку протягом всього дня. Хоча літо тепле й помірне, але такої спеки, як на долині Інду не спостерігалося. Річна кількість опадів характерна для північних Гімалаїв, становить 1500 мм на рік і змінюється в меншу сторону з півночі на захід цих місцин.

Геологія, грунти й корисні копалини країни[ред.ред. код]

Пакистан в своїй геологічній будові перекриває як індійську та євразійські тектонічні плити. Де його провінції Сінд і Пенджаб лежать на північно-західній частині Індійської платформи, а Белуджистан і більша частина Північно-Західної прикордонної провінції знаходяться в межах Євразійської плити. Північні райони і провінція Азад Кашмір лежать в основному в Центральній Азії по краю Індійської плити і тому схильні до проявів руйнівних землетрусів, спричинених стиканням двох тектонічних плит.

Тектонічна карта Пакистану

Більшість території Пакистану охоплює північно-західну околицю Індійської (Індостанської) платформи та частину Середземноморського складчастого поясу. На платформі лежить східна низовинна частина країни (рівнина Інду), перекрита антропогеновими відкладами. Породи осадового чохла — палеозой, мезозой і палеоген — розкриваються тільки у Соляному хребті.

До складчастого поясу належать гірські системи західної і півної частини країни — Іранське нагір'я, Гіндукуш, Гімалаї. В західній частині — Белуджистані, що являє частину Альпійської геосинклінальної області, виділяють декілька зон зі сходу на захід: міогеосиклінальна (карбонатні відклади крейди та палеогену), евгеосинклінальна (тріас — юрські вапняки та гіпсові породи офіолітової серії крейди), зона палеоген-міоценового флішу та зона вулканітів і гранітоїдів крейди та палеогену. Складчаста область півніічної частини країни складена гнейсами, кристалічними сланцями і гранітами докембрію. Вздовж її північно-західного краю простягається зона флішоїдних та вулканогенних відкладів палеозою і мезозою з інтрузіями гранітів. Складчаста область обрамлена прогинами, виповненими неогеновими моласами.

Найважливіші родовища корисних копалин пов'язані з осадовими комплексами околиць платформи і складчастої області. Пакистан має розвідані запаси різних корисних копалин: нафти, вугілля, природного газу, бокситів, бариту, золота, міді, залізних руд, флюориту, марганцю, стибію, поліметалічних руд, целестину, сірки, кам'яної солі, гіпсу, магнезиту, вапняків,глин та інших копалин (в меншій мірі).

В Пакистані широко представлене ґрунтове різноманіття. На Індській рівнині широко поширені родючі алювіальні ґрунти в річкових долинах і напівпустельні сіроземи на межиріччях. У гірських районах послідовно знизу вгору змінюються каштанові, бурі лісові, субальпійські та альпійські гірські лукові і лучно-степові ґрунти. У міжгірських пониженнях Белуджистану поширені піщані пустельні ґрунти і солончаки, на півдні Сінда — солончаки, а в межах пустелі Тар — безплідні піски.

Гідрологія країни[ред.ред. код]

Основною особливістю гідрології країни є річка Інд, головна артерія всієї території Пакистану. Назва Інд походить від «Сіндхі» — санскритського слова, що означало ще й «океан» (з якого також похідними йдуть Сінд, індус та Індія). Інд є однієї з світових великих річок, бере початок у південно-західному Тибеті лише близько 160 км на захід від його притоки Сатледжу бере свій початок ріка Брахмапутра. Площа водозбору річки Інд становить майже 1 мільйон квадратних кілометрів, а всі великі річки Пакистану — Кабул (Kabul), Джгелюм (Jhelum), Ченаб (Chenab), Раві (RaviСатледж (Sutlej) — впадають в нього. Завдяки такому обширному басейну річки, сформувалися родючі рівнини наповнені мулом який несе в своїх водах річка Інд. Саме тому, ця область була заселена сільськогосподарськими цивілізаціями, принаймні 5000 років тому.

Верхній басейн річки Інд включає провінцію Пенджаб, в нижній басейн річки Інд починається умовно на річці Панджнад (Panjnad) (злиття східних приток Інду) і простягається на південь до узбережжя. У Пенджабі (що означає в народі «земля на п'яти водах») течуть Інд, Джгелюм, Ченаб, Раві і Сатледж, але остання, в основному протікає на індійській стороні кордону. У південній частині провінції Пенджаб, британці спробували використати водні ресурси для зрошення ще в колоніальний період, тому вони втілили проект, який згодом дістав назву Канал Колоній (Canal Colonies). Іригаційні проекти, сприяли виникненню інтенсивного господарювання, незважаючи на посушливі умови, і призвело до важливих соціальних і політичних перетворень в країні.

Пакистан має дві великі греблі: гребля Тарбела (Tarbela Dam) на річці Інд, недалеко від ранніх буддійських поселень Таксіла і гребля Манґла (Mangla) на річищі Джгелюм в Пенджабі, поблизу кордону з Азад Кашмір побудована в рамках проекту (Indus Basin Project) по впорядкуванню використання басейну річки Інд[5][6]. Васак дамба (Warsak) побудована на річці Кабул поблизу Пешавара набагато менша. Ці дамби, разом з серією каналів і гребель побудованих ще британськими колонізаторами і розширеними уже після здобуття Незалежності, мають життєво важливе значення для національної економіки і відіграють важливу роль в успокоєнню та нормалізації водних ресурсів в повеневий період (приміром, внаслідок повені 1992 року, було спустошено значні площі в північній гірській місцевості і рівнини Пенджабу, чого в 21 столітті вже не зустрічається).

Узбережжя та моря країни[ред.ред. код]

Флора і фауна країни[ред.ред. код]

Історія[ред.ред. код]

Див. Історія Пакистану. Земля Пакистану усипана кров'ю і потом різних народів та племен, тут зачинали й розвивалися числені світові цивілізації, тому історія цих земель давня й багатогранна.

Коротка історична хронологія:

Недавня історія[ред.ред. код]

Незалежність від Англії отримана в 1947; до цього Пакистан входив до складу Індії; республіка оголошена в 1956. Східний Пакистан став самостійною країною Бангладеш у 1971. Після громадянської війни влада перейшла до Зулфікару Алі Бхутто, він був скинутий генералом Зія уль-Хаком у 1977 і страчений в 1979. Агітація за проведення вільних виборів була почата Беназір Бхутто в 1986, вона була обрана президентом у 1988 (звільнена від влади в 1990). Пакистан приєднався до Співдружності в 1989. Уряд Ісламського демократичного альянсу ввів закони шаріату і почав здійснювати програму приватизації в 1991. У 1993 Фарух Легарі був обраний президентом, обіцяв відновити повну парламентську політичну систему. Беназір Бхутто була обрана прем'єр-міністром у 1993.

Державний устрій Пакистану[ред.ред. код]

Історичні передумови[ред.ред. код]

Верховна влада[ред.ред. код]

Судова влада[ред.ред. код]

Політичні партії країни[ред.ред. код]

Зовнішня політика країни[ред.ред. код]

Збройні сили країни[ред.ред. код]

Прапор, герб та гімн країни[ред.ред. код]

Адміністративний поділ Пакистану[ред.ред. код]

Pakistan tehsils.png

Пакистан є федерацією з чотирьох провінцій, території федеральної столиці та адміністративних районів-територій мешкання племінних груп. Крім того, уряд Пакистану фактично взяв під свою юрисдикцію західну частину спірного регіону Кашмір, організованою у вигляді двох окремих політичних утворень (Азад Кашмір і Північні території). Провінції:

1. Белуджистан (Balochistan)
2. Північно-Західна прикордонна провінція (North-West Frontier Province (NWFP))
3. Пенджаб (Punjab)
4. Сінд (Sindh)

Території:

5. Столична територія Ісламабад (Islamabad Capital Territory (IST))
6. Федерально управляємі племінні території (Federally Administered Tribal Areas (FATA))
7. Азад Джамму і Кашмір (або просто Азад Кашмір) (Azad Jammu and Kashmir (or simply Azad Kashmir))
8. Гілгіт-Балтистан (Gilgit-Baltistan)

Третій ярус урядового адміністрування складається з 26 округів, які в свою чергу розподілялися ще на два яруси адміністрацій — районні і тешілс (tehsils), які підчинялися, безпосередньо, провінційним структурам[7].

Внаслідок адміністративної реформи в 2001 році[8] округи були скасовані і вступила в силу нова трирівнева система місцевого самоврядування у складі районів, тешілс і сільських спілок, з виборним органом на кожному рівні. У наш час[Коли?] в Пакистані налічується 107 районів, кожний, з яких, складається з декількох тешілс і сільських спілок.

Економіка Пакистану[ред.ред. код]

Дивіться докладніше в статті Економіка Пакистану.

Промисловість країни[ред.ред. код]

Пакистан — аграрна країна з промисловістю, яка розвивається. Основні галузі промисловості: металообробна, машинобудівна, хімічна та нафтохімічна, харчова, текстильна, кустарні промисли.

За даними індексу економічної свободи[9] ВВП становить $67,2 млрд. Темп зростання ВВП — 3,3%. ВВП на душу населення — $511.

Імпорт 1997 року (нафта і нафтопродукти, промислова сировина і обладнання, рослинні масла, чай, хімікати, добрива) — $11,4 млрд. (головним чином США — 11,2%; Японія — 7,8%; Малайзія — 7,1%; Саудівська Аравія — 6,7%; ОАЕ — 6,6%).

Експорт (бавовна, рис, риба і рибопродукти, бавовняні тканини, спортивні товари, килими, шкіра і шкіргалантерея, одяг) — $10 млрд. (головним чином США — 20,5%; Гонконг — 7,1%; Великобританія — 6,9%; Німеччина — 6,3%; ОАЕ — 5,1%).

Банківська система й валюта країни[ред.ред. код]

Добувна промисловість країни[ред.ред. код]

Енергетика країни[ред.ред. код]

Сільське господарство країни[ред.ред. код]

Дивіться докладніше в статті Сільське господарство Пакистану.

Основні природні ресурси Пакистану — орна земля і вода. Приблизно 25% землі обробляється й зрошується однією з найбільших іригаційних систем у світі. Аграрний сектор становить 23% ВВП, задіяно 44% робочої сили країни.

Рослинництво[ред.ред. код]

Головна культура країни — пшениця (Пенджаб). У 2005 році Пакистан виростив 21 591,4 тонн пшениці, це більше ніж вся Африка (20 304,5 тонн) і майже стільки, скільки вся Південна Америка (24 557,8 тонни)[10]. Пакистан — один з найбільших у світі виробників і постачальників[10] наступних культур:

Скотарство[ред.ред. код]

Пакистан — 5-й у світі виробник і постачальник молока — 29,472 млн тонн.[10] Скотарство привносить приблизно половину цінності в аграрному секторі, складаючи майже 11% ВВП. Національне стадо складається з 24,2 млн голів рогатої худоби, 24,9 млн голів овець, 56,7 млн голів кіз і 800 тис. верблюдів. Сектор свійської птиці становить 530 млн птахів на рік. Воно дає щорічно 1,115 млн тонн яловичини, 0,740 млн тонн баранини, 0,416 млн тонн м'яса свійської птиці, 8,528 млрд яєць, 40,2 тис. тонн шерсті, 21,5 тис. тонн волосся і 51,2 млн шкір.

Транспорт[ред.ред. код]

Транспорт автомобільний, залізничний, морський. Основні порти: Карачі, Касім. Розвивається повітряний транспорт. Функціонує пакистанська авіакомпанія. Карачі — великий аеропорт міжнародного значення.

Див. також: Корисні копалини Пакистану, Історія освоєння мінеральних ресурсів Пакистану, Гірнича промисловість Пакистану.

Демографія Пакистану[ред.ред. код]

Етнічний склад країни[ред.ред. код]

Пенджабці 44,7%, пуштуни 15,4%, сіндхи 14,1%, сарьякі 8,4%, мухаджири 7,6%, белуджи 3,6% та ін. (6,3%).

Мови в країні[ред.ред. код]

Релігія в країні[ред.ред. код]

Іслам

Суспільство Пакистану[ред.ред. код]

Національні свята[ред.ред. код]

Освіта країни[ред.ред. код]

Медицина країни[ред.ред. код]

Побут та традиції країни[ред.ред. код]

Культура Пакистану[ред.ред. код]

Архітектура країни[ред.ред. код]

Образотворче мистецтво і вірування[ред.ред. код]

Музична культура країни[ред.ред. код]

Кіно та телебачення країни[ред.ред. код]

Спорт Пакистану[ред.ред. код]

Докладніше: Спорт Пакистану
Крикет в Пакистані
Найуспішніша спортивна команда Пакистану

Для спортовців Пакистану притаманні всі ознаки Південно-азіатського спортивного руху, вони віддають перевагу командним видам спорту та єдиноборствам з конкретно визначеною гендерною перевагою чоловічих видів над жіночими (які лише в зародковому стані). Більшість спортивних змагань беруть свої початки з колоніального англійського періоду, тому вони чітко йдуть в фарватері спортивних прихильностей країн англійської співдружності.

Один з двох найпопулярніших видів спорту — крикет. Національної команда Пакистану з крикету виграла Кубок світу з крикету (Cricket World Cup) в 1992 році, і посіла друге місце в 1999 році, та двічі була організатором цього турніру — у 1987 і 1996 роках. Пакистан посідав друге місце в світовій першості 2007 року в «ICC World Twenty20», що відбувся у Південній Африці і є переможцем в 2009 році в «ICC World Twenty20», який відбувся в Англії.

Хокей на траві, ще один вид спорту номер 1 в країні і найуспішніший для пакистанських спортсменів. Національної команда Пакистану з хокей на траві була найуспішнішою на Олімпіадах, здобувши три золоті медалі — 1960, 1968 і 1984 роках. Ця ж, чоловіча дружина з Пакистану, також, вигравала Кубок світу з хокею на трав, аж чотири рази — 1971, 1978, 1982, 1994 роках.

Сквош доволі популярний серед пакистанців, які досягають в ньому значного успіху, а такі гравці, як Джахангір Хан (Jahangir Khan) і Хан Джаншер (Jansher Khan) вигравали Відкритий чемпіонат світу з сквошу по кілька разів, протягом своєї кар'єри та добивалися значних успіхів інших представницьких турнірах. Асоціація Автоспорту Пакистану є членом Міжнародної федерації Автомобілістів[11]. А Раллі Свободи (Freedom Rally) є міжнародними й популярними щорічними перегонами позашляховиків, яка приурочена святкуванню Незалежності Пакистану. Спелеотуризм є популярним екстремальним видом спорту, а Пакистан є країною-членом Міжнародного Союзу Спелеологів. В Пакистані також проходить кваліфікація для Кубку Світу з гольфу (Golf World Cup) вперше було проведено її 2009 році[12].

На світовому міжнародному рівні пакистанські спортовці приймають постійну участь в змаганнях на літніх Олімпійських іграх і найбільш успішно — у хокей на траві, боксі, легкої атлетики, плаванні і стрільбі. Хоча в цих, найпрестижніших світових форумах, здобутки Олімпійської спортивної команди Пакистану не значні, як і раніше, це 10 медалей — 3 золоті, 3 срібні і 4 бронзові (більшість здобута чоловічою командою хокеїстів на траві), а от на Іграх Співдружності і Азіатських іграх результати набагато кращі — 61 медаль і 182 медалі відповідно.

Туризм та відпочинок Пакистану[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Choudhary Rahmat Ali (1933-01-28). «Now or never: Are we to live or perish for ever?». Columbia University. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2007-12-04. 
  2. Wolpert, Stanley A. (1984). Jinnah of Pakistan. New York: Oxford University Press. ISBN 0195034120. 
  3. Meeting with Miss Frost, Rahmat Ali's former secretary, on June 2nd 1971
  4. The Word Pakistan
  5. «Tarabela Dam». www.structurae.de. Процитовано 2007-07-09. 
  6. «Indus Basin Project». Encyclopedia Britannica. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2007-07-09. 
  7. [1]
  8. [2]
  9. Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A. 2001
  10. а б в Статистичні дані за 2005. Організація ООН з питань продовольства і сільського господарства FAO
  11. [3]
  12. http://www.dawn.com/wps/wcm/connect/dawn-content-library/dawn/news/sport/08-pakistan-qualify-for-world-cup-make-history-ts-06

Бібліографія[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Пакистан Це незавершена стаття з географії Пакистану.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.