Палаццо Веккіо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Палаццо Веккіо
італ. Palazzo Vecchio
Firenze.PalVecchio05.JPG
Статус: палац, ратуша
Країна: Італія
Місце розташування: місто Флоренція
Географічні координати: Координати: 43°46′10″ пн. ш. 11°15′22″ сх. д. / 43.769315° пн. ш. 11.256174° сх. д. / 43.769315; 11.256174
Архітектурний стиль: готика
Будівник: Арнольфо ді Камбіо
Початок будівництва: 1299
Завершення будівництва: 1315
Веб-сторінка http://www.museicivicifiorentini.it

Палаццо Веккіо (італ. Palazzo Vecchio) — палац у Флоренції на площі Синьйорії поруч з Лоджією деї Ланці.

Будівництво[ред.ред. код]

У 1299 році уряд Флорентійської республіки (Синьйорія) запросила відомого архітектора Арнольфо ді Камбіо збудувати будівлю для перебування й засідання синьйорів, тобто урядовців. Того ж року розпочато будівельні роботи на місті палацу Фанті, що належав гібелінській родині Уберті, що було банітовано у 1266 році. При цьому Камбіо використав стару вежу, що залишилася від колишнього палацу. Тому прямокутна вежа Палаццо Веккіо тепер знаходиться не по центру будівлі. Після смерті ді Камбіо у 1314 році зведення палацу продовжили його учні. Й вже у 1315 році його було добудовано. Будівля мала масивний вигляд, нагадувала ліпше фортецю, де могли сховатися урядовці республіки. У плані це прямокутник, але тонкі карнизи по фасаду візуально ділять його на три великі блоки. Увінчана зубцями галерея мовби повторюється на дзвіниці та на вежі, висота якої сягає 94 м, доповнюючи враження величавої простоти.

З цього моменту головна структура палаца залишалася не змінною, лише робилися деякий доробки. У 1342–1343 роках будівлю було розширено для Готьє IV, герцога Афінського. Нові зміни відбуваються за правління Козімо Медічі у 1440—1460-х роках. З'являються Зала Двохсот. У 1494–1495 роках архітектор Симоне дель Поллайоло зводить Залу П'ятисот.

За часів республіки встановлюють як всередині, так й зовні численні скульптури відомих майстрів, зокрема Мікеланджело Буонарроті, Донателло.

У 1540–1543 роках інтер'єр палацу було змінено Джорджо Вазарі на замовлення флорентійського герцога Козімо I Медічі. У 1588–1592 роках перетворення усередині родив архітектор Буонталенті.

У 1667 році на вежі було встановлено годинник роботи Вінченцо Вівіані, які дотепер ходять.

Історія[ред.ред. код]

У 1502 році у палац переїздить уряд Флорентійської республіки, а сама будівля отримує назву Палаццо делла Синьйорія. За часів урядування у Флоренції герцога Готьє Афінського назву змінено на Палаццо Дукале. після вигнання останнього повернуто стару назву. У 1540 році сюди перебирається герцог Козімо I Медічі й будівля знову стає Палаццо Дукале. Проте вже у 1565 році він переїздить до Палаццо Пітті. після цього колишня герцогська резиденція отримує теперішню назву Палаццо Веккіо, тобто Старий палац. З цього моменту він служить тимчасовим перебуванням герцогів, а згодом й великих герцогів Тосканських. У 1865 році сюди переїздить уряд та палата депутатів новоствореного Італійського королівства. Вони перебували у Палаццо Веккіо до 1871 року, коли королівські й урядові установи переїхали до Риму. Після цього у Палаццо Веккіо й дотепер розташовується ратуша з магістратом міста Флоренції.

Опис[ред.ред. код]

Особливістю будівлі є масивний фасад, що складається з великих блоків. Все це доповнюється асиметрично розташованою вежею. Над вхідними дверми є фронтиспис з мармуру «Ісус Христос, Цар царів і Господь пануючих». З 1504 до 1873 року тут стояв «Давид» Мікельанджело. Цікавинкою палацу є три двору з роботами відомих майстрів, зокрема Андреа дель Верроккйо, Джорджо Вазарі, Мікелоццо. Відомим є Зала П'ятисот, де зібрані шедеври живопису. Численними гобеленами та фресками прикрашені кімнати на другому поверсі палацу, зокрема «Зала Елементів», тераса Сатурна, кімнати Геркулеса, Церери, Кібели, Пенелопи, Юпітера, сабінян.

Джерела[ред.ред. код]

  • Luciano Artusi, Tante le acque che scorrevano a Firenze, itinerario tra i giochi d'acqua delle decorative fontane fiorentine, Semper, Firenze 2005.
  • Bartlett, Kenneth R. (1992). The Civilization of the Italian Renaissance. Toronto: D.C. Heath and Company. ISBN 0-669-20900-7
  • Toman, Rolf (Hrsg.): Die Kunst der italienischen Renaissance. Architektur — Skulptur — Malerei — Zeichnung. Köln 1994