Палац Любомирських

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Палац Любомирських
м. Львів, Площа Ринок, 10
Lviv - Lyubomyrski palace - 01.jpg
Палац Любомирських
Архітектор Бернард Меретин, Ян де Вітте
Замовник Станіслав Любомирський
Нинішній власник Музей етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України

Збудовано XVII ст.
Реконструйовано 1744, 1760

Тип споруди житловий
Архітектурні стилі барокко

Пала́ц Любоми́рських (пол. Pałac Lubomirskich we Lwowie)  — пам'ятка архітектури, що знаходиться у Львові на площі Ринок, 10.

Історія[ред.ред. код]

Перебудови[ред.ред. код]

Класичний взірець бароко. Будівля займає наріжну ділянку на західній стороні пл. Ринок. Бічним фасадом виходить на вул. Руську, тильним — на вул. Федорова. Видовжена в плані з заходу на схід.

У XVII ст. споруджувалася на місці 5-и давніх кам'яниць (кам'яниць Шимоновичівської та Торосевичівської від Ринку, 3-х будинків з боку вулиці Руської, 2-х — вулиці Івана Федорова[1]), над фундаментами і пивницями з періоду готики, що належали князю Сапізі.

У 1744 р. їх поєднали за проектом архітектора Бернарда Меретина, що будував в Бучачі і Городенці, автор проекту собору Св. Юра у Львові. У 1760 р. володарем став Станіслав Любомирський, що залучив до перебудов другого відомого архітектора — Яна де Вітта, що добудовував собор Домініканського монастиря. Над добудовами та оздобленням працювали Мартин Урбанік та скульптор Себастьян Фесінґер. Назву кам'яниця отримала завдяки князеві Любомирському, котрий перебудував її для власного житла 1760 року.


Палац після перебудов[ред.ред. код]

Будинок мурований з цегли, тинькований, 3-поверховий, завершений аттиком. Чоловий фасад членований пілястрами, перший поверх і аттик відділені широкими карнизами. Портали головного та тильного (1695 p.) фасадів мають півкругле завершення. Вікна — в рельєфних обрамленнях. Аттик та наріжник (опора будинку; оформлення за проектом С.Фесінґера виконав скультор С.Костецький[1]), будівлі оформлені декоративною скульптурою, в якій фігурують мотиви військового обладунку. Капітелі пілястр прикрашені ліпними гирляндами. В інтер'єрі встановлено стюккові каміни (скульптор Я. Оброцький).

Використання[ред.ред. код]

У 1772–1821 рр. тут мешкала адміністрація австрійських губернаторів Галичини.

Наприкінці XIX століття (від 1895 р.) палац придбало товариство «Просвіта», в ньому містилися осередки різноманітних українських товариств і організацій (редакція газети «Діло», книгарня Наукового товариства імені Тараса Шевченка (продавали видання НТШ, твори класиків української, переклади українською творів зарубіжної літератури[1]), редакція журналу «Громадський Голос»).

Саме з балкона цього будинку 1941 року Ярослав Стецько проголосив Акт відновлення Української держави.

Від 1975 р. в будинку містяться відкриті фонди Музею етнографії та художнього промислу НАН України (меблі, вироби з порцеляни, срібла тощо).

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в Мельник Б. Вулицями старовинного Львова… с. 71

Джерела[ред.ред. код]

  • Мельник Б. Вулицями старовинного Львова.— Львів: Світ, 2001.— 272 с. ISBN 966-603-048-9.