Палац Фонтенбло

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Палац і парк Фонтенбло
Palace and Park of Fontainebleau
a
Світова спадщина ЮНЕСКО
Мегала Метеора
Країна Франція Франція
Тип змішаний
Критерії (ii), (vi)
Ідентифікатор 160
Регіонb Європа і Північна Америка

Історія реєстрації

Зареєстроване: 1981
5 сесія

a Назва, як офіційно зазначено у списку
b Як офіційно зареєстровано ЮНЕСКО

Палац Фонтенбло (фр. Château de Fontainebleau) — резиденція королів Франції, що віддалена від Парижу приблизно на 55 кілометрів на південний схід. З часом тут виникло містечко Фонтенбло.

Історія[ред.ред. код]

Період з 12 по 15 століття[ред.ред. код]

Ліс Фонтенбло здавна був мисливським угіддям королів Франції. Невеличкий мисливський замок побудували тут ще у 12 столітті для короля Луї VI. Тут було джерело води, де вельможні особи поїли спраглих коней. Назва місцини пішла він назви джерела. Замок розширяли і добудовували королі

  • Луї Святий
  • Філіп Август
  • Філіп Красивий

Тісно пов'язаний з королями Франції і королівськими родинами, замок почав змінюватись разом зі змінами смаків королівських особ.

Фонтенбло і Франциск І[ред.ред. код]

Сучасна кам'яна споруда виникла на місті попередніх в часи правління Франциска | (1515—1547), тобто в 16 столітті. Стабільність держави дозволила королю не закладати фортеці в Фонтенбло, що стало першою королівською резиденцією в Європі без оборонно-фортечних споруд. Знайомство з досягненнями культури і будівництва Італії доби Відродження в часи Італійських воєн дала змогу королю запросити на роботи в резиденції майстрів-італійців. Бо вельможі і король були шоковані красою палаців і ренесансних садів в Італії і забажали хоч щось перенести на батьківщину.

В Фонтенбло працювали архітектори

Виникла особлива художня школа Фонтенбло, що обслуговувала королівський двір і твори якої несли ознаки маньєризму.Вважають, що саме звідси після Італії маньєризм розповсюдився по країнах Західної Європи.

Фонтан Діани

У 1528 р. за наказом Франциска І архітектор Жиль Лебретон будує нові корпуси палацу на місці зруйнованих середньовічних. Ці будівли були розташовані навколо так званого Овального двору. Жиль Лебретон поєднав нові споруди з донжоном 12 ст., вибудував і Галерею Франциска І. ЇЇ фасади виходили на двір Джерела і двір Діани ( там стояла скульптура богині, покровительки полювань, і насадили квітники.

Фонтенбло часто добудовували і перебудовували. В часи правління Генріха || і Катерини Медичі тут працював видатний архітектор Франції доби Відродження Філібер Делорм.

Майстерні Фонтенбло[ред.ред. код]

Для обслуговування королівського двору виникає декілька майстерень по виготовленню скульптур, портретів, килимів, гравюр на міді, по виготовленню коштовного посуду і ювелірних речей. Скульптури з Фонтенбло були добре відомі завдяки великій кількості копій і реплік з бронзи та теракоти.Свій попит мали і килими мануфактури Фонтенбло, бо мали різні сюжети. Тільки від гравера Рене Буайє, що фіксував стінописи художника-італійця Россо, дійшло 240 аркушів гравюр. Коштовний посуд майстерень Фонтенбло розійшовся по світу і є навіть в музеях Москви.


Фонтенбло і Луї XIV[ред.ред. код]

Палац і парк Фонтенбло на гравюрі 17 століття.

Король Луї 14-й покинув Фонтенбло і Париж заради нової резиденції в Версалі. Але він приїздив сюди на полювання і зупинявся в замку. Звиклий до розкоші, він наказав наново декорувати свої апартаменти і апартаменти тодішньої дружини - мадам де Ментенон. Саме в її апартаментах відбувались театральні вистави, а король мав звичку приймати там міністрів. Старі хороми були красивими, але незатишними. Мадам де Ментенон, жінка з сильним характером, страждала від галасу і незручних апартаментів. І скаржилася, що дивувавло придворних і ті зафіксували її слова :

В замку Фонтенбло у мене красиві апартаменти, але холодні, коли холодно і душні, коли спека. Вікна, висота яких дорівнює висоті великих аркад, не мають навіть ставень, бо ж це порушує симетрію ! Ми загинемо заради симетрії...

Перебудови здійснили і в саду бароко Додали нові ділянки, зробили каскад і фонтани. Партер (сад) мав боскети з підстриженого самшиту. На місті була ще й гіпсова скульптура - алегорія річки Тібр , що привіз з Італії ще Приматіччо. Все це загине під час перебудов, які тут робитимуть і надалі.

Фонтенбло і Луї XV[ред.ред. код]

Біла зала, 1730 р.

Луї XV , одружений з Марією Лещінською, мав велику родину. Він часто навідувався в Фонтенбло, бо полювання було головною розвагою і короля, і королеви. Велика родина, де були й близнюки, потребувала (за думкою короля ) і перебудов старого палацу. Саме тоді й зруйновано давні корпуси і вибудували нові. Зруйнували і Галерею Улісса 16 століття з стінописами Франческо Приматіччо і Нікколо дель Аббате. На її місці архітектор Габріель вибудував нове крило з павільйоном, де були апартаменти Марії Лещінської. Був наново декорований і кабінет Рад ( художник Франсуа Буше з помічниками К. Ванло та Ж.Б. П'єром ).

Фонтенбло і Французька революція 1789-1793 рр.[ред.ред. код]

Ставок коропів та восьмикутний павільйон в парку палацу

Революція не зупинялася перед стратою живих аристократів, руйнацією стародавніх соборів, винищенню уславлених французьких вітражів, поховань аристократів тощо. Знаючи про це, знайшлися люди, що охороняли Фонтенбло від руйнацій, саме завдяки яким, замок пройшов через роки зневаги і плюндрування.

В Фонтенбло перебували вояки французької Національної гварді. Їх змінили 20.000 германськи офіцерів і солдат. В колишніх королівських стайнях стояло 3.000 коней, яких доглядала 1.000 конюхів. Замкові зали відвели під шпиталь з пораненими і вмираючими, а підвали використовували як в'язницю.

В гарячкуваті голови революціонерів приходили божевільні ідеї зруйнувати замок і побудувати тут - фабрику пороху. Замок врятував проект розміщення тут Центральної школи. Аби привабити учнів і викладачів, рекламували красу замку, житло для викладачів в королівських апартаментах, земельні ділянки на місті регулярних садів і партерів, вільні місця для гімнастичних вправ. Школу відкрили, але вона швидко зникла разом з кінцем революції і поверненням здорового глузду.

Контрреволюція Наполеона Бонапарта[ред.ред. код]

Лише Наполеон Бонапарт, що всіляко підтримував свою спадковість королівської влади Франції, повернув палацу Фонтенбло минулий блиск і значення владної резиденції. Зовнішні фасади не міняли. Але інтер'єри оздобили в новому стилі ампір. Він наказав обладнати тут свою Тронну залу, бібліотеку, спальню, кабинет. Бажання мати королівське оточення спонукало Наполеона до наказу розшукати і викупити навіть давні королівські меблі, що встигли вивезти з палацу.

Композитор Бетховен, почувши про проголошення Наполеона імператором, обурено вигукнув : Так він же - як всі тирани!

Саме в фонтенбло у 1814 р. під тиском своїх маршалів Наполеон підписав зречення він престолу і своє, і всіх своїх нащадків. Звідси він і відбув на заслання на острів Ельба, що належав англійцям. В Європі не хотіли повернення військових авантюр колишнього імператора.

Реставрації[ред.ред. код]

Вже в 19 столітті була спроба відновити апартаменти, сплюндровані при Наполеоні. Королівська резиденція перестала використовуватись як резиденція в 1868 р.

З 1919 року тут музей, а замок відкрили для відвідин.

В 1960 р. нова реставрація, коли розчистили від олійних фарб фрески Россо Фьорентіно і Франческо Приматіччо.

Галерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Джерела[ред.ред. код]

  • Louis Dimier, Le Château de Fontainebleau et la cour de François Ier, Calmann-Lévy, 1930, 234 pages
  • Félix Herbet, Henri Stein, Le Château de Fontainebleau : les appartements, les cours, le parc, les jardins, Paris, 1937
  • Robert Rey, Histoire mobilière du Palais de Fontainebleau, La Révolution, Librairie de France, Paris, 1938
  • André Mazelet, Le Château de Fontainebleau, Alpina, 1943
  • Charles Terrasse, Le Château de Fontainebleau, H.Laurens, 1946, 107 pages
  • Marc Foucault, Emmanuel Boudot-Lamotte, Georges Pillement, Le Château de Fontainebleau, éditions Tel, 1947
  • Clément Mesdon, Le Château de Fontainebleau, Atlas, 1983, 76 pages
  • Jean-Marie Pérouse de Montclos, Fontainebleau, Éditions Scala, Paris, 1998
  • Fr. Boudon, J. Blecon, C. Grodecki, Le Château de Fontainebleau de François Ier à Henri IV, Picard, Paris, 1998
  • Nicole Barbier, L'ABCdaire du château de Fontainebleau, Flammarion, 1999, 119 pages