Палладіанство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Палладіо, Вілла Ротонда, кресленик плана і частковий розріз споруди.

Палладіа́нство (англ. Palladian architecture, фр. Palladianisme, італ. Palladianesimo) — мистецький напрям в історії архітектури 17-18 століть, що веде генезу від творчості відомого італійського архітектора 16 ст. Андреа Палладіо і отримав назву в його честь.

Історія[ред.ред. код]

Скамоцци і творчий спадок Палладіо[ред.ред. код]

Арх. В. Скамоцци, вілла Молін на південь від міста Падуя

Справжнім продовжувачем творчого спадку Палладіо після його смерті у 1580 р. став Вінченцо Скамоцци. Він добудовував дві останні роботи майстра, будівництво яких той не встиг закінчити (вілла Ротонда, театр Олімпіко в місті Віченца). В паладіанському стилі будував Скамоцци і вілли на венеціанській террафермі, континентальних володіннях венеціанської аристократії. Тому його іноді називають першим представником палладіанства в архітектурі.

Палладіанство в Європі[ред.ред. код]

У 1570 році Палладіо надрукував свій трактат «Чотири книги про архітектуру» і додав власні малюнки античних споруд і їхніх реконструкцій. Видання було узагальненням теоретичних і практичних навичок архітектора, висновком його архітектурного досвіду.

Після виходу в світ цієї книги Палладіо став практично другим найвизначнішим теоретиком архітектури після відомого теоретика 15 ст. на ім'я Альберті Леон-Баттіста (1404—1472).

Видання швидко було перекладене на іноземні мови, в тому числі на англійську. Його часто розглядали як підручник і широко використовували для навчання і практичного використання настанов Палладіо в будівництві протестантських країн. Несподівано трактат архітектора-католика став прапором супротивників римського варіанту бароко (так званого стилю єзуїтів) у протестантських країнах, а класична (давньоримська) манера його архітектури протиставлялася творам італійського бароко.

Палладіанство в Англії[ред.ред. код]

Садиба Кедлстон-холл, графство Дербішир.
Пріор Парк Хаус в місті Бат. Англія

За висновками сучасників на зламі 17-18 ст. мистецтво Англії пережило кризу. Середньовічне, плутане розпланування великих міст Англії не скасував ні приклад і досвід архітекторів Франції, ні вплив ідей самого Палладіо. Зразки барокової архітектури, завезені з континента в роки правління голландського принца Вільгельма Оранського (нехай і досить стримані) — смакам англійців не відповідали. І їхнє використання швидко припинилося. В Британії дуже важко входила в практику ордерна архітектура. Найкращі представники живопису країни — були іноземцями (Ганс Гольбейн — німець, Годфрі Неллер пройшов виучку в Голландії, Ван Дейк — фламандець). Про малоприємний стан справ в мистецтві тогочасної Англії писав Ентоні Купер, лорд Шефтсбері (1671—1713):

На наших рідних грунтах нема живопису, гідного спогадів. Але з тих пір, коли англійська публіка відчула смак до гравюр, малюнків, копій і оригіналів художників Італії, таких несхожих на сучасних французьких, сподіваюсь, і ми матимемо колись подібний високий рівень.

Розповсюдження палладіанських ідей в Британії пов'язують з діяльністю Бойла Річарда, лорда Барлінгтона (1695—1753), що дав гроші на передрукування трактату Палладіо і був меценатом англійських архітекторів. Настанови Палладіо про затишний родинний дім, про архітектуру, що нічим не опирається природі були надзвичайно близькі англійським смакам з їхнім культом і затишної приватної оселі, і прихильності до садів, і культу приватного життя-існування. Так, Вільям Кент, архітектор з гуртка Барлінгтона, називав вже Палладіо — «майстром і керівником для всіх». Саме Барлінгтон обрав віллу Ротонда як зразок для побудови власного заміського будинку в садибі Чізвік. А пейзажний парк Чізвік став першим зразком пейзажного парку англійського типу в країні. І копію вілли Ротонда, і парк розпланував Вільям Кент, що зробило садибу — зразком для вельможних англійців, а Вільяма Кента — модним архітектором.

Трохи перегодом документальне копіювання споруд Палладіо в Британії припинилось. І архітектори відійшли від схем Палладіо, а почали розвивати тільки його ідеї, брати його форми, але по-своєму їх використовувати. Виникають величні споруди зі стриманим архітектурним декором, де архітектурно підкреслені лише центр споруд, їхні бічні об'єми (палац Вобурн Еббі). В цих спорудах є навіть точно відтворені вікна Палладіо, колонні портики, але це вже творче продовження його настанов. По-своєму їх використовував архітектор-англієць Джон Вуд Старший, який провів реконструкцію курортного містечка аристократів — Бат (Сомерсет).

Шпиталь Грінвіч, Англія, проект в стилі палладіанства. 18 століття.

Палладіанство в Англії підтримала і новостворена у 1768 р. Королівська Академія мистецтв. Але в Академії ідеї Палладіо втратили експериментальний дух і швидко переродилися в застиглі і одноманітні рецепти. Палладіанство стало помертвілою схемою.

Палладіанство в США[ред.ред. код]

Наприкінці 18 століття, коли Сполучені Штати відвоювали незалежність від Британської імперії, палладіанські настанови в архітектурі отримали підтримку і поширення в побудові приватних садиб і державних будівель. Серед них — Білий дім в місті Вашингтон.

Палладіансто і Росія[ред.ред. код]

  • У 1699 році спробу познайомити росіян із надбанням авторитетного архітектора зробив князь Долгоруков, стольник царя Петра І. В час перебування в Венеції у складі так званого «великого посольства» князь зробив вільний переклад трактата «Чотири книги про архітектуру» і додав до перекладу — власні коментрарі і копії креслень Палладіо. Великого впливу на московитів переклад Долгорукова не мав, бо аристократична верхівка суспільства і цар Петро І були в полоні архітектури буржуазної Голландії, а трохи пізніше — зразків барокового спрямування інших європейських країн, неблизьких до стилю Палладіо.
  • Нову спробу знайомства з творчим надбанням Палладіо зробив архітектор П. Єропкін, який теж перекладав трактат Палладіо в кінці 1730-х рр. Як пенсіонер царя, він перебував на навчанні в Італії, де опановував архітектуру. Але резонансу не було, бо в Російській імперії панував стиль бароко, започаткований реформами Петра І.
Заміський будинок Реньєрі, Тулуза, Франція.
  • До творчого надбання Палладіо архітектори-іноземці на російській службі і архітектори-росіяни звернулися лише наприкінці 18 століття, коли імператриця Катерина ІІ розповсюдила в країні стиль класицизм. Монотонні форми російського класицизму урізноманітнювали — з одного боку романтичними формами псевдоготики, з другого — аскетичними, навмисне спрощеними формами палладіанства.

Своєрідним штампом російського палладіанства став фасад, прикрашений лише вікнами та заокругленою напівротондою. Цей фасад використовували в своїх будівлях Чарльз Камерон (палац Розумовського,бічні фасади, Батурин , Микола Львов (церква Св. Катерини для Воронцова, село Муріно, бічні фасади), Іван Старов (дачний будинок Демидова на шляху до Петергофа), Джакомо Кваренгі (лазні для Царського Села, проект, парковий павільйон там же), головні прихильники палладіанства в імперії. В першій третині 19 століття палладіанство зникає, поступаючись місцем романтизму і історичним стилям.

Палладіанська стилістика Михайла Філіппова[ред.ред. код]

Михайло Філіппов - архітектор-практик зламу 20-21 століть. Вихований в Петербурзі, класичні фасади якого з відсиланням до витоків давньоримської архітектури, створили характерну ауру міста. За першою освітою - він художник-графік і неодноразово звертався до творчого спадку Андреа Палладіо, до системи його пропорціонування та використання архітектурних елементів. Недовга праця Філіппова в Фінляндії в будинку зі скляними панелями замість вікон ніби наблизила природні краєвиди до художника і запала в уяву. Художня і архітектурна практика дозолила з часом оселитись в елітному поселенні Голіцино-Прозоровське під Москвою. Там і виникла ідея створити власну садибу в стилістиці палладіанства. Культурні впливи Петербурга з його класицизмом спонукали автора розпочати розпланування з пропорцірнування майбутньої споруди, яке давно ігнорують сучасні митці-архітектори. Так він вийшов на ідею круглого двору, діаметр якого дорівнює 44 м. А це наближено до діаметра храма Пантеон в Римі, діаметр якого дорівнює 42 м. Коло двору архітектор оточив галереєю-перістилем. Лісиста ділянка залишена недоторканою, лише візуально розбита на сектори, а стовбури вікових сосен прошивають дах галереї як і раніше, де для них залишені широкі отвори. Всі господарські споруди розміщені в галереї- перістилі, двір якого нічим не забудований і залишений просторою лісовою галявиною. В повільну дугу кола вписано і двоповерхоий будинок архітектора. Стримана колористична гама інтер'єрів створена природним кольором травертина та дерева. Філіппов широко використав в інтер'єрах типові палладіанські колони з дерева, чим здивував усіх відвідувачів власного будинку і додав йому індивідуальності, бо відвідувачі давно забули про засіб декорування копіями колон Палладіо сучасних інтер'єрів. Широку перспективу вітальні художника продовжує графічне панно автора розміром 5,5 на 2,5 метри, котре експонувалось колись в Венеції і повернуто на батьківщину. На панно— архітектурна перспектива, котра відсилає до креслеників Палладіо.

Палладіанство в Україні[ред.ред. код]

Зразок палладіанства під Києвом[ред.ред. код]

За легендою, маєток належав родині Браницьких. Матеріали досліджень доводять, що садиба не належала Браницьким. Унікальне і незвичне для України розпланування палацу доводить також, що будували його за зразками вілл Палладіо. Найближчий аналог — вілла Піовене поблизу міста Віченца, побудована самим Палладіо (будівля двоповерхова, трикутний фронтон ценральної частини, дві бічні лоджії на висоту 2-х поверхів.) До того ж, Браницькі не відрізнялися смаком в архітектурі. Усі їхні помешкання — зазвичай скромної, нецікавої архітектури. Одна з Браницьких так і казала - моє покликання не будувати, а садити.

Палац в Рудому Селі якраз відрізнявся цікавою архітектурою. Його перший поверх рустований, рустованими були і кути лоджій. Вікна центрального об'єму напівциркульні і прикрашені гірляндами. Менший за розмірами, ніж згадана вілла Піовене, палац мав привітніший вигляд, ніж Піовене і був доповнений флігелями, в'їздною брамою з колонами і парком. А це вже справжній палацово-парковий ансамбль.

Браницькі серед володарів не значаться. Палац побудований для Станіслава Залеського гербу h Prawdzic наприкінці 18 ст. Звідси палладіанські форми. В середині 19 ст. палац перебудували. Шлюб Залеського з Теклою Потоцькою не дав дітей і маєток перейшов до Феліції Івановської, племінниці. Вона віддала маєток доньці Констанції. Остання володарка — донька сина Констанції — Адама та Марії Потоцької — Софія.

За часів СРСР — в палаці мешкала колгоспна контора. Будівля постраждала від пожежі і була покинута. Ніяк не використовується, поступово руйнується. На 2009 р. парковий фасад обвалився, залишився лише передній.

З 1980—1990-их не використовується і поступово руйнується. Збереглися руїни палацу із флігелем праворуч, льох, здичавілий парк і колони в'їздної брами.


Палацово-парковий ансамбль гетьмана Розумовського в Батурині.


Джерела[ред.ред. код]

  • Всеобщая история архітектуры, Т 7, М, 1969 (рос)
  • Wittkower R., Palladio and palladianism, L., 1974.
  • сборник: Русское искусство XVIII века, М., 1973 (рос)
  • Frank Ernest Halliday. Cultural History of England. — Лондон: Thames & Hudson, 1967. — ISBN 0-500-45020-X
  • Gervase Jackson-Stops. The English Country House in Perspective. — Нью-Йорк: Grove Weidenfeld, 1990. — ISBN 978-0-8021-1228-6
  • Spiro Kostof. A History of Architecture. — 2-е изд. — Нью-Йорк: Oxford University Press, 1995. — 816 с. — ISBN 978-0-19-508379-8
  • Hilary Lewis, John O'Connor. Philip Johnson: The architect in His Own Words. — 1-е изд. — Нью-Йорк: Rizzoli, 1994. — 208 с. — ISBN 978-0-8478-1823-5
  • Marten Paolo. Palladio. — Кёльн: Benedikt Taschen Verlag GmbH, 1993.
  • Henry Hope Reed, Joseph C. Farber. Palladio's Architecture and Its Influence. — Нью-Йорк: Dover Publications, 1980. — 144 с. — ISBN 978-0-486-23922-4
  • Robert Tavernor. Palladio and Palladianism. — Лондон: Thames & Hudson, 1991. — 216 с. — (World of Art). — ISBN 978-0-500-20242-5
  • David Watkin. English Architecture. — Лондон: Thames & Hudson, 2001. — 224 с. — (World of Art). — ISBN 978-0-500-20338-5

Див. також[ред.ред. код]