Паломництво у країну Сходу

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Назва Паломництво у країну Сходу
Автор Герман Гессе
Назва мовою оригіналу Die Morgenlandfahrt
Країна Німеччина Німеччина
Мова німецька
Видавництво Samuel Fischer
Публікація 1932 року
Наступне видання Гра в бісер

Паломництво у країну Сходу (нім. Die Morgenlandfahrt ) — повість Германа Гессе, вперше опублікована в 1932 році.

Повість присвячена опису мандрівки членів певного таємничого Ордену «на Схід» в пошуках «істини». Паломники подорожують не лише в просторі, а й у часі, зустрічаються з реальними і вигаданими знаменитостями, такими як Моцарт, Платон, Піфагор, Дон Кіхот, Трістан Шенді, перевізник Васудева із попереднього роману Гессе «Сідхартха». Хоча зазвичай назву книги перекладають, як «Паломництво у країну Сходу», оригінальна німецька назва легко читається як «мандрівка в ранкову країну». Культурні символи не тільки Сходу, а й Заходу переплітаються в повісті наче візерунок із бісеру.

Розповідь ведеться від імені мандрівника, відомого лише за ініціалами Г. Г., який вступає в Орден, прагнучи здійснити тайне бажання свого серця й на власні очі побачити принцесу Фатіму. Його паломництво, спочатку приємне й корисне, зустрічається з труднощами, коли зникає служник Лео, людина проста й приємна, яка подобається усім і легко знаходить контакт із тваринами. Після зникнення Лео, в групі починаються суперечки й розбат, із Лео, як спочатку здається, зникають певні важливі речі, які, проте, потім знаходяться або виявляються не особливо важливими. Паломництво зазнає невдачі, й усі звинувачують у цьому Лео…

Г. Г. доводиться відмовитися від здійснення прагнення свого життя, але через багато років, втративши зв'язок із Орденом, повернутися в який неможливо, розчарований, він все ж знаходить Лео, і той приводить його на суд Ордену. На превелике здивування Г. Г., Лео зовсім не простий служник, а голова Ордену. Його зникнення колись давно, у гірській ущелині, було випробовуванням віри молодого паломника, іспитом, який Г. Г. провалив.

… Але більш того, Лео не лише служник, не лише президент Ордену, Лео — плід уяви, витвір самого Г. Г. Врешті-решт розповідач знаходить у бібліотеці Ордену нішу з інформацією про себе, і бачить там дві фігурки, свою та Лео, і стає свідком того, як його власна зменшується й зникає, живлячи собою фігурку служника, і він згадує давню розмову, про те, що творіння поета загалом мають в собі більше життя й реальності, ніж їхні творці.