Палтов Олександр Олександрович
| Олександр Олександрович Палтов | |
|---|---|
.jpg) | |
| Народився |
1867 Санкт-Петербург |
| Громадянство |
.svg){kind=small} Українська Держава |
| Діяльність | Дипломат |
| Відомий завдяки | Заступник Міністра закордонних справ Української Держави |
| Alma mater | Петербурзький університет |
| Заклад | Казанський державний університет |
Олександр Олександрович Палтов (1867–19??) — український дипломат. Заступник Міністра закордонних справ Української Держави.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився у 1867 році у місті Санкт-Петербург. У 1887 році закінчив юридичний факультет Санкт-Петербурзького університету й був залишений при цьому навчальному закладі.
Згодом молодим ад'юнктом професором деякий час читав лекції у Казанському університеті. Працював на посаді керівника справами у Міністерстві шляхів сполучення. У 1900 році служив віцедиректором одного з департаментів Міністерства шляхів сполучення, а згодом очільником міністерської канцелярії міністра шляхів, ким на той час був Сергій Вітте. До вступу Сергія Вітте на посаду Прем'єр-міністра імперії, був у нього секретарем.
На початку першої світової війни опинився замішаним у кримінальній справі з приводу отримання хабаря у 30 тис. рублів за видачу одній із фірм прав на постачання товарів по Уральській залізниці. Коли Палтов став головою порайонного комітету Міністерства шляхів сполучення у Варшаві, розпочалося формальне слідство. Враховуючи високу придворну посаду Палтова справа набула широкого резонансу і хоча керівники Міністерства шляхів вступилися за нього, він таки змушений був давати показання слідчому. Олександру Палтову довелося подати у відставку. За вказівкою імператор Микола ІІ, слідство було відкладено до закінчення війни.
Платов залишився на посаді директора канцелярії Міністерства шляхів сполучень. Після російської окупації західної України і до Лютневої революції в Росії працював юрисконсультом правління Галицько-Буковинських залізниць.
На службі в Українській Державі[ред. | ред. код]
Після жовтневого заколоту 1917 року в Петрограді, переїхав до Києва, де познайомився з керівником Південно-Західних залізниць Борисом Бутенком. Завдячуючи йому, 25 квітня 1918 р. познайомився з генералом Павлом Скоропадським, якому допоміг у підготовці звернення до українського народу.
Згодом гетьман Павло Скоропадський призначив Платова своїм радником та заступником державного секретаря Української Держави.
Він був автором проєкту не лише «Грамоти до всього Українського Народу», а й «Законів про тимчасовий державний устрій України», котрі з'явилися у Києві після проголошення Української Держави 29 квітня 1918 року. Початково він підготував проєкт утворення Української Держави у формі Князівства Київського і Королівства Галицького. Проте Павло Скоропадський відкинув цю пропозицію, як спробу абсолютизації своєї влади. 3 травня 1918 р. він був призначений товаришем міністра закордонних справ і до листопада перебував на державній службі.
На посаді заступника міністра закордонних справ, за відсутності у науковця Дмитра Дорошенка організаторських здібностей, фактично виконував його роботу. Співробітниця Міністерства закордонних справ Надія Суровцева свідчила: «Йому, Дорошенкові, здавалося, що Палтов допомагав йому в роботі й скромно стояв осторонь. У мене, та й не одної мене, а всіх міністерських співробітників було якраз протилежне враження: керував роботою Палтов, а Дорошенко дуже скромно стояв осторонь».
Олександр Палтов був у складі делегації Української Держави на переговорах із Всевеликим військом Донським, які розпочалися в липні 1918 р. Крім того, поряд з гетьманом, брав участь у оглядинах при прийнятті на службу Українській Державі 26 серпня 1918 р. у Володимирі-Волинському дивізії «синьожупанників». Водночас Олександр Палтов з ентузіазмом сприйняв висунуту тоді В'ячеславом Липинським ідею створення союзу України, Німеччини, Польщі та Угорщини. В зв'язку з підписанням російсько-німецького мирного договору він запропонував звернути особливу увагу української дипломатії на Прибалтійські країни і відкрити консульство у Вільнюсі, позаяк «цей регіон важливий як для економіки, так і особливо для політичного життя України як центр перетинання інтересів Варшави та Києва».
17 серпня 1918 р. разом із головою Ради міністрів Федором Лизогубом відбув до Німеччини, де в Берліні провів кілька зустрічей і обговорень економічно-торговельних та політичних проблем з державним секретарем закордонних справ цієї країни Паулем фон Гінце. На переговорах було розглянуто також питання ратифікації Берестейського договору, донська, холмська, кримська й бессарабські проблеми, а також окремі деталі фінансово-економічного характеру.
Проте Федір Лизогуб і Олександр Палтов не змогли остаточно розв'язати питання створення українського війська й передачі німцями Україні Чорноморського флоту. З цією метою 3 вересня 1918 р. до Берліна на запрошення кайзера Вільгельма ІІ виїхав гетьман Павло Скоропадський. До складу української державної делегації входив й Олександр Палтов. 4 вересня делегація Української Держави прибула до Берліна. Разом з гетьманом та послом України в Німеччині бароном Федором Штейнгелем 5 вересня 1918 р. Олександр Палтов брав участь у переговорах з рейхсканцлером графом Георгом фон Ґертлінгом та заступником державного секретаря бароном Гілмарем фон дем Буше-Хадденгаузеном.
13 листопада 1918 р. гетьман Скоропадський розпустив Кабінет міністрів Федора Лизогуба та доручив Олександру Палтову виробити нове звернення до українського народу.
14 листопада 1918 року гетьман оголосив Грамоту про федерацію з майбутньою, не більшовицькою Росією. Того ж дня він доручив Сергію Гербелю сформувати новий склад Ради міністрів у якому не мало б бути германофілів й самостійників.
20 листопада 1918 року Палтов подав у відставку з усіх посад.
Павло Скоропадський згадуючи Олександра Олександровича, наголошував: «Він справді працював над створенням України не за страх, а за совість. […] Я його оцінив з першого дня і думки своєї про нього не міняю, хоча знаю, що багато хто мені в цьому, може бути, дорікне. Я їм у відповідь на це скажу одне: якщо ви, панове, коли-небудь будете в тих умовах, в яких був я, бажаючи вам добра, раджу: бережіть розумних, освічених, спроможних до праці людей, в нас їх можна перелічити по пальцях».
Про подальшу долю Олександра Палтова відомо, що в еміграції він виявив активну діяльність у Сербії, де увійшов до складу Белградського закордонного комітету, до котрого також входив колишній державний секретар Гетьмана Михайло Гижицький та інші.
Посилання[ред. | ред. код]
- Гай-Нижник П. Олександр Палтов – заступник міністра закордонних справ Української Держави (1918 р.) // Україна дипломатична. – Вип. ХІІ. – К., 2011. – С.869–881.
- Hai-Nyzhnyk P. Oleksander Paltov, deputu Minister of Foreign Affairs in the Ukrainian State (1918) // Ukraina dyplomatychna (Diplomatic Ukraine). – K., 2011. – Is.XII. – P.868–881.
- Гай-Нижник П. «Сірий кардинал» гетьмана П.Скоропадського (Нариси до політичного портрету О. О. Палтова) // Людина і політика. — 2004. — № 3. — С.147-151.
- Скоропадський П. Спогади (квітень 1917 — грудень 1918). - Киев-ладельфия, 1995.