Пальміра

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Пальміра (Сирія))
Перейти до: навігація, пошук
Ранкова панорама Пальміри

Координати: 34°33′ пн. ш. 38°16′ сх. д. / 34.550° пн. ш. 38.267° сх. д. / 34.550; 38.267

Руїни Пальміриa
World Heritage Logo global.svg Світова спадщина Flag of UNESCO.svg
Руїни Пальміри
Країна Сирія
Тип Культурний
Критерії I, II, IV
Ідентифікатор 23
Регіонb Арабські країни

Історія реєстрації

Зареєстроване: 1980
сесія

a Назва, як офіційно зазначено у списку
b Як офіційно зареєстровано ЮНЕСКО

Пальміра — стародавнє місто в Сирії, засноване в одній із оаз північної частини Сирійської пустелі, біля підніжжя масиву Джабал-Абу-Руджмайн (близько 215 км на північний схід від Дамаска). Нині на її місці розташоване містечко Тадмор (араб. تدمر).

Грецька назва Пальміра (Παλμυρα) є перекладом ориґінальної арамейської назви Тадмор (пальма).

Належить до Світової спадщини ЮНЕСКО.

Історія[ред.ред. код]

Загальний вигляд міста

Перші сліди людських поселень належать до неоліту (близько 2000 років до н. е.).

XIX ст. до н. е. — перші згадки про оазу Тадмор у глиняному клинопису. Ця назва також зустрічається в Старому Заповіті (2 Пар 8,4) — у зв'язку з будівельними роботами, які цар Соломон провадив у пустелі (Тадмор був найсхіднішим містом його держави). У той період ці землі заселяли арамейськомовні семітські племена, згодом з'явилися кочові племена арабів. Їхня асиміліяція відкрила торгівельні шляхи між Месопотамією та узбережжям Середземного моря замість довшого шляху вздовж Євфрату.

Від II ст. до н. е. через Тадмор пролягало південне відгалуження Великого шовкового шляху. Мита, накладені на транзитних купців, стали джерелом найбільших доходів для Тадмору. Поселення поступово почало набувати рис міста. Його значення ще більше зросло в I ст. н. е., коли воно опинилося на межі Римської Імперії та Парфії. Саме тоді з'явилася назва Пальміра.

За часів імператора Тіберія Пальміра визнала римську зверхність, але зберегла автономію.

129 — імператор Адріан надав Пальмірі статус вільного міста, а 217 року, за Септимія Севера, вона отримала статус колонії, що зрівняло її мешканців у правах із римськими громадянами та звільнило від сплати податків. Нагромаджені капітали спричинили інтенсивний розвиток міста. Зростали храми та громадські споруди (агори, терми, театр тощо).

Пік розквіту Пальміри припав на другу половину III ст., коли вона стала столицею держави, заснованої командувачем римських військ на Сході Оденатом. Користуючися зі слабкості імперії, він почав вести власну політику та збройну експансію.

По смерті Одената влада перейшла до його вдови Зенобії, яка прагнула розірвати формальне підпорядкування Римові. Її діяльність (завоювання на Близькому Сході, карбування власної монети, проголошення імперії) спровокувала римську інтервенцію. 273 року леґіони Авреліана розгромили війська Зенобії та захопили місто, примусивши його мешканців виплатити велику контрибуцію, а саму царицю провели вулицями Риму під час тріумфу Авреліана. Повторний бунт проти Риму закінчився цілковитим пограбуванням і знищенням Пальміри.

Після цього, попри пізнішу відбудову, місто ніколи вже не відновило колишньої величі. Залишалося провінційним осередком торгівлі та військовим гарнізоном, зокрема, виконувала функцію військового табору в оборонній системі імператора Діоклетіана (початок IV ст.).

Тут стояли гарнізони: римський, візантійський і халіфату Омейядів.

Остаточно Пальміру знищили араби (744) і землетрус. В наступні століття існувала як загублене в пустелі поселення напівкочівників. Нове відкриття сталося наприкінці XVII ст., від XVIII ст. тут почалися археологічні розкопки.

Нині в межах Пальмірської оази стихійно розвивається місто Тадмор (близько 40 тис. мешканців). Воно є важливим транспортним вузлом, населення зайняте в галузі сервісу й туризму. В околицях — авіабаза та в'язниця суворого режиму.

Пам'ятки[ред.ред. код]

Пальміра становить один із найбільших у світі археологічних комплексів (площа — близько 50 га). Зусиллями британських, французьких, німецьких, швейцарських і польських археологів відкрито, зокрема, будівлі часів розквіту міста, які поєднують у собі елементи елліністичного мистецтва з місцевою арамейською традицією, а також рештки т. зв. «табору Діоклетіана»

Надгробне погруддя жінки. Пальміра, II ст., Британський музей

Найкраще збереженою спорудою на терені Пальміри є храм Ваала (Бела; найголовнішого божества в пантеоні пальмірян), розташований у південно-східній частині комплексу.

В'їзд до античного міста проходить через зреконструйовану монументальну арку. Колись її єднав із храмом ряд колон, що збереглися лише у фрагментах. Його продовженням є колонада, спрямована в північно-західному напрямку, який визначає головну вулицю міста. На відстані приблизно 1/3 її довжини підноситься потужний, також зреконструйований тетрапілон. Поперечна вулиця веде в напрямку агори (південний захід) і храму божества дощу Ваала Шаміна (Баал-Шаміна; північний захід). На південь від центральної колонади міститься театр.

В західній частині археологічного комплексу відкрито рештки «табору Діоклетіана» з храмом богині миру Аллат, символом якої був лев, що охороняє газель (кам'яна статуя з цього храму встановлена перед музеєм Пальміри).

На південний захід від міста, в т. зв. «Долині Могил», збереглася низка нетипових будівель — вільно розташовані кам'яні, квадратні в плані могильні вежі I ст. — початку II ст. В їхніх багато прикрашених (зокрема, портретними погруддями небіжчиків) інтер'єрах зберігалися домовини з тілами померлих.

Для мистецтва Пальміри характерне поєднання східних і західних впливів і форм, які творили нову, неповторну цілісність.

Світанок у Пальмірі

Переносне значення назви «Пальміра»[ред.ред. код]

У сучасній українській мові «Пальміра» — прозивна назва міст, архітектура яких вражає розкішшю та монументальністю.[1]

Північна Пальміра — назва Петербургу в російській художній літературі.[1]

Неправильне вживання слова «Пальміра»[ред.ред. код]

Південною Пальмірою останнім часом називають Одесу, що є неправильним, адже Одеса розташована на північ від сирійської Пальміри (Тадмора). Жоден із класиків (Пушкін, Бабель, Катаєв, Олеша тощо) Одесу «Південною Пальмірою» не називав. Можливо, назва «Чорноморська Пальміра» була б коректнішою. Також некоректе вживання цього терміну і щодо Дніпропетровська

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Великий тлумачний словник сучасної української мови. — Перун: К.-Ірпінь, 2005, с. 879

Посилання[ред.ред. код]