Пам'ять

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Перейти до: навігація, пошук

Па́м'ять, психічний феномен, який полягає в закріпленні, збереженні та наступному відтворенні минулого досвіду, що дає можливість його повторного застосування в життєдіяльності людини.

Зміст

[ред.] Види пам'яті

Виділяють такі види пам'яті за методом запам'ятовування:

  • мимовільна — інформація запам'ятовується без спеціальних прийомів заучування, під час виконання діяльності або работи з інформацією.
  • довільна — цілеспрямоване заучування, за допомогою спеціальних прийомів, і ефективність запам'ятовуваня тут залежить від прийомів, цілей запам'ятовування;

За тривалістю збережнення інформації

  • сенсорна пам'ять триває 0,2 - 0,5 секунди, дозволяє людині орієнтуватися в отченні.
  • короткочасна пам'ять забезпечує запам'ятовування одноразової інформації на короткий проміжок часу - від кількох секунд до хвилини;
  • довготривала пам'ять — збереження інформації протягом тривалого часу;
  • оперативна пам'ять — проявляється під час виконання певної діяльності і необхідна для її виконання в кожний заданний проміжок часу.

Короткочасна пам'ять є практично повністю автоматичною і працює без якої-небудь свідомої установки на запам'ятовування. Людина може охопити поглядом близько семи предметів, запам'ятовуючи у середньому від п'яти до дев'яти одиниць інформації, які вона спроможна точно відтворити через кілька десятків секунд після їхнього пред'явлення. Тому обґрунтовано вважають, що обсяг короткочасної пам'яті становить (7±2) елементи.

Довготривала пам'ять забезпечує людині тривале збереження знань, умінь і навичок, що потрібні в житті. Встановлено що інформація найкраще запам'ятовується, якщо до неї повертатися через визначені проміжки часу. Перший складає 15-20 хв, що зв'язано з роботою короткочасної пам'яті. Через дві години в людини включаються функції довгострокової пам'яті. Найкраще повернутися до вивченого через вісім годин і через добу. Якщо ж матеріал не повторювати, він буде сприйматися як новий.

Виявляється, що пам'ять не локалізована в якійсь конкретній частині мозку; вона може залежати від зміни шляхів, якими проходять нервові імпульси при їхньому поширенні в мозку. Пам'ять можна тренувати шляхом постійного використання так, щоб між нервовими клітинами (нейронами) мозку установилися чіткі зв'язки. Події, що запам'ятовуються в короткочасній пам'яті, швидко забуваються, у той час як події, що залишилися в довгочасній пам'яті, запам'ятовуються надовго і можуть бути відновлені через багато років.

[ред.] Фізіологія

Механізм пам'яті досі незрозумілий. Дослідження лише тільки почали проясняти біохімічні й електричні основи її функціонування.

Одним з критеріїв поділу пам’яті на види є час закріплення і збереження матеріалу. Згідно з цим критерієм пам’ять поділяють на короткочасну (КП) і довготривалу (ДП) в залежності від механізму фіксації слідів пам’яті (енграми). Сліди пам’яті – це тимчасові зв’язки в корі головного мозку, які слугують фізіологічною основою запам’ятовування та відтворення. Виникнення цих зв’язків обумовлюється реальним зв’язком предметів і явищ, зокрема їх зв’язками у просторі і в часі, відношеннями подібності і відмінності між ними тощо. Характеристики цих зв’язків (міцність, лабільність та інші) визначаються тим, який ступінь участі відповідного матеріалу в діяльності суб’єкта, яка їх значимість для досягнення майбутніх цілей.

КП є першим етапом формування енграми. ЇЇ існування у часі обмежено, слід в КП лабільний, нестійкий. Об’єм інформації, який одночасно зберігається в КП обмежений, тому більш пізні сліди витісняють попередні. Основною функцією КП є первинне орієнтування в навколишньому середовищі. Функція первинного орієнтування передбачає відображення просторово-часової структури середовища в конкретний момент часу і аналіз ступеню різноманітності параметрів зовнішнього світу. Це орієнтування може слугувати матеріалом для довготривалої пам’яті, з одного боку, і активізувати старі мнемічні сліди – з іншого.

В якості механізму КП більшість вчених розглядають багаторазову циркуляцію імпульсів (ревербацію) у замкненому ланцюгу нейронів. Разом з тим багато фізіологів і молекулярних біологів вбачають механізми КП в деяких змінах клітинної мембрани [11].

ДП – другий етап формування сліду пам’яті, який переводить його в стійкий стан. Енграма в ДП на відміну від сліду в КП стійка, час її зберігіння не обмежений, так само як і об’єм інформації, яка зберігається в ДП. Для ДП характерно довгочасне зберігання матеріалу після багаторазового повторення та відтворення. В якості механізму ДП розглядають стійкі зміни нейронів на клітинному, молекулярному і синаптичному рівнях.

На відміну від КП основна функція ДП - передбачення, тобто направленість на майбутні події з високою вірогідністю і перенесення позитивних реакцій на один і той же стимул з минулого у майбутнє. Ця властивість дозволяє організму здійснювати принцип економії зусиль на основі відбору і довготривалої фіксації суттєвих реакцій і стимулів, що їх визивають. В даному випадку процес відбору і фіксації передбачає властивість ДП “стискати масштаб часу”, тобто відтворювати послідовність подій, які розвиваються за макроінтервали часу. Цей вид пам’яті пов’язаний з більш-менш складною і по-різному розгорнутою переробкою матеріалу.

Для того, щоб той чи інший матеріал закріпився у пам’яті, він повинен бути відповідним чином засвоєний суб’єктом. Таке засвоєння потребує певного часу, який називається консолідацією пам’яті. Згідно з концепцією часової організації пам’яті, слід пам’яті, який пройшов консолідацію і потрапив на зберігання до ДП, не піддається руйнівному впливу амнестичних агентів, які зазвичай стирають КП . Концепція часової організації пам’яті, яка оперує поняттями КП, ДП і консолідація у даний час піддається серйозній критиці. Не існує єдиної думки щодо часу утримання енграми у КП та ДП. На думку одних авторів, слід в КП зберігається на протязі декількох секунд, а в ДП – від декількох секунд до декількох років, на думку інших, сліди в КП можуть зберігатися до декількох годин, а в ДП – від декількох годин – до декількох днів, після чого інформація переходить на вічне зберігання. Протиріччя, з якими стикаються теорії часової організації пам’яті, знімаються в теорії активної пам’яті, яку розвиває Т.М.Греченко, в якій підкреслюється роль функціонального стану в фіксації і відтворенні енграми.

За теорією активної пам’яті поділ пам’яті на КП та ДП в загальноприйнятому розумінні неприйнятний, тому що уся пам’ять є постійною і довготривалою. Т.М.Греченко вводить поняття стану енграми, який визначає ступінь її готовності до відтворення. Тільки слід пам’яті, який знаходиться в активному стані, є доступним для реалізації в поведінці. Енграми, які недоступні для використання, знаходяться в латентному, або неактивному, стані. Активність енграми представлена в електричній активності нейронів. Активна пам’ять – сукупність активованих “старих” і “нових” енграм. В даній теорії формування енграми і можливість її використання в поведінці знаходяться в залежності від стану структур мозку, які приймають участь у фіксації і вивільненні інформації.

Положення щодо вирішальної ролі неспецифічної системи мозку в процесах фіксації і відтворення слідів пам’яті стало основою гіпотези “одного сліду і двох процесів”, яка була запропонована MgGaugh J.L., Gold P.E. Вони звернули увагу на те, що при навчанні розвивається 2 процеси : формування власне енграми ( “чистого сліду” ) і її неспецифічне забезпечення активуючою системою мозку. Слід пам’яті набуває стійкості лише тоді, коли неспецифічна активація досягає оптимальних значень, що і забезпечує високу ефективність навчання і збереження сліду. За гіпотезою цих авторів слід в КП – це слід, який не повністю забезпечений неспецифічною модулюючою активацією, тому що її дія або ослаблена, або заблокована.

Факт залежності пам’яті від стану мозку добре відомий. Їх взаємозв’язок відображений в законі Йєркса-Додсона про співвідношення між ефективністю фіксації і вилучення слідів пам’яті з одного боку та функціональним станом мозку – з іншого. Куполоподібна крива, яка описує їх співвідношення, вказує на існування оптимального функціонального стану для фіксації і здобування сліду пам’яті. Збереження сліду пам’яті в нервовій системі ще не гарантує його відтворення і використання в поведінці. Для цього необхідна участь модулюючої системи мозку, яка рективувала б ці сліди пам’яті. Це правило розповсюджуються як на вроджені форми поведінки, так і на набуті навички, рухові стереотипи, умовні рефлекси тощо. Тому будь-яке порушення неспецифічної системи супроводжується дезорганізацією поведінки, або неможливістю її виконання.

Виникає питання, як проходить перехід від короткочасного запису слідів до довготривалого, від короткочасної – до довготривалої пам’яті. Деякі вчені вважають, що в основі цих видів пам’яті лежить єдиний механізм(А.Мелтон), інші вважають, що існують два механізми з різними характеристиками( Д.Бродбент, Д.Хебб та інші ).

Моністичний підхід полягає в тому, що слідам одиничних подій надаються такі ж структурні властивості, така ж “незворотність” і чутливість до інтерференції, як і слідам ДП. Найбільш принципові твердження прибічників двох механізмів КП та ДП полягають у наступному :

  1. КП включає “активні” сліди, в той час як ДП – “структурні”.
  2. КП базується на автономному розпаді слідів, а ДП характеризує “незворотні” сліди, які не підлягають розпаду.
  3. КП втрачає свої елементи через перевантаження, вона не характеризується “асоціативністю” слідів. Неповне відновлення слідів в ДП пояснюється неповнотою сигналу відновлення, або інтерференцією.

[ред.] Покращення

Найефектривніший метод покращення пам'яті - збагачення мозку киснем, чому сприяють фізичні вправи й прогулянки на свіжому повітрі.

[ред.] Моделювання пам'яті

Для вивчення процесів, що відбуваються в мозку, широко використовуються різні моделі, у тому числі і комп'ютерне моделювання [3]. Але в цілому пам'ять людини не редукується до електронно-цифрових процесів (операцій з сигналами «0» та «1»), а тому не відтворюється наявними комп'ютерними моделями.

Система пам'яті мозку принципово відрізняється від бінарної системи пам'яті комп'ютера: пригадування нами інформації не відбувається шляхом звертання до постійної адреси збереження. У комп'ютері кожна одиниця інформації має свою адресу — код, що потрібний для її отримання. Біологічна пам'ять теж використовує адреси, але варіює їх залежно від асоціацій і думок. Постійно накопичується все більше доказів того, що у людини та інших високорозвинених істот пам'ять виникає як властивість мозку в цілому, а не як властивість окремих компонентів.

[ред.] Дивись також

[ред.] Література

Цю статтю необхідно відформатувати, використовуючи мову розмітки Вікі.
Ви можете допомогти проекту, зробивши це!
Отримано з http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%D0%BC%27%D1%8F%D1%82%D1%8C
Особисті інструменти