Памір
Памі́р — гірська система у Центральній Азії, на території Таджикистану (Горно-Бадахшанська автономна область), Киргизстану, Пакистану, Китаю і Афганістану. Назва походить, можливо, від давньоіранського Па-і-міхр — підніжжя Митри, бога Сонця.
На інших мовах «Памір» називається: киргизською: Памир тоолору; перською: رشته کوه های پامیر Reshte Kūh-hāye Pāmīr; такжикською: Кӯҳҳои Помир; пуштунською: د پامير غرونه; уйгурською: پامىر ئېگىزلىكى; урду: پامیر کوهستان; спрощеною китайською: 葱岭; традиційною китайською: 蔥嶺; піньїнь: Cōnglǐng. Назва «Памір» використовується частіше в сучасній китайській та спрощеній китайській: 帕米尔; традиційній китайській: 帕米尔, піньїнь: Pàmǐ'ěr.
Зміст |
Загальна характеристика [ред.]
Памір знаходиться на з'єднанні відрогів інших могутніх гірських систем центральної Азії — Гіндукуша, Кунь-Луня, Тянь-Шаня, Гімалаїв, Каракоруму. Памір — епігеосинклінальні і частково епіплатформенні гори області кайнозойської складчастості Середземноморського геосинклінального поясу.
Точні межі Паміру є спірними[1] Розташований головним чином у Горно-Бадахшанській області, Таджикистану і провінції Бадахшан, Афганістан. На півночі межує з Тянь-Шанєм по Алайській долині, Киргизстан. На півдні межує з Гіндукушем по Ваханському коридору в Афганістані та Гілгіт-Балтистан в Пакистані. На сході закінчується на кордоні з Китаєм або поширюється на Конгур Таг який іноді включають до Куньлуню.
Найвища точка Паміру — гора Конгур (7719 м), знаходиться на території Китаю. Інші найвищі вершини такі:
- Пік Ісмаїла Самані (7 495 м) — він же пік Чон-тоо, Комунізму, Сталіна, Гармо. Відкритий в 1932 році. Названий спочатку Гармо, але це було помилково. Справжній пік Гармо знаходиться дещо південніше. Пізніше перейменований в пік Сталіна. З 1962 року — пік Комунізму. З 1999 — сучасна назва.
- Пік Істіклол (7 165 м) — він же пік Леніна, пік Кауфмана. Відкритий в 1871 році. Названий спочатку на честь військового інженера Костянтина Кауфмана, учасника кримської війни і ініціатора географічних досліджень в Центральній Азії. У 1928 році перейменований в пік Леніна. Після здобуття Таджикистаном незалежності, в 2006 році перейменований в пік Незалежності (Істіклол).
- Пік Абу Алі ібн Сіни — він же пік Авіценни, Революції. Відкритий в 1928 році. Названий спочатку піком Революції, пізніше перейменований на честь Авіценни.
За природними особливостями Памір поділяють на Західний і Східний. Західний Памір характеризується глибоко розчленованим високогірним рельєфом, висота піків сягає понад 7000 м. Східний Памір має згладжений рельєф, плоскі днища долин і улоговин на висоті 3500-4500 м. Хребти досягають понад 6000 м.
Є родовища гірського кришталю, рідкісних металів, ртуті, бору, олова, срібла тощо. Площа льодовиків становить понад 7515 км². Найбільший — льодовик Федченко, найдовший льодовик за межами Полярного регіону.
Памір — район високої сейсмічності.
Основні хребти [ред.]
- Академії Наук хребет
- Белеулі
- Богчигір
- Ванчський хребет
- Ваханський хребет
- Дарвазький хребет
- Заалайський хребет
- Зулумарт
- Ішкашимський хребет
- Кашгарське нагір'я
- Кінгтау
- Конгур-Музтаг
- Музкол
- Музтаг-Сарикольський хребет
- Петра Першого хребет
- Південно-Алічурський хребет
- Північний Танимас
- Північно-Алічурський хребет
- Пшартський хребет
- Рушанський хребет
- Сарикольський хребет
- Улугарттаг
- Шахдаринський хребет
- Шугнанський хребет
- Язгулемський хребет
Ріки [ред.]
- Аму-Дар'я
- Бартанг (Аксу), (Мургаб)
- Ванч
- Гунт
- Караджилга
- Маркансу
- Музкол
- Муксу
- Обихингоу
- Памір (річка)
- Пяндж
- Тарім
- Шахдара
- Шахдара
- Язгуль
Озера [ред.]
Див. також [ред.]
Примітки [ред.]
- ↑ Згідно з Великою Радянською Енциклопедією «Питання про природні кордони Паміру є спірними. Зазвичай Памір вважається охоплює терен від Транс-Алайського хребта на півночі, Сарикольського хребта на схід, озеро Зоркуль, річку Памір, і верхів'я річки Пяндж на півдні, і меридіональну частину долини Пянджа на заході, на північному заході Памір включає в східну частину хребтів Петра Великого і Дарваз»
Література [ред.]
- Мала гірнича енциклопедія. В 3-х т. / За ред. В. С. Білецького. — Донецьк: Донбас, 2004. — ISBN 966-7804-14-3.
Джерела [ред.]
| Це незавершена стаття з географії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |

