Пам'ятник

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Пам'ятник

Пам'ятник — витвір мистецтва, створений для увічнення пам'яті про людей і події. Найпоширеніші види пам'ятників — скульптурна група, статуя, бюст, меморіальна дошка, тріумфальна арка, колона, обеліск тощо. Прототипами пам'ятників були поховальні споруди найдавніших людських суспільств — мегаліти і кургани, а також обеліски, піраміди і т. д. У наступні епохи гробниці і надгробки нерідко виконували роль пам'ятників. Проте зазвичай під пам'ятником у вузькому сенсі розуміють твори, в яких меморіальна функція виразно переважає над поховальною або культовою (хоча останні і не виключаються).

Історія[ред.ред. код]

В античну добу створені основні композиційні типи пам'ятників, які розвивалися і в наступні часи: алегорія, або портретні статуї і скульптурні групи (група тирановбивць Гармодія і Аристогітона в Афінах, 477 до н. е.), кінні статуї (статуя Марка Аврелія, бронза, між 161 і 180, в 1538 року встановлена на площі Капітолія в Римі), стели, тріумфальні арки, тріумфальні колони (колона Траяна в Римі, 111–114, архітектор Аполлодор з Дамаску).

Поширення відокремлених скульптурних пам'ятників, що прославляють певну людську особистість, починається в Стародавній Греції; в мистецтві еллінізму і Стародавнього Риму фігури в подібних монументах вже значно індивідуалізуються. Античні пам'ятники поміщалися спочатку на священних ділянках, а з 6 століття до н. е. — у центрах міського життя, наприклад, на агорі. Пам'ятники Стародавнього Риму, особливо тріумфальні арки і колони, стали важливими елементами просторової композиції площ-форумів. Найхарактерніші види пам'ятників в середньовічній Європі — хрести, що відзначали ті чи інші пам'ятні місця, а також (переважно на заході) скульптурні зображення донаторів в церквах.

Італійські майстри кватроченто, спираючись на давньоримську спадщину, створювали світські монументи, іноді — вільно стоячі (кінні статуї кондотьєрів: Гаттамелати в Падуї, бронза, 1447-53, скульптор Донателло; Коллеоні у Венеції, бронза, 1479-88, відкритий в 1496, скульптор Андреа дель Верроккйо). Тенденції до пишної репрезентативності, що намітилися в пам'ятниках маньєризму, посилюються в епоху бароко і класицизму, коли пам'ятники, які, як правило, прославляли монархів або полководців, нерідко відіграють найважливішу роль в міській забудові (пам'ятник Петру I «Мідний вершник» в Петербурзі, бронза, 1768-78, відкритий в 1782, скульптор Етьєн Моріс Фальконе).

Пам'ятники в Україні[ред.ред. код]

Першими пам'ятниками в нашій історії можна вважати бронзову квадригу та статуї привезені князем Володимиром із переможеного Корсуня. Ці античні монументи на площі в київському дитинці перед Десятинною церквою нагадували про військову звитягу руського війська. Їх дальша доля не з'ясована.

Львів'яни наприкінці XVIII ст. відзначили пам'ятником гетьмана Станіслава Яблоновського, який 100 років до того захистив місто від татарського нападу. Цей монумент втрачений у середині ХХ ст.

Пам'ятник просвітникам Русі. Постав у 1911 р., знищений протягом 1919–1936 рр., відновлений 1996 р.

Як певна матеріалізація суспільної пам'яті, складової свідомості народів, пам'ятники відіграють ідеологічну агітаційну роль, що особливо проявилось у ХХ ст. Наприклад, після 1917 року в Радянському союзі були знищені монументи царської доби, натомість установлені леніни, сталіни, герої воєн (Громадянської, Вітчизняної) — переважно однотипні, маловартісні з точки зору художнього мистецтва пам'ятники демонстрували єдність територій СРСР, вірність вождям та комуністичним ідеалам. За часів Хрущовської відлиги відбулась перша хвиля демонтації пам'ятників найодіознішим діячам СРСР. Ця робота відновилась зі здобуттям Україною незалежності і не завершена до сьогодні. Крім цього, з 1991 року намітилися такі тенденції в цій галузі мистецтва:

  • Поява ідеологічних монументів пов'язаних з українською державністю та відновленими після замовчування сторінками нашої історії, її видатними особами. Відновлення надбань утрачених в попередню епоху
  • Сучасні митці часто аполітичні, їм притаманне увіковічування подій та персон з міських легенд, літературних творів, екранізацій. Замовниками пам'ятників часто виступають приватні особи, громадські організації, не держава, як було в минулому
  • З'являються меморіали приурочені до сучасних подій (Чорнобильська аварія, теракт 11 вересня в Нью-Йорку).

Галерея[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Див. фотографію. Кенотаф встановлений на Волковському православному кладовищі, на Глазуновской доріжці. Н. П. Тужик був похований 1941 року в районі боїв на Пулковських висотах, де ще більше двох років йшли бої. Могила не збереглася. Могила гвардії капітана М.Т.Колотіло збереглася і розташований на території Польщі, на офіцерському кладовищі р. Цибінка.