Пам'ятник Магдебурзькому праву (Київ)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пам'ятник Магдебурзькому праву

50°27′21″ пн. ш. 30°31′46″ сх. д. / 50.45600833002777819° пн. ш. 30.52947500002778014° сх. д. / 50.45600833002777819; 30.52947500002778014Координати: 50°27′21″ пн. ш. 30°31′46″ сх. д. / 50.45600833002777819° пн. ш. 30.52947500002778014° сх. д. / 50.45600833002777819; 30.52947500002778014
Тип споруда і пам'ятка історії
Країна  Україна
Розташування Київ Набережне шосе, 6
Архітектурний стиль ампір
Автор проєкту А. Меленський
Засновано 1802
Пам'ятник Магдебурзькому праву (Київ). Карта розташування: Київ
Пам'ятник Магдебурзькому праву (Київ)
Пам'ятник Магдебурзькому праву (Київ) (Київ)
Мапа

CMNS: Пам'ятник Магдебурзькому праву у Вікісховищі

Пам'ятник Магдебурзькому праву в Києві (Колона Магдебурзького права, також Пам'ятник хрещення Русі; нижній пам'ятник святому Володимиру) — пам'ятник на честь повернення Києву Магдебурзького права, розташований в історичному урочищі Хрещатик. Монумент традиційно вважається найстарішим з існуючих пам'ятників у Києві.

Загальні та історичні дані[ред. | ред. код]

Пам'ятник Магдебурзькому праву розташований на Дніпровських схилах, біля Набережного шосе на київському Подолі, в урочищі Хрещатик.

Пам'ятник був поставлений на честь повернення місту в 1802 році Магдебурзького права, яке воно вперше дістало ще у XV столітті. Цю подію кияни святкували три дні ілюмінаціями й балами, а пізніше зібрали 10 тис. руб. на будівництво каплиці й пам'ятника з фонтаном. Автором пам'ятника вважають київського архітектора Андрія Меленського, проте існує версія, що автором був київський губернський архітектор Олексій Ельдезін[1]. Цегляний павільйон над джерелом було освячено 15 серпня 1802 року.

Друга назва монумента — нижній пам'ятник святому Володимиру — пояснюються тим, що за легендою на цьому місці князь святий рівноапостольний князь Володимир хрестив дванадцятьох своїх синів. Існує версія, що у Петербурзі посвяту на монументі зі згадкою про князя зрозуміли так, що і сама колона є пам'ятником Володимиру, або ж кияни навмисне представили споруду саме так — щоб не викликати монаршого гніву[2]. Імператор Олександр I і справді був обурений тим, що його завчасно не сповістили про спорудження монумента[3]. Генерал-губернатора Андрія Фенша[ru] пізніше навіть було зміщено з посади.

Офіційно «Магдебурзьку колону» надалі іменували саме пам'ятником Володимиру. З 1804 року митрополит Серапіон проводив хресні ходи до пам'ятника з метою освячення води. Але традиція ця тривала недовго = поки в Києві зберігалося магдебурзьке право. Таблицю, яка викликала плутанину, залишили на пам'ятнику — як своєрідну «епітафію міській свободі»[2].

Опис[ред. | ред. код]

Макет памʼятника Магдебурзькому праву. Музей історії міста Києва

Являє собою колону тосканського ордера, висота монумента — 18 м, завершенням служить куля з хрестом. Постамент — три арки на цегляній основі, над ним колона перехоплена трьома рустами, вище — пояс декоративний у вигляді колони. Зразок монумента доби класицизму.

Поступово колона прийшла в аварійний стан, вода в джерелі була непридатна для вживання. У 18431849 хресні ходи не проводилися. Історик Микола Закревський писав: «Залишилася тільки самотня обідрана колона у пам'ять про вже не існуючі права».

У 1861 році було покладено початок відновленню пам'ятника — на гроші скрипаля М. Демиденка очистили колодязь. У 1863 році пам'ятник переведено у відомство Києво-Печерської лаври. Закревський залишив спогади про те, що в той час довкола басейну були розташовані сім лебедів, із дзьобів яких струменіла вода.

У 1867 році провели ремонт пам'ятника. У 1881 році Лавра офіційно відмовилася від володіння каплицею — через те, що вона розташована далеко від території самої Лаври. За рік монумент передали Подільській Хрестовоздвиженській церкві, у 1906 році — Братському монастирю. У 1912 року складено акт-огляд пам'ятника, огляд навколишньої території — пам'ятник знову перебував у аварійному стані. Попри це, путівники досі запрошували до нього туристів і паломників.

У 19141915 роках спорудили сходи, що з'єднали Олександрівський узвіз і набережну Дніпра.

Капітальний ремонт проводився у 1913 році під керівництвом Михайла Бобрусова, у 1963 році — Валентини Корнєєвої, у 1987 році — Ірини Малакової, Віталія Отченашка, Марії Кадомської.

У радянський час хрест з монумента було знято. Нині його відновлено.

Зображення[ред. | ред. код]


Примітки[ред. | ред. код]

  1. Кадомська, 2013.
  2. а б Олексій Мустафін. Епітафія свободі. Як знищували київське самоврядування. Київ24. 2023-06-12.
  3. Указ императора Александра І № 20499 от 7 ноября 1802 года. Именной, данный киевскому военному губернатору Феншу «О сооружении в в Киеве памятника Великому Князю Владимиру» // Полное собрание законов Российской империи. Первое собрание (1649—1825). — Т. 27 (1802—1803). — С. 342. (рос. дореф.) [Архівовано 1 лютого 2016 у Wayback Machine.]

Джерела[ред. | ред. код]