Панібудьласка Володимир Федорович
| Володимир Федорович Панібудьласка | |||
|---|---|---|---|
 | |||
| Народився |
14 липня 1929 Петриківка | ||
| Помер | 26 липня 2011 (82 роки) | ||
| Країна | |||
| Національність | українець | ||
| Діяльність | історик, політолог, викладач університету | ||
| Alma mater | Дніпропетровський державний університет | ||
| Галузь | історія | ||
| Вчене звання | професор | ||
| Науковий ступінь | доктор історичних наук | ||
| Науковий керівник | Ремезовський Йосип Данилович | ||
| Відомі учні | Барановська Наталія Петрівна | ||
| Партія | КПРС | ||
| Нагороди |
| ||
Володимир Федорович Панібудьласка (14 липня 1929, Петриківка — 26 липня 2011) — український історик, політолог, дослідник історії міжнаціональних відносин, доктор історичних наук (з 1976 року), професор (з 1981 року)[1]. Лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки (за 1984 рік)[2].
Біографія[ред. | ред. код]
Народився 14 липня 1929 року в селі Петриківці (нині селище міського типу Дніпропетровської області). По закінченні середньої школи вчився живопису в Дніпропетровському художньому училищі, потім у художньому інституті[1]. 1954 року закінчив історичний факультет Дніпропетровського державного університету. Працював вчителем школи № 54 міста Дніпропетровська[3]. У 1958–1961 роках — аспірант кафедри історії КПРС Київського державного університету. У 1961 році, під керівництвом Й. Д. Ремезовського, захистив кандидатську дисертацію на тему: «Комуністична партія — організатор і керівник комсомолу України. 1919—1920 рр.». Після захисту працював молодшим науковим співробітником, старшим науковим співробітником Інституту історії партії при ЦК КПУ. У 1964–1977 роках — молодший науковий співробітник відділу історії соціалістичного і комуністичного будівництва, старший науковий співробітник відділу історії комуністичного будівництва Інституту історії АН УРСР. У 1976 році захистив докторську дисертацію на тему: «Зміцнення дружби і інтернаціональної єдності народів СРСР в умовах розвинутого соціалізму». У 1977–2009 роках — завідувач кафедри історії КПРС і наукового комунізму Київського інженерно-будівельного інституту, керівник кафедри політичних наук[3]. Після переходу на викладацьку роботу продовжував займатися науково-дослідною діяльністю.
Був членом правління секції суспільних наук Українського товариства дружби і культурних зв'язків із зарубіжними країнами, працював на керівних посадах у товаристві «Знання»[3].
У 1990-х роках очолював науково-експертну раду Міністерства освіти й науки України за фаховим напрямом «Історія», а також працював в її секції «Філософія та історія», був членом редколегій «Українського історичного журналу» й часопису «Проблеми міграції», керівником наукової програми «Етнонаціональна історія України». Під його керівництвом і за його авторством вийшли:
- «Мала енциклопедія етнодержавознавства»;
- «Міграційні процеси в сучасному світі: світовий, регіональний та національний виміри»;
- довідник «Національні процеси в Україні: історія і сучасність. Документи і матеріали» (у 2 томах);
- «Голодомор в Україні 1932—1933»;
- «Українська мова як державна: освіта, політика»[3].
Вченого було обрано академіком українських академій історичних та політичних наук. У 2001 році йому присвоєне почесне звання заслуженого діяча науки й техніки України. У 2007 році, указом Президента України, нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня.
Наукова діяльність[ред. | ред. код]
Тривалий час досліджував проблеми історії СРСР, УРСР, проблеми міждержавних та міжнаціональних відносин, історії КПРС, КПУ, комсомолу, виховної роботи з молоддю тощо. В останні роки, особливо з 1991 року, почав активно розробляти політологічну тематику. Його наукова діяльність була сконцентрована навколо питань соборності України, консолідації українського суспільства, етнонаціональної історії України та політології[1]. Основні праці:
- Ленінська національна політика у дії. — Київ, 1987;
- Ленінська політика інтернаціоналізму. — Київ, 1986 (у співавторстві);
- Сила великої дружби. — Київ, 1982;
- В единой семье народов. — Москва, 1979 (у співавторстві);
- Інтернаціоналістська єдність радянської молоді. — Київ, 1978;
- Дружба і співробітництво українського народу з братніми народами СРСР. 1959—1965 рр. — Київ, 1967.
Був членом редакційних колегій та авторських колективів фундаментальних видань «Історія Української РСР» й «Історія міст і сіл Української РСР»[3].
Підготував 3 докторів та понад 30 кандидатів наук[3].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Політологічний словник
- ↑ за цикл робіт «Історичні зв'язки і дружба російського, українського, білоруського та молдавського народів у братньому союзі народів СРСР». Архів оригіналу за 7 травня 2016. Процитовано 20 травня 2013.
- ↑ а б в г д е «Український історичний журнал», 2011, № 5
Література[ред. | ред. код]
- Вчені Інституту історії України: Біобібліографічний довідник / Серія «Українські історики». — Випуск 1. — Київ, 1998.
Джерела[ред. | ред. код]
- Народились 14 липня
- Народились 1929
- Померли 26 липня
- Померли 2011
- Члени КПРС
- Лауреати Державної премії України в галузі науки і техніки
- Кавалери ордена «За заслуги» III ступеня
- Уродженці Петриківки
- Випускники Дніпровського університету
- Українські історики
- Українські політологи
- Доктори історичних наук України
- Заслужені діячі науки і техніки України
- Науковці Інституту історії України НАН України
- Науковці Київського національного університету будівництва і архітектури
- Доктори історичних наук СРСР