Пан (супутник)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Пан
Pan

Pan Rev09.2x.jpg
Пан

Дані про відкриття
Дата відкриття 16 липня 1990
Відкривач(і) Марк Шоуолтер
Місце відкриття КА «Вояджер-2»
Планета Сатурн
Номер XVIII
Орбітальні характеристики[1]
Велика піввісь 133 584,0±0,1 км
Перицентр 133 579±1 км
Апоцентр 133 589±1 км[2]
Орбітальний період 0,575050718 діб
Ексцентриситет орбіти 0,000035±0,000007
Нахил орбіти 0,0010±0,0006° до площини екватора планети
Фізичні характеристики
Діаметр 35 × 35 × 23 км[3]
Середній радіус 15 ± 2 км[3]
Маса 4,9 ± 0,7×1021 кг[3]
Густина 0,36 ± 0,16 г/см³
Прискорення вільного падіння 0,001 м/с²
Друга космічна швидкість ~0,006 км/с
Період обертання навколо своєї осі 0,575050718 діб
Нахил осі обертання
Альбедо 0,5
Температура поверхні ~78 К
Атмосфера відсутня
Інші позначення
S/1981 S13, Сатурн XVIII

Пан (лат. Pan, грец. Πάν) — другий за віддаленістю від планети природний супутник Сатурна. Він був відкритий за фотознімками космічного апарату «Вояджер-2» 16 липня 1990 року Марком Р. Шоуолтером. Отримав тимчасове позначення S/1981 S 13. Його також позначають Сатурн XVIII.

У грецькій міфології Пан — бог лісів і полів, покровитель пастухів, бог отар овець, син Гермеса і брат Дафніса; зображувався у вигляді людини з рогами, цапиними ногами і цапиною бородою

Пан знаходиться в межах проміжку Енке (Encke Gap) кільця A. Він діє як пастух, відповідаючи за збереження проміжку Енке. Його поле тяжіння робить хвильові картини у кільцях, які вказали на присутність Пана і призвели до повторного дослідження фотографій «Вояджера-2» передбаченого місця розташування супутника.[4]

Існування цього супутника було передбачене Джефрі Куззі і Джефрі Скарглом у 1985 році[5]. Після цього, у 1986 році М. Р. Шоуолтер і його команда вивели його орбіту, змоделювавши гравітаційні збурення. Вони досягли дуже точного передбачення: довжина великої півосі 133 603±10 км і маса 5—10×10−12 маси Сатурна і показали, що це єдиний супутник у межах проміжку Енке[6]. Фактична довжина великої півосі 133 583 кілометри і маса 2,7×1015 кг або 4,7×10-12 маси Сатурна, яка становить 5,688 × 1026 кг.

Супутник пізніше був знайдений у межах 1° від передбаченого положення. Пошук був здійснений із використанням зображень «Вояджера-2» і комп'ютерних розрахунків, щоб передбачити, чи буде супутник видимим при певних умовах. На кожному зображенні з роздільною здатністю бл. 50 км/піксель добре видно Пана. Усього таких зображень було 11[7][4].

Пан має діаметр бл. 30 кілометрів, період обертання 0,57505073 діб, нахил орбіти 0,007±0,002° до екватора Сатурна, ексцентриситет орбіти 0,00021±0,00008.

У Сонячній системі є також астероїд 4450 Пан.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Spitale, J. N.; et al. The orbits of Saturn's small satellites derived from combined historic and Cassini imaging observations // The Astronomical Journal, 132 (2006) С. 692.
  2. Перицентр q і апоцентр Q обчислені за формулами q=a\cdot(1-e), Q=a\cdot(1+e), де a — довжина великої півосі орбіти, eексцентриситет орбіти; значення округлені до кілометрів.
  3. а б в Porco, C. C.; et al. Physical Characteristics and Possible Accretionary Origins for Saturn's Small Satellites // Bulletin of the American Astronomical Society, 37 (2006) С. 768.
  4. а б Showalter, M. R. Visual Detection of 1981 S 13, the Encke Gap Moonlet // Bulletin of the American Astronomical Society, 22 (1990) С. 1031.
  5. Cuzzi, J. N.; and Scargle, J. D.; Wavy Edges Suggest Moonlet in Encke's Gap, Astrophysical Journal, Vol. 292 (May 1, 1985), pp. 276—290
  6. Showalter, M. R.; et al. Satellite "wakes" and the orbit of the Encke Gap moonlet // Icarus, 66 (1986) С. 297.
  7. Showalter, M. R. Visual detection of 1981 S 13, Saturn's eighteenth satellite, and its role in the Encke gap // Nature, 351 (1991) С. 709.

Посилання[ред.ред. код]


Сатурн Це незавершена стаття з астрономії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.