Папська держава
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Папська держава (Папська область або Церковна область) - теократична держава у 756—1870 в Середній (Центральній) Італії, що очолювалася папою римським.
Для християн Ватикан набув значення у зв'язку з тим, що, згідно з переказами, саме там у 67 р. н.е. був розп'ятий св. Петро. Імператор Костянтин, затвердивши "церковний мир", збудував на Ватиканському пагорбі базиліку на честь св. Петра. До цього Костянтин оселив Папу Мельхіода на Латеранському пагорбі, де від того часу почали жити папи. Після бунту Лаврентія, коли Папа Сіммаха змушений був залишити Латеранський пагорб, він вирішив облаштуватися зі своїм двором на Ватиканському пагорбі, таким чином ставши засновником комплексу, який нині називають "Ватикан". Король Карл Великий, який успадкував від свого батька Піпіна Короткого титул патриціа і протектора римлян, почав відвідувати місто Рим як протектор, а пізніше як імператор і разом з папами Адріаном I і Левом III розпочав будівництво і реконструкцію релігійних будинків на Ватиканському пагорбі.
Лев IV оточив весь затибрський Рим муром з допомогою імператора Лотаря та пожертвувань всього християнського світу. Роботи були розпочаті у 848 р. і завершені у 852 р. Було споруджену міцну фортецю висотою 40 футів.
Згодом Папа Ніколай V побудував більшу частину Ватиканського палацу і заклав підвалини Ватиканської бібліотеки. Пізніше Сікст IV збудував Сікстинську капелу. В квітні 1506 р. Юлій II заклав перший камінь сучасного собору св. Петра. До епохи Сікста V будівництво палацу і собору було завершене, і пізніше папам довелося лише прибудовувати бібліотеки, музеї тощо.
Ще в III-IV стст. всі єпископи християнської церкви називали себе папами (від грецьк. "папас" - батько). З V ст. назва "папа" закріпилася за єпископом Риму, влада якого посилювалася в зв'язку з розпадом Західної Римської Імперії, і він став главою церкви на Заході. У VI ст. Папа Римський почав контролювати дії світських влад і в Римі, і в його околицях, а в 756 р. Франкський король Піпін, розбивши лангобардів, які володіли Італією, віддав папі територію в середній Італії - Римську область. Папа освячував владу франкських королів, вони ж допомагали йому зміцнити духовну і світську владу в Римській області. Таким чином, вони заснували папську державу в 781 р. У момент найвищого розквіту на початку XVI ст. Папська держава включала герцогства Падую, П`ьяченцу, Модену, Романью, Урбіно, Сполето і Кастро, Анконську Марку, а також провінції Болонью, Перуджу й Орвієтано.
До 1860 р. вона займала 15774 квадратних милі і налічувала 3 млн. жителів. У 1860 р., коли останні з папських територій - Романья, Марка та Урбіно - були приєднані до нового королівства Італії, у володінні Папи залишилися тільки місто Рим і провінція Лаціум.
У 1861 р. італійський політичний діяч Кавур проголосив необхідність перетворення Риму в столицю об'єднаної Італії, і для вирішення цього питання він запропонував формулу "вільна церква у вільній державі", яку відкинула католицька церква.
Переговори провалилися, і 11 вересня італійські війська наблизилися до меж папської держави. Після кількох марних спроб досягти компромісу, вранці 20 вересня війська увійшли в Рим. Французькі війська, які допомагали папі утримувати владу, змушені були залишити Церковну область у зв'язку з франко-пруською війною. У Римі почалися повстання проти теократичного правління. Побоюючись зростання народних повстань, італійський король поспішив взяти Рим. Місто було проголошене столицею Італії, а територія папської держави стала частиною італійського королівства. На початку жовтня населення колишньої папської держави майже одностайно проголосувало за приєднання до Італії. Папська область перестала існувати.
