Папуаська міфологія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Папуаська міфологія — міфологічні уявлення папуасів — корінного населення острова Нова Гвінея і ряду прилеглих островів і архіпелагів Меланезії. До папуасів відносять кілька сотень окремих етнічних спільнот, що відрізняються значною мовною відокремленістю. Папуаська міфологія являє собою конгломерат самостійних і відносно замкнутих локальних (племінних, родових) систем (як ціле вона відтворюється лише шляхом спеціального історико-типологічного аналізу). У той же час локальні міфологічні системи виявляють спільність. До недавнього часу Нова Гвінея являла собою характерний варіант первісної периферії з пануванням общинно-родових відносин. Відповідно папуаська міфологія, так само як і міфології інших народів Океанії, може розглядатися як регіональний варіант однієї з ранніх стадій розвитку міфології.

Синкретизм[ред.ред. код]

Папуаська міфологія постає як жива, різноманітно функціонуюча система, що знаходиться в синкретичній єдності з усією культурою етносу. Міфологічні елементи і зв'язку так чи інакше присутні у всій діяльності колективу, в різних побутових операціях, уявленнях і відносинах, магічних діях, у предметах і речах. Відповідний семантичний комплекс та пов'язані з ним різного роду обмеження і правила поведінки не просто виражені в міфологічних розповідях, але і безпосередньо включені в систему традиційних знань. Власне міф і норма соціальної поведінки у папуасів нероздільні.

Вербально-розповідні форми лише малою мірою зосереджують у собі і передають зміст папуаської міфології. Не менш значущі, хоча й дуже важкі для тлумачення, в силу імпліцитного і символічного характеру, власне ритуальні дії та операції, пантоміми, танці, ритуальні маски, одяг, прикраси , музичні інструменти, фарби, орнамент, скульптура тощо. Основний комплекс міфологічних уявлень належав до чоловічого світу і передавався по чоловічій лінії, освоєння його становило важливий розділ обрядів чоловічої ініціації.

Тематика папуаських вірувань зосереджується навколо кількох головних розрядів персонажів і пов'язаних з ними уявлень і сакральних дій:

  • міфічні першотворці, пращури, культурні герої, великі племінні герої-мисливці, воїни;
  • володарі природних стихій та явищ;
  • духи померлих.

Ці уявлення характеризуються суперечливістю і недиференційо́ваністю. Першотворці, предки, культурні герої часто ізоморфні з точки зору їх функцій. Так, демамаринд-анім) володіють одночасно рисами тотемний предків, культурних героїв, «духів», уособлень сил природи; що дали колись життя всьому сущому дема і дотепер продовжують активно втручатися в життя людей.

Для образів міфічних деміургів характерні уявлення про них як про «перших» (стара Собра у маринд-анім), або як про існувавших «завжди» (стара Уа-огрере у ківай). Досить поширені образи великих матерів, «перших» жінок. Ряду персонажів властива дуальна природа: Угатамекапауку) — водночас чоловік і жінка, сонце і місяць. У міфах про походження першопредків може виступати хтонічний початок: Йугумішантафоре та сусідніх племен) вийшла з землі і персоніфікує її.

Найпоширеніші міфи про чудове народження першопредків, так чи інакше містять елементи тотемічних уявлень: герой народжується з сперми кенгуру, від свині, розвивається з хробака; зафіксовані папуаські версії світової міфологічної теми — зачаття героя від зустрічі жінки з твариною, рибою, народження його від жінки-змії, жінки-птиці. Особливу роль відіграють мотиви специфічної природи героїв, їх кревного зв'язку з магічними предками. Успадковані властивості герой-першотворець переносить (трансформуючи їх) на організовуємий ним людський соціум (Йавага — син матері-кенгуру у ківай). У папуаських міфах майже обов'язковий конфлікт тотемічного героя з первісним колективом і пошуки іншого, який стає об'єктом його культурних справ і встановлення норм тотемної організації (міф про Іко у пурарі). Сліди тотемічних уявлень присутні в міфах про створення космосувагавага хлопчик-сонце — син батька-риби і жінки).

Космогонія[ред.ред. код]

У космогонічних міфах звичайні сюжети про сонце і місяць, на які перетворились першотворці, при цьому з'являються іноді інцестуальне мотивування (у хулі Ні і Хана, брат і сестра, після інцесту піднялися на небо і перетворилися на небесні тіла). Космогонічні акти можуть виступати як вияв чиєїсь помилки або трактуватися як цілеспрямовані дії деміургів. Парамбікангаінг) в якості першого своїх діянь поставив «усе». Камбелкеракі), скачав у кулі серцевину пальми, створивши місяць і сонце, визначив шляхи їх прямування по небу. Він же підняв небо, що стояло спочатку дуже низько, і наповнив його зірками, розкидавши шматочки бамбука. Найчастіше світила, небо, земля, стихії мисляться як вже існуючі до початку міфічних першотворень.

Світоустрій[ред.ред. код]

Папуаська релігія припускає тричастний поділ світу.

Небо (верхній світ) — тимчасове житло деміургів і предків, звідки вони йдуть на землю, створюючи тут земний соціум (почасти за аналогією з небесним) і приносячи з собою блага культури. Але на небо йдуть деякі персонажі, які вступили в конфлікт з колективами, серед яких вони жили. Звичайний шлях на небо — високе дерево.

Підземний світ (нижній) асоціюється з уявленнями про смерть, про землю духів померлих (рідше — про походження деяких персонажів). Зв'язок з ним може здійснюватись через спеціальну дірку, іноді через водойми або болота, а також через ритуальні стовпи в чоловічих або церемоніальних будинках.

Межі та частини земного світу створюються героями як би мимохідь (від ударів магічної палки-копалки виникають затоки, від удару стріли — річка, від кинутих каменів — острова тощо).

Міфологічний антропо- та соціогенез[ред.ред. код]

Першотворцями, міфологічним і тотемічним предкам, культурним героям належить створення людей, поділ їх на племена і подальше розселення. Люди з'являються з серцевини дерева, виникають з водяних бульбашок, з розрубаних свинячих туш, народжуються від міфічної пари, від брата і сестри. У міфі племені ківай представлена концепція антропогенезу і соціогенез, що поєднує мотиви тотемічні і хтонічні, припускає двоступеневість процесу генетичних трансформацій: завдяки операціям Уа-огрере перше покоління людей з'являється з хробаків, які розплодилися в тілі вбитого кенгуру; воно отримує від першотворця елементарні людські знання та громадські правила. Потім відбувається перетворення перших людей-недорослів в покоління «справжніх» людей і наділення їх усією сукупністю суспільних норм, знань, навичок.

У рамках міфологічної концепції становлення соціуму отримують розвиток сюжети про боротьбу героїв з чудовиськами, ворожими до людей, і про умиротворення культурних локусів (в образах чудовиськ є сліди двоїстої їх природи: змії — міфічні предки і шкідники, змії — чудові подружжя, велетні-людожери), а також про виникнення негативних якостей і життєвих норм, «відкриття» різного роду бід — розбрату, обману, кривавих способів вирішення колізій тощо.

У міфах пояснюються введення заборон «табу» (наприклад, на канібалізм), розподіл праці за ознакою статі, кровна помста, екзогамія і заборона інцесту. «Відкриття» смерті в міфах відбувається або випадково, або трактується як покарання або як властивість, що купується людьми, що виходять з «дикого» стану. Відсутність смерті включається до характеристику «минулого», яке до певної міри ідеалізується.

З концепцією «героїчного століття», що так чи інакше протистоїть «теперішньому» і в той же час є його підмурком, пов'язані розповідні цикли про героїв — «перших» мисливців, хліборобів, гарпунщіків, воїнів та мисливців за головами, чаклунів, мореплавців. Першогерої «відкривають» війну як спосіб вирішення конфліктів, привносять в суспільне життя жорстокість і віроломство, починають боротьбу за жінок. Але вони ж нормалізують різні сторони суспільної практики, що несуть в собі конфліктний початок: ставлять межі жорстокої війни, визначають межі, за які не повинні виходити людські пристрасті.

Анімізм[ред.ред. код]

Різьблена з дерева фігура предка. Плем'я абелам, Нова Гвінея.

Найважливішу частину папуаських вірувань становить віра у господарів або духів природи — анімізм. У різних етносів були свої родові позначення для всього класу «господарів» і мала місце детальна видова диференціація їх за властивостями, зовнішністю, місця проживання і тому подібне, наприклад:

  • марсалаі у арапеш, які виступають хранителями землі даного роду або громади;
  • етенгена у ківай, які вважаються захисниками дерев та лісових ділянок, а також охоронцями городів;
  • путутулі у раіапу;
  • гігл у чімбу та інші.

«Господарів» уявляли у вигляді змій або рептилій особливого забарвлення з кількома головами і хвостами, у вигляді тварин з потворними ознаками, істот, що сполучали зооморфні, рослинні, антропоморфні риси. Місця їх проживання — ліси, печери, водойми, стовбури дерев, каміння, рифи. Вони виступають захисниками традиційних норм поведінки і можуть карати порушників (і в цьому сенсі пов'язані з померлими предками), давати добрі поради сплячим, показувати веслярам вірний курс, але в той же час викликати урагани, насилати хвороби, збивати з дороги, викрадати людей. Поширені розповіді-бувальщини про зустрічі й зіткненнях людей з «господарями», зокрема — про ненавмисні або насильницькі шлюби жінок з «господарем». Основу культу померлих становить віра в духів померлих, здатних приймати різноманітні матеріальні форми і, як правило, невидимих, що володіють чудовими здібностями впливу на живих. Постійне місце їх проживання — земля померлих, що одержує в міфах реальну або (частіше) фантастичну локалізацію, — описується за аналогією зі світом живих, але з обов'язковими ознаками, маркери приналежності до світу смерті. Міфи і билички описують мандри живих у землю померлих, їх спілкування з духами і повернення додому або прихід духів, їх контакти з живими, що призводять до нещастя або отримання живими якоїсь допомоги. Ряд ритуалів (у тому числі й обряди після поховання) безпосередньо адресується до духів померлих, маючи на меті забезпечити їх підтримку або відвести їх небажане втручання. Уявлення про духів померлих складним чином взаємодіють з уявленнями про родових пращурів. Культ «духів» померлих і родових предків у значній мірі визначає семантику ряду найважливіших ритуалів, у тому числі обрядів чоловічої ініціації, ритуалів родючості та інших. Тут у різних сюжетних формах варіюються прихід і зустріч предка, дії та пісні, присвячені йому, магія, йому адресована, а також символічна смерть і повернення до життя. Зображення предків (дерев'яні скульптури, різьблені і мальовані «портрети») складають обов'язкову рису чоловічих і церемоніальних будинків.

Фольклор[ред.ред. код]

У надрах папуаської міфології, у взаємодії з нею формується ряд фольклорних прозових та пісенних жанрів, які або зовсім не виокремити, або вони тільки починають виокремлюватись з синкретичної єдності. Такі міфологічні епічні пісні про героїв-першопредків, казки, що зберігають характер «достовірних» міфів, «історичні» перекази, а також різного типу пісні. Папуаський фольклор у його єдності з міфологією включає ряд сюжетів і мотивів, які в історико-типологічній перспективі можна порівняти з сюжетами і мотивами, що складають класичний фонд світової міфології та фольклору: зокрема, у папуасів є власні варіанти сюжетів про Едіпа, Орфея, Одіссея («чоловік на весіллі своєї дружини »), героїчне сватання та інше.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  1. Путилов Б. Н. Миф — обряд — песня Новой Гвинеи, М., 1980. (рос.)
  2. Сказки и мифы Океании, М., 1970. (рос.)
  3. Сказки и мифы папуасов Киваи, М., 1977. (рос.)
  4. Сыны Дехевая, [перклад з нім.], М., 1960. (рос.)
  5. Burridge K. Tangu traditions…, Oxf., 1969. (англ.)
  6. Fortune R. F. Arapesh, N. Y., 1942. (англ.)
  7. Heider K. G. The Dugum Dani…, N. Y., 1970. (англ.)
  8. Held G. I. The Papuas of Waropen, The Hague, 1957. (англ.)
  9. Landtman G. The Kiwai Papuans of British New Guinea, L., 1927. (англ.)
  10. Mead M. The Mountain Arapesh, vol. 1—5, N. Y., 1938—1949. (англ.)
  11. Seligmann C. G. The Melanesians of British New Guinea, Camb., 1910. (англ.)
  12. Williams F. E. Orokaiva magic, L., 1928. (англ.)
  13. Wirz P. Die Marind — anim von Holländisch — Süd — Neu — Guinea, Bd 1—2, Hamb., 1922—25. (англ.)