Папуа (затока)
 | |
| Затока Папуа. Знімок із космосу | |
 | |
| Затока Папуа на мапі Папуа Нової Гвінеї | |
| 9°00′ пд. ш. 145°00′ сх. д. / 9.000° пд. ш. 145.000° сх. д.Координати: 9°00′ пд. ш. 145°00′ сх. д. / 9.000° пд. ш. 145.000° сх. д. | |
| Море | Коралове море (Тихий океан) |
|---|---|
| Прибережні країни |
 Папуа Нова Гвінея |
| Довжина | 360-400 км [1] |
| Ширина | 150 км [1] |
| Площа | 35 000 км² |
| Максимальна глибина | 200 м [1] |
| Вливаються |
|
| Острови | Ківай (359,1 км²), Пуруту (186 км²), Вабуда (109 км²), Айбіньйо, Доморі, Мібу і декількох сотень островів дельти річок |
| Міста та поселення | Дару, Керема, Порт-Морсбі |
| ідентифікатори і посилання | |
| GeoNames | 2088631 |
  Затока Папуа Затока Папуа (Папуа Нова Гвінея) | |
 | |
Затока Папуа (англ. Gulf of Papua, індонез. Teluk Papua) — затока в Кораловому морі, в південно-східній частині острова Нова Гвінея, на півдні Папуа Нової Гвінеї.
Географія[ред. | ред. код]
Південною межею затоки є лінія від південно-західної частини дельти річки Флай на заході до Кабо-Саклінга (мис Саклінг), який знаходиться за 355 км на схід від гирла річки Флай, за 70 км на північний захід від міста Порт-Морсбі. Таким чином, площа затоки становить близько 35 000 км². В північній частині, затока обмежується південним узбережжям Папуа Нової Гвінеї і омиває провінції — Західна, Галф і Центральна.
Кілька великих річок Нової Гвінеї впадають у затоку Папуа — це річки Флай, Пурарі, Кікорі, Турама, які у своїх гирлах, утворюють велику дельту. Найбільша із них, дельта річки Флай — 7100 км².
У той час як західне узбережжя затоки характеризується болотистими низовинами, прибережні землі на схід — плоскі і піщані.
Економіка[ред. | ред. код]
Жителі регіону в перш за все займаються рибальством та полюванням і, а також, в залежності від району — сільським господарством і садівництвом. З початку 1990-х років населення затоки зіткнулося з інтенсивною експансією з боку транснаціональних компаній, інтереси яких полягають у пошуках корисних копалин (зокрема нафти) і доходів від вирубки тропічних лісів для добування цінної твердої деревини. Із середини 1990-х років в регіоні були створені кілька лісопильних компаній, зокрема Рімбунан Хіджау. Ведеться будівництво нафтопроводу від свердловин нафтових родовищ до морського терміналу в затоці Папуа. В затоці, також були виявлені великі поклади природного газу.[1] Довгострокові соціальні та екологічні наслідки цих проектів інтенсивного видобутку ресурсів в цьому первозданному регіоні досі не одержали оцінки.
Етнографія[ред. | ред. код]
Населення, яке проживає на узбережжі затоки, в прибережних мангрових лісів і в ключових регіональних поселеннях (Дару, Керема, Порт-Морсбі, Кікорі, Баймуру, Ігу, Малалауа) — вирізняється різноманітністю культурних груп і розмовляє, в основному, мовами австронезійської групи, хоча за походженням не має спільних предків. Спільноти організовані на основі племінних і кланових меж. Хоча такі межі залишилися недоторканими протягом досить довгого часу, представники громад досить часто вступають в шлюб один з одним в рамках одного регіону та за межами своїх етнічних груп.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г Gulf of Papua в онлайн-версії «Encyclopædia Britannica». Процитовано: 2013-01-03 (англ.)
Джерела[ред. | ред. код]
- Haddon, Alfred Cort (1894). The decorative art of British New Guinea. Dublin: Royal Irish Academy, Cunningham memoirs, 10.
- Haddon, Alfred Cort (1895). Evolution in Art: As Illustrated by the Life-Histories of Designs. London: Walter Scott, LTD.
- Haddon, Alfred Cort (1920). The migrations of cultures in British New Guinea. Journal of the Royal Anthropological Institute 50:234-280.
- Newton, Douglas (1961). Art Styles of the Papua Gulf. New York: The Museum of Primitive Art.