Папіломавіруси

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Папіломавіруси
Електронна мікрофотографія капсиду папаломавіруса
Електронна мікрофотографія капсиду папаломавіруса
Класифікація вірусів
Група: I
Родина: Папіломавіруси (Papillomaviridae)
Роди
  • Alphapapillomavirus
  • Betapapillomavirus
  • Chipapillomavirus
  • Deltapapillomavirus
  • Dyodeltapapillomavirus
  • Dyoepsilonpapillomavirus
  • Dyoetapapillomavirus
  • Dyoiotapapillomavirus
  • Dyothetapapillomavirus
  • Dyozetapapillomavirus
  • Epsilonpapillomavirus
  • Etapapillomavirus
  • Gammapapillomavirus
  • Iotapapillomavirus
  • Kappapapillomavirus
  • Lambdapapillomavirus
  • Mupapillomavirus
  • Nupapillomavirus
  • Omegapapillomavirus
  • Omikronpapillomavirus
  • Phipapillomavirus
  • Pipapillomavirus
  • Psipapillomavirus
  • Rhopapillomavirus
  • Sigmapapillomavirus
  • Taupapillomavirus
  • Thetapapillomavirus
  • Upsilonpapillomavirus
  • Xipapillomavirus
  • Zetapapillomavirus
Синоніми
Papillomavirus
Посилання
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 151340
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Papillomaviridae
Філогенетичне дерево деяких видів папіломавірусів

Папіломавіруси (Papillomaviridae) — родина вірусів, що були ідентифіковані на початку 20 століття, коли було показано, що бородавки (папіломи) можуть передаватися між інивідуумами за допомогою виділеного інфекційного агенту.

В 1935 році Френсіс Пейтон Раус, який до того продемонстрував існування віруса саркоми у курей, також показав, що папіломавірус може викликати рак шкіри у заражених кролів. Це було першою демонстрацією того, що вірус може викликати рак у ссавців.

Морфологія віріонів[ред.ред. код]

Прості віруси. Віріони сферичні, ікосаедрична симетрія (Т=7), 55 нм в діаметрі. Капсид складається з 72 пентамерів. Маса віріонів Mr = 47x106.

Фізико – хімічні та фізичні властивості[ред.ред. код]

Плавуча густина в CsCl = 1.34-1.35 г/см3. Віріони нечутливі до дії кислот, ефірів, нагрівання (50˚С, 1 год.).
Коефіцієнт седиментації S20,w = 300S.

Геном[ред.ред. код]

Тип нуклеїнової кислоти: кільцева dsDNA суперспіралізована, формує хроматиноподібний комплекс з гістонами, взятими у клітини-хазяїна. Розмір: 6.8-8.4 kbp. Вміст G+C = 40-60%. Геном більшості видів містить 9-10 ORFs: Е1-Е8 (ранні гени), L1-L2 (пізні гени). Транскрипція і пізніх, і ранніх генів відбувається на одному ланцюгу ДНК та в одному напрямку. пре-мРНК піддаються помттранскрипційному процесингу (приєднання кепу, поліаденілування, сплайсинг). Продукти ранніх генів – неструктурні, регуляторні білки, необхідні для реплікації, пригнічують дію клітинних ферментів, стимулюють реплікацію ДНК клітини. Пізні гени кодують структурні білки. Реплікація вірусу поділена на дві чіткі фази, які пов’язані зі ступенем диференціації клітини-хазяїна (епітеліоцита).
Цикл вірусу:
а) плазмідна реплікація – проходить у базальних епітеліоцитах ороговіваючого епітелію. вірус адсорбується до рецепторів клітини-мішені і потрапляє в цитоплазму шляхом ендоцитозу. транспортується в ядро, ДНК роздягається. транскрипція ранніх генів і трансляція ранніх білків. «Спокійна» реплікація вірусної ДНК, відбувається синхронно з клітинною реплікацією, переважно один вірусний геном на клітину.
б) вегетативна реплікація – проходить у кератиноцитах. У цих диференційованих епітеліальних клітинах, де клітинний синтез ДНК уже не відбувається, вибухово зростає вірусна реплікація ДНК:

  • інтенсивний синтез вірусної ДНК.
  • транскрипція пізніх генів.
  • синтез капсидних білків L1 та L2.
  • збірка віріонів.
  • руйнування ядра і вихід вірусу.

Білки, Ліпіди Вуглеводи[ред.ред. код]

Вірусний геном кодує 8-10 білків масою 7-73 kDa. Капсид побудований двома білками: L1 (головний капсидний білок, формує пентамери) та L2 (мінорний капсидний білок). доскладу віріону входять клітинні гістонові білки (H2a, H2b, H3 і H4), які зв’язуються з вірусною ДНК.

Неструктурні білки є продуктами ранніх генів. Е1 та Е2 задіяні у вірусній реплікації та регуляції генів (Е2). Е5, Е6 та Е7 стимулюють клітинну ДНК-реплікацію. Е4 звязуються зі специфічними структурами клітинного цитоскелету.

Ліпіди та вуглеводи відсутні.

Головними антигенами є капсидні білки. Білок L1 містить видоспецифічний антигенний домен, L2 – антигенний епітоп групової специфічності.

Біологічні властивості[ред.ред. код]

Папіломавіруси є дуже видоспецифічними. Уражують хребетних.

Тропізм – епітелій шкіри і слизових оболонок.

Інфікують лише проліферуючі епітеліоцити, інтенсивна реплікація і вихід вірусу відбувається у диференційованих кератиноцитах, що знаходяться у верхніх шарах тканини.

Передача: контактно, статевим шляхом.

Спричиняють утворення доброякісних пухлин епітеліального походження (бородавки, папіломи). Проте такі утворення, викликані певними видами папілома вірусів, мають високий ризик злоякісного розвитку. На даний час доведено зв'язок багатьох онкологічних захворювань епітеліальних тканин із різними видами HPV. Часто геном цих вірусів вбудовується в ДНК клітини. Продукти вірусних генів Е6 та Е7 претворюють клітини на ракові. Білки Е6 звязують та деградують білок р53, стимулюють теломеразну активність, Е7 – активують циклони Е та А.

Профілактика та лікування[ред.ред. код]

Специфічна профілактика папіломавірусної інфекції не розроблена. Вакцинація білками вірусного капсиду, отриманими на основі рекомбінантної ДНК технології, була обнадійливою. Складність полягає в тому, що вакцина повинна містити багато типів вірусу, тому перехресний (межтиповий) захист відсутній.

Рішення задачі специфічної профілактики ускладнюється відсутністю типоспецифічних діагностичних серологічних тестів і неможливістю розмноження папіломавірусів в культурі клітин. ПВ ВРХ включають різні типи, що інфікують шкірні покриви (BPV1 і BPV2) або слизові (BPV4). За структурою геному ПВ ВРХ подібний ПВ людини.

ВІЛ Це незавершена стаття з вірусології.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.