Парадокс брехуна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Парадокс брехуна — відомий логічний парадокс, який говорить про неможливість визначення правдивості чи хибності твердження у межах мови, на якій це твердження викладено. Парадокс можна сформулювати так: хтось стверджує: я завжди брешу. Якщо спробувати визначити, чи він бреше чи говорить правду, ми неминуче дойдемо до суперечності. Якщо бреше, то твердження я завжди брешу істинне, отже він не збрехав. Якщо ж він говорить правду, це означає, що він бреше, бо так говорить його твердження.

Парадокс брехуна можна скоротити до одної або двох фраз. При скороченні до 1 фрази парадокс брехуна виглядає ось так:

Людина говорить: «Я брешу»

При скороченні до 2 тверджень говорять двоє людей (наприклад, Василь і Олег):

Василь: «Олег бреше»
Олег: «Василь говорить правду»

[ред.] Історія

У 6-му столітті до н. е. критський філософ-поет Епіменід нібито ствердив: Усі критяни — брехуни.

Парадокс Епіменіда часто вважається еквівалентним «Парадоксу брехуна», але вони відрізняються. Парадокс брехуна — твердження, яке не може бути вірним або хибним, коли твердження Епіменіда є брехнею, якщо існує принаймні один крітянин, який іноді говорить правду.

Імовірно, Епіменід зовсім не розглядав свої слова як різновид парадоксу брехуна, і вони стали тлумачитися так набагато пізніше. Найстаріша відома версія парадоксу брехуна приписується іншому грецькому філософу Евбулідові з Мілета, який жив у 4-му столітті до н. е. Евбулід ствердив: Чоловік говорить, що він бреше — це правда чи брехня?