Параміксовіруси

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Параміксовіруси
Вірус кору
Вірус кору
Класифікація вірусів
Група: v
Ряд: Mononegavirales
Родина: Paramyxoviridae
Посилання
ICTVdB Logo.jpg ICTV: 01.048
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 11158
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Paramyxoviridae

Параміксовіруси (Paramyxoviridae)– родина РНК-вмісних вірусів.

Загальні відомості[ред.ред. код]

Представники цієї групи характеризуються вираженою гемолітичною активністю, а також здатністю утворювати синцитій у культурах клітин та еозинофільні цитоплазматичні включення. Родина включає парагрипозні віруси, вірус епідемічного паротиту, вірус кору, вірус хвороби Ньюкаслу тощо.

Будова[ред.ред. код]

Віруси мають сферичну форму та діаметр від 100 до 300 нм, іноді зустрічаються гігантські поліплоїдні частинки до 800 нм у діаметрі. Молекулярна маса віріонів 500-700 мегадальтон, коефіцієнт седиментації 1000S, плавуча густина 1,19 г/см³. У поліплоїдних віріонів маса, густина та коефіцієнт седиментації більше. Внутрішній компонент представлений нуклеокапсидом, який має спіральну симетрію. Його довжина до 1 мкм, діаметр 12-18 нм. Крок спіралі нуклеокапсиду 5-7 нм, на кожному виткі спіралі знаходиться 11-13 субодиниць утворених нуклеокапсидним білком (NP). Загалом у нуклеокапсиді міститься 2400-2800 субодиниць білку. Нуклеокапсид оточений ліпопротеїдною оболонкою, яка має ворсинки, утворені глікопротеїдами вірусу.

Фізико-хімічні та фізичні властивості[ред.ред. код]

Молекулярна маса віріонів 500*106 , коефіцієнт седиментації 1000S.
Плавуча щільність в сахарозі 1,18-1,2 г/см³ , в хлориді цезію 1,24 г/см³. Коефіцієнт седиментації нуклеокапсида 200S, плавуча щільність в хлориді цезію 1,31 г/см3
Параміксовіруси відносять до найменш стійких вірусів. Вони чутливі до ефіру і детергентам, прогріванню, швидко інактивуються при температурі 50 °С, чутливі до трипсину та до фосфоліпази. В замороженому вигляді при 60°С довго зберігають інфекційну активність.

Геном та антигени[ред.ред. код]

Геном представлений одноланцюговою (-)РНК. Її молекулярна маса становить 5,2 • 106—5,6 • 106 (15 kb). Реплікація цитоплазматична:

  1. Вірус прикріпляєтся до клітини хазяїна завдяки поверхневим рецепторам HN, H чи G глікопротеїнів.
  2. Зливаєтся з плазматичною мембраною; рибонуклеокапсид входить до цитоплазми.
  3. Послідовна транскрипція, з вірусними мРНК відбуваєтся кеппінг і поліаденілювання в цитоплазмі.
  4. Ймовірно реплікація відбувається тоді, коли достатньо нуклеопротеїда присутньо в енкапсиді новосинтезованого антигеному і геному.
  5. Рибонуклеокапсид взаємодіє з матрицею біка в плазматичній мембрані і віріон відбруньковуєтся.

Нуклеїнова кислота тісно пов'язана з білками (білок NP та ферменти, які беруть участь у ситнтезі РНК). Для РНК даної групи вірусів характерний високий вміст уридину та низький аденіну. Параміксовіруси містять два видоспецифічні антигени - внутрішній S-антиген (нуклеопротеїн) та зовнішній Y-антиген (глікопротеїни ворсинок оболонки). Y-антиген містить два самостійні антигенні компоненти: один з них є гемаглютиніном (Н-антиген), інший - нейрамінідазою (N-антиген). Загальний антиген для родини вірусів відсутній.

Білки, Ліпіди Вуглеводи[ред.ред. код]

Віріон містить РНК, білки, ліпіди і вуглеводи. РНК складає 0,5-3% від сухої маси віріона. У віріонах містяться 5-7 білків, що складають 20-25% від сухої маси. Ліпіди складають 20-25%, вони знаходяться в складі ліпопротеїдної оболонки. Вуглеводи складають приблизно 6%, знаходяться в складі глюкопротеїдів.

РНК тісно зв'язана з білком NP. Крім білка NP з РНК асоційовані два інші білки. Один з них є РНК-полімеразою, що являє собою самий високомолекулярний L-білок. Інший, Р-білок також бере участь в синтезі РНК і скоріш за все є субодиницею РНК-полімерази. Інші 3 білки зв'язані з ліпопротеїдною оболонкою. Два з них є глюкопротеїдами. Це білок якому властиві функції гемаглютиніна і нейрамінідази і білок злиття F-білок.

F-білок синтезується у вигляді білка попередника F0, який нарізается в клітині на білки F1 та F2. N-кінець білка F1, що утворюється при нарізанні білка попередника F0 має послідовність з 10-15 незаряджених амінокислот. Ця гідрофобна послідовність обумовлює злиття вірусної та клітинної мембрани при проникненні віруса в клітину. F-білок здатен викликати злиття мембран при нейтральних значеннях pH.

З внутрішнього боку в ліпопротеїдну мембрану вбудований мембранний чи матриксний білок, який стабілізує вірусну частинку і є медіатором збірки.

Що да ферментів то в складі вірусу знаходиться РНК-полімераза (транскриптаза) і два фермента, ща модифікують кінці транскриптів іРНК: метилтрансфераза і поліаденілтрансфераза. Також присутні ферменти нейрамідаза і протеїнкіназа.

Вірус має один чи два поверхневих антигени та внутрішній антиген, що представлений білком нуклеокапсида. В віріонах немає внутрішнього антигенна єдиного для всього сімейства чи роду.

Біологічні властивості[ред.ред. код]

Господарі: хребетні, в основному ссавці.

Шлях передачі: повітряно-крапельний. Рецепторами для вірусів цієї родини є сіалоглікопротеїни (вірус Сендай, SeV), гепарансульфат (респіраторно-синцитіальний вірус, HRSV), CD46 і SLAM 150 (кір, MeV).

Параміксовіруси (ПМВ) викликають більш важкі і найбільш поширені хвороби людини і тварин, ніж представники інших сімейств вірусів. До числа найбільш небезпечних хвороб, збудниками яких є пароміксовіруси, слід віднести кір, паротит, чуму ВРХ, чуму м'ясоїдних. Однак ці хвороби викликаються тільки частиною сімейств вірусів. Патогенний потенціал ПМВ проявляється головним чином в патології органів дихання. Наприклад, віруси парагрипу і респіраторно-сінцитіальнй вірус викликають широко розповсюджену патологію респіраторного тракту новонароджених.

Спочатку відбувається ураження епітелію дихальних шляхів, потім вірус або там і розмножується (HRSV), або поширюється в лімфоїдну і ендотеліальну (MeV), в ЦНС і паротидні гланди (свинка, MuV). Переважно після перенесення формується стійкий імунітет (MeV, MuV).

Репродукція[ред.ред. код]

Адсорбція вірусної частинки на клітині відбувається за рахунок взаємодії глікопротеїду вірусу (HN) зі специфічними рецепторами клітини (глікопротеїдами чи гангліозидами). Вірус потрапляє до цитоплазми шляхом злиття вірусної мембрани з плазматичною мембраною клітини або стінкою ендоцитарної вакуолі. Репродукція відбувається у цитоплазмі клітини. Формування нуклеокапсиду здійснюється за рахунок специфічного впізнавання білками певних ділянок на молекулі геному та білок-білкового впізнавання, внаслідок цього проходить самозбирання вірусної частинки. Після цього нуклеокапсид підходить до ділянок цитоплазматичної мембрани, у які з зовнішнього боку вже вбудовані глікопротеїди, а з внутрішнього - М-білок. Оточений такими ділянками нуклеокапсид формує вірусну частинку шляхом відбруньковування від клітини.

Лабораторна діагностика[ред.ред. код]

Вірус виділяють з відповідного матеріалу (слина, сеча, кров, змиви слизових оболонок тощо) та вирощують у культурі клітин різного походження. Ідентифікацію вірусу проводять по характеру цитопатичної дії в культурах клітин та в різних серологічних реакціях: реакція зв'язування комплементу, реакція нейтралізації, реакція гальмування гемаглютинації. Крім того для визначення вірусного антигену у досліджуваному матеріалі при захворюванні на кір, парагрип використовують імунофлуоресцентний метод.

Профілактика та лікування[ред.ред. код]

Лікування кору: При неускладненому перебігу захворювання дітей лікують вдома, дорослих звичайно госпіталізують. Застосовують вітамінотерапію, при приєднанні ускладнень — антибіотики. Ослабленим хворим вводять протикіровий імуноглобулін. Лікування проти самого висипу немає. Спочатку тіло має покритись висипом повністю (стати однорідною червоною плямою), тоді висип проходитиме. В жодному разі не слід розчісувати висип, щоб не утворились рани. Не можна простуджуватись чи переохолоджуватись під час висипу! Рекомендовано залишатись у ліжку декілька днів, доки не зійде висипка. Не мочити та не розтирати висип! Профілактика кору: Проводиться своєчасне виявлення і ізоляція хворих. Дезинфекція проводять осередковану і заключну. Основним засобом профілактики є протикорова вакцина MMR, що забезпечує захист від захворювання

Лікування паротиту: Хворих ізолюють на дому, при тяжкому перебігу або ускладненнях - госпіталізують та призначають постільний режим на 8-10 днів. На уражені привушні залози застосовують сухе тепло. Необхідна молочно-рослинна дієта. Медикаментозна терапія призначається для лікування відповідних ускладнень (орхіту, серозного менінгіту, панкреатиту). Профілактика паротиту: Ізоляція хворих на строк не менше 9 днів. У дитячих закладах, де були випадки епідемічного паротиту, встановлюється карантин на 21 день.

Лікування чуми ВРХ: Хворих тварин забивають, трупи спалюють. Профілактика чуми ВРХ: Охорона території країни від заносу інфекції. При виникненні захворювання накладають карантин. Хворих забивають, трупи спалюють. Гній спалюють. У загрозливій зоні проводять щеплення. Карантин знімають через 21 день після проведення комплексу заключних ветеринарно-санітарних заходів.

Класифікація[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • В. Д. Тимаков. Микробиология. — М.: Медицина, 1973. С. 432.
  • А. Г. Букринская. Вирусология. — М.: Медицина, 1986. С. 336.

Посилання[ред.ред. код]