Паратетіс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Паратетіс під час Рюпельського періоду (33,9 — 28,4 млн років), чорні лінії відповідають контурам сьогоденного узбережжя

Паратетіс — доісторичне велике мілководне море, яке простягалося від регіону на північ від Альп на заході до Аральського моря на сході. Море було утворено в оксфордський період як продовження авлакогену, сформувавшого Центральну Атлантику і бувло відокремлено за часів олігоцену (біля 34 мільйонів років тому)[1]. Було відокремлено від океану Тетіс на півдні Альпійським орогенезом: утворенням Карпат, Дінарських Альп, Тавру і Ельбурсу. Під час свого довгого існування Паратетіс відновлював своє з'єднання з Тетісом, Середземним морем і Індійським океаном. Проте від пліоцену (від 5 млн років тому), площа Паратетісу зменшувалась. Сьогоденні Чорне море, Каспійське море і Аральське море є залишками Паратетісу.

Назва та дослідження[ред.ред. код]

Назва Паратетіс було вперше використано В.Д. Лашкаревим у 1924 році. [2] Визначення Лашкарева включало тільки скам'янілості і морські осадові шари неогенового періоду . Це визначення було пізніше скореговано і також включає олігоценові серії . Існування відокремленної водойми в ці періоди було доведено з викопної фауни (в першу чергу молюсків, риб і остракод). У періоди, коли Паратетіс або його частини були відокремлені один від одного або від інших океанів, фауна розвивалась незалежно. через це палеогеографічний розвиток Паратетісу може бути вивчено.

Осадові шари Паратетісу важко співвіднести з осадовими шарами інших океанів і морів, тому що час від часу він був повністю відокремлений від них. Стратиграфія Паратетісу має свої власні набори стратиграфічних етапів, які досі використовується в якості альтернативи офіційній геохронологічній шкалі в ICS.

Палеогеографічний розвиток[ред.ред. код]

Паратетіс поширювався на велику площу в Центральній Європі та Західній Азії. На заході він включала кілька етапів Моласського басейну на північ від Альп , далі на схід Віденський і Паннонський басейн, басейн сьогоденного Чорного моря, і далі на схід, до сьогоденного Аральського моря.

Ця частина Євразії за часів юрського і крейдяного періодів була покрита мілководними морями, що утворювали північну околицю океану Тетіс. Цей океан утворився між Лавразією (Євразія і Північна Америка) і Гондваною (Африка, Індія, Антарктида, Австралія та Південна Америка), коли суперконтинент Пангея зруйнувався у тріасі (200 млн років тому).

Межа еоцену і олігоцену відзначена різким падінням рівня світового океану і швидким глобальним похолоданням. У той же час відбувся Альпійський орогенез: утворилися Карпати, Дінарські Альпи, Тавр, Ельбурсу і багато інших гірських пасм вздовж південного краю Євразії. Поєднання зниження рівня моря і тектонічного підняття призвело до значної регресії моря, утворився бар'єр між Тетісом і Паратетісом. Зв'язки з Північним Льодовитим океаном (Тургайське море), басейном Північного моря і Атлантичного океану (у вигляді протоки на північ від Карпат) також були закриті в ранньому олігоцені[3]. Проте, можливі зв'язки з Рейнським грабеном ( і з Середземномор'ям) і Гессенська протока (що пов'язувала Моласський басейн з басейном Північного моря) наразі залишається дискусійним.

Ранній міоцен (близько 20 мільйонів років назад) відзначено етапом морської трансгресії. В цей період Паратетіс мав файний зв'язок з Середземним морем знову. Ця тенденція змінилася в середньому міоцені, коли частини Паратетісу часто відокремлювались один від одного. Коли рівень Середземного моря впав через Мессинську соленосну кризу (близько 6 мільйонів років тому) були фази, коли Паратетіс скидав воду в сухий середземноморський басейн. Під час пліоцену (5,33 — 2,58 млн років тому), колишній Паратетіс було розділено на внутрішні моря, які з часом повністю відокремились один від одного, на кшталт Паннонського моря, солонуватого моря в Паннонському басейні. Деякі з них зникли до початку плейстоцену . Наразі тільки Чорне, Каспійське і Аральське море є залишаками, цих великих внутрішніх морів.

Джерела[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Stampfli, Gérard. «155 Ma - Late Oxfordian (an. M25)». Université de Lausanne. 
  2. Laskarev, V.; 1924: Sur les equivalents du Sarmatien superieur en Serbie. In: Vujevic´, P. (Ed.), Receuil de traveaux offert a` M. Jovan Cvijic par ses amis et collaborateurs. Drzhavna Shtamparija, Beograd, pp. 73– 85.
  3. Schulz, H.-M.; Vakarcs, G. & Magyar, I.; 2005: The birth of the Paratethys during the Early Oligocene: From Tethys to an ancient Black Sea analogue?, Global and Planetary Change 49(3-4), p. 163-176.