Паратифи

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Паратифи
МКХ-10 A01.1-A01.4
DiseasesDB 33218
MeSH D010284

Паратифи А, В та С (лат. paratyphus А aut В, англ. paratyphoid fever A or B or C) — захворювання антропонозної природи, що характеризуються тифоподібними проявами, але мають деякі відмінності в клінічній симптоматиці від класичного черевного тифу.

Черевний тиф і паратифи часто об'єднують у поняття тифо-паратифозні захворювання. Це схожі між собою бактеріальні захворювання антропонозної природи, спричинені бактеріями роду Salmonella, з фекально-оральним механізмом передачі, що характеризуються первинним ураженням лімфатичного апарата тонкого кишечнику й системи макрофагальних фагоцитів, бактеріємією з розвитком основних клінічних проявів — гарячки, інтоксикації з переважанням процесів гальмування роботи нервової системи, порушення вегетативної іннервації, функції кишечнику, гепатоспленомегалії, характерного висипу.

Нерідко на етапі долабораторної діагностики відрізнити паратифи від черевного тифу за клінічною картиною не представляється можливим, у зв'язку із чим на доклінічному етапі припустиме використання такого збірного поняття як тифо-паратифозне захворювання. Повідомлення в санітарно-епідеміологічну службу про таке спонукає відповідні структури проводити однотипні протиепідемічні заходи в незалежності від того, яка саме хвороба відповідна за підозрюваний випадок, тому що ці заходи універсальні як для черевного тифу, так й для паратифів.

Історія[ред.ред. код]

В 1896 році Е. Ашар й Р. Беншуд вперше описали випадки хвороби, що різнилися від черевного тифу, який на той час був вивчений вже досить ґрунтовно, виділили нового збудника й застосували термін «паратиф». Збудник паратифу А був детально вивчений в 1898 році Н. Гвіном, а збудник паратифу В описаний в 1900 році Г. Шотмюллером. У 1919 році В. Макадам (в Іраці) й Л. Хіршфелд (в Сербії) незалежно один від одного виявили випадки паратифу С, а збудник його детально був описаний незалежно один від одного К. Тенброек (1920 р.) і Ф. Ендрюс з С. Неав (1921 р.).


ВООЗ вважає, що кожного року відбувається в світі до 30 млн випадків тифо-паратифозних захворювань, де 22 млн припадають на черевний тиф, а паратиф В займає наступне місце по захворюваності серед тифо-паратифозних захворювань. В Україні також переважає в захворюваності на тифо-паратифозні інфекції черевний тиф, зустрічається паратиф В. А от паратифи А і С притаманні більш південним країнам.

Етіологія[ред.ред. код]

Сальмонели паратифів А, В й С відносяться до роду Salmonella, сімейства Enterobacteriaceae. За схемою Кауфмана-Вайта (міжнародна класифікація роду сальмонел згідно різниці в О- та Н-антигенах) з доповненням Попофф/Ле Мінор Salmonella paratyphi A ( Salmonella enterica підвиду enterica, серовар paratyphi А) — представник групи А1 О:2, Salmonella paratyphi B (Salmonella enterica підвиду enterica, серовар paratyphi B) — представник численної групи В4 О:4,5, Salmonella paratyphi С (Salmonella enterica підвиду enterica, серовар paratyphi С - представник групи С14О:6,7.

Паратифозні сальмонели — це грамнегативні палички, що мають джгутики, зі слабкою біохімічною активністю на відміну від інших, так званих, зоонозних сальмонел. Як й інші сальмонели, зростають на звичайних живильних середовищах, але особливо добре на тих, що містять жовч. Оптимум росту  +37°С, рН — 7,2-7,4.

У зовнішньому середовищі паратифозні сальмонели відносно стійкі, добре переносять низькі температури протягом декількох місяців. Виживання цих збудників у воді залежить від умов — у проточній вони зберігаються кілька днів, у водопровідній — до 3 міс., у мулі колодязів — до 6 місяців. Дуже добре вони зберігаються в харчових продуктах, особливо в молоці, сирі, сметані, м'ясному фарші, в овочевих салатах. Вважають, що сальмонели паратифу В здатні іноді розмножуватися в молочних продуктах, тому іноді паратиф В може перебігати як звичайна гостра діарейна інфекція.

Під дією високої температури швидко гинуть (при t +50°С — через годину, +60°С — через 20-30 хв., при кип'ятінні — миттєво). Прямі сонячні промені діють на них згубно. Під дією звичайних дезінфектантів вони гинуть через кілька хвилин.

Паратифозні палички містять 2-3 соматичні О-антигени, мають джгутиковий Н-антиген, достатньо великий набір ферментів, що підвищують їх агресивність: гіалуронідаза, фібринолізин, лецитиназа, гемолізин та ін. Багато атрибутів паратифозних паличок — вірулентність, аглютинабільність, лізабельність не є постійного ступеню, незмінними, вони можуть перемінятися під впливом антибіотиків, бактеріофагів та інших несприятливих для бактерій факторів. Навіть в процесі захворювання у одного хворого властивості збудника змінюються. Salmonella paratyphi С містить й Vi-антиген, що є й у збудника черевного тифу.

Ведучий фактор патогенності паратифозних мікробів — ендотоксин (ліпідно-поліцукридний комплекс), що виділяється при руйнуванні бактерії. Саме він є ведучим в формуванні багатьох основних клінічних проявів ч.т. Загальна токсична дія ендотоксину паратифозних сальмонел виражена слабіше ніж у черевнотифозної, але сильніше, ніж в інших зоонозних сальмонел.

Епідеміологія[ред.ред. код]

Детальніші відомості з цієї теми Ви можете знайти в статті Черевний тиф.

Патогенез[ред.ред. код]

Детальніші відомості з цієї теми Ви можете знайти в статті Черевний тиф.

Клінічні прояви[ред.ред. код]

Згідно МКХ-10 вирізнять підклас «Тиф і паратиф А01», а в цьому підкласі виділяють:

  • Паратиф А А01.1;
  • Паратиф В А01.2;
  • Паратиф С А01.3;
  • Паратиф не уточнений А01.4;

Інкубаційний період становить 7-30 діб.

Багато в чому симптоми паратифів нагадують такі при черевному тифі, однак є певні особливості: Паратиф А:

  • значно частіше, ніж при черевному тифі (більш, ніж у половини хворих), захворювання починається гостро;
  • гарячка часто ремітуюча;
  • часто вже в перші дні у хворих виявляються ознаки ураження дихальних шляхів (першіння, біль у горлі, незначний кашель);
  • шкіра та кон'юнктиви часто гіперемовані, нерідко виявляються ознаки фарингіту;
  • висип з'являється раніше (у більшості хворих вже на 5-7 день хвороби), він частіше розеольозно-папульозний, іноді кореподібний, нерідко рясний, розташовується не тільки на тулубі, а й на згинальних поверхнях рук;
  • запори і розлади випорожнень в початковому періоді хвороби зустрічаються з однаковою частотою;
  • нерідко бувають озноби, пітливість;
  • тифозний статус виникає рідко;

Паратиф А частіше за черевний тиф дає рецидиви, але рідше — ускладнення у вигляді перфорації кишечнику й кишкових кровотеч. Перебігає в цілому легше, ніж черевний тиф, по тяжкості перебігу займаючи як би проміжне положення між черевним тифом і паратиф В. Тривалість перебігу захворювання може бути така ж, як й при черевному тифі.

Паратиф В:

  • коротший, ніж при черевному тифі та паратифі А, інкубаційний період;
  • початок в більшості випадків гострий, раптовий, з помірної нудоти, блювання, розладів випорожнень;
  • нерідкі в початковому періоді озноби, пітливість;
  • гарячка зазвичай короткочасна (1-5 днів), найрізноманітніша — субфебрильна, ремітуюча, іноді — хвилеподібна;
  • у зв'язку з короткочасністю перебігу висип може бути відсутнім, але іноді він з'являється на 4-5 день, тоді може бути рясним, поліморфним;

Іноді паратиф В може перебігати як звичайна гостра діарейна інфекція без розвитку тифозних змін й інтоксикації (так звана «мюнхенська гастритична гарячка»). Він рідко дає ускладнення у вигляді кишкової кровотечі (лише у 7-10% хворих) та перфорації.

Паратиф С є рідкою хворобою, часто перебігає як сепсис з утворенням гнойників у внутрішніх органах.

Діагностика[ред.ред. код]

Детальніші відомості з цієї теми Ви можете знайти в статті Черевний тиф.

Лікування[ред.ред. код]

Детальніші відомості з цієї теми Ви можете знайти в статті Черевний тиф.

Профілактика[ред.ред. код]

Детальніші відомості з цієї теми Ви можете знайти в статті Черевний тиф.

Джерела[ред.ред. код]