Паращук Михайло Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Паращук Михайло
Паращук.М.І.jpg
Паращук Михайло Іванович
Народився 16 листопада 1878(1878-11-16)
Варваринці (Тернопільська область)
Помер 24 грудня 1963(1963-12-24) (85 років)
Софія
Національність українець
Діяльність скульптор
Відомий скульптор
Нагороди

BUL Order of SS. Cyril and Methodius BAR.png
Орден Кирила і Мефодія

Миха́йло Іва́нович Паращу́к (16 листопада 1878, Варваринці Тернопільської області — 24 грудня 1963, Софія, Болгарія) — український і болгарський скульптор і громадський діяч.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився у селі Варваринці на Тернопільщині. У 13-річному віці працював помічником С. Вуйціка під час оздоблення церкви у Струсові, а згодом при декоруванні ратуші в Новому Сончі. Початкову мистецьку освіту здобув у краківській Школі красних мистецтв. Скульптурі навчався у Віденській академії мистецтв та в Політехнічному інституті Львова під керівництвом професора А. Попеля. . Разом з учителем працював над пам'ятником А. Міцкевичу.

Згодом він закінчив художню академію Жюльєна в Парижі, брав уроки в майстерні О. Родена. Вплив роденівського імпресіонізму та психологізму позначився на скульптурних портретах українсь ких письменників і митців доболгарського періоду творчості М. Паращука (М. Яцків, В. Пачовський, П. Карманський, С. Людкевич, В. Стефаник). Працював у Львові (18991902 та 19101911), Варшаві (19021905), Мюнхені (19081911), Києві (19111913).

Напередодні Першої світової війни його запросили на посаду професора Мюнхенського інституту декоративного мистецтва.

У 1913 році Паращук при переїзді австро-російського кордону був затриманий австрійськими властями, звинувачений у шпіонажі й ув'язнений в концтаборі Талергоф (Штирія). В 1914 році вдалося вибратися з табору. Під час Першої світової війни в 19141918 роках був активним членом Союзу визволення України. В 19151918 роках вів курси скульптури, гончарства і різьби по дереву для полонених солдат-українців російської армії в таборах Раштаті і Вецларі. В 1918 році повернувся в Україну. З 1920 року — секретар, а згодом голова дипломатичної місії УНР у Таллінні, радник представництва УНР у Литві.

З 1921 (за іншими даними з 1923 року) Паращук оселився в Софії (Болгарія), де відкрив свою мистецьку школу. Болгарський період творчості Паращука позначений найбільшими успіхами в жанрі портрета та в монументально-декоративній пластиці. Він створив чимало портретів визначних політичних і культурних діячів Болгарії (Д. Благоєв, Д. Крайчев, Г. Делчев, Г. Стайков), визначних діячів української культури М. Грушевського, С. Петлюри, скульптурно оздобив репрезентативні будівлі Міністерства оборони, Військової академії, Академії наук, Народного театру, бібліотеки ім. В. Коларова, Національної бібліотеки ім. Кирила і Мефодія, ректорату Софійського університету.

Брав активну участь у громадському житті української еміграції в Болгарії. У 19201930-х роках був активним діячем болгарсько-українського Товариства, організував з'їзд української еміграції.

Помер 85-літній скульптор у санаторії Баня поблизу містечка Карлово. Поховано його на католицькому цвинтарі поряд з могилою Михайла Драгоманова у столиці Болгарії.

Роботи[ред.ред. код]

Пам'ятник загиблим полоненим-українцям у Раштаті (Німеччина)

Паращук брав участь у створенні пам'ятника Адаму Міцкевичу у Львові.

  • Проект пам'ятника Шевченкові у Львові (1910-1911, не реалізовано)
  • Проект пам'ятника Словацькому у Львові (1910-1911, не реалізовано).
  • Проект фонтану зі статуєю німфи на розі вулиці Коперника і Стефаника у Львові (1910-1911, не реалізовано).

Протягом своєї творчості виконав близько 30 скульптурних портретів:

Паращук — автор пам'ятників загиблим воїнам у таборах полонених у Вецларі та Раштаті, пам'ятника на могилі М. Драгоманова у Софії (1932). Створив ряд монументально-декоративних скульптур для будівель болгарської столиці, якими прикрашено Військову академію, Народну бібліотеку, Софійський університет, Музичний театр.

У ранніх творах переважає нахил до роденівського імпресіонізму і психологізму, в болгарський період творчості домінує академічний стиль.

Нагороди[ред.ред. код]

Учасник і переможець численних міжнародних виставок. Серед його нагород — орден Кирила і Мефодія Болгарії.

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Болгарія Це незавершена стаття про особу Болгарії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.