Парвовірус В19

Парвовірус В19 (іноді вживають назву «парвовірус людини В19») — вірус з одноланцюжковою ДНК, який належить до родини парвовірусів (Parvoviridae) і роду еритровірусів (Erythrovirus). Спричинює захворювання у людей (перший зареєстрований випадок інфікування людини парвовірусом В19 датовано 1975 роком). У 1995 році парвовірус В19 внесли до роду еритровірусів і перейменували на «B19V».

Молекулярна характеристика

Парвовірус В19 містить ДНК, діаметр вірусу становить 18 — 24 нм. Оболонки немає. Геном представлений єдиним ланцюжком ДНК, яка кодує два структурні білки — VP1 та VP2, які є білками капсиду, а також один неструктурний білок — NS1, необхідний для реплікації вірусу. Білок VP1 складається з 781 амінокислот, білок VP2 — з 554 амінокислот і є частиною VP1 (у нього відсутній N-кінцевий фрагмент з 226 амінокислот). Вірусний капсид на 95 % складається з VP2.

Поширення та актуальність

Значну частку серед носіїв парвовірусу В19 становлять школярі та діти дошкільного віку. Загалом діти передають інтенсивніше вірус у сім'ї — батькам, а також братам і сестрам. Серед дітей дошкільного та молодшого шкільного віку кількість носіїв антитіл до парвовірусу В19 коливається від 5 до 10 %. У дорослих цей показник зростає до 50 %, у людей похилого віку він становить 90 %. Циркуляція парвовірусу В19 є рівномірною в усіх регіонах світу, лише невелика частина населення, яка проживає у віддалених географічних широтах, може уникнути інфікування цим вірусом. Чоловіки та жінки однаковою мірою інфікуються парвовірусом В19, водночас дорослі жінки більш схильні до розвитку постінфекційного артриту.

Епідеміологічні особливості

Вірус передається повітряно-крапельним механізмом — через слину, мокротиння чи носовий слиз, коли хворий кашляє або в нього нежить. Ризик передачі вірусу є підвищеним саме в момент нежитю. Коли наявні лише висипання, набряки та біль у суглобах, то ризик передачі парвовірусу В19 суттєво знижується чи навіть зникає. Люди з ослабленою імунною системою можуть передавати вірус триваліше, ніж імунокомпетентні особи.

Парвовірус В19 передається також через кров та її компоненти. Можливий також вертикальний механізм передачі інфекції — жінка, інфікована вірусом, в період вагітності може інфікувати ним свою дитину.

На передачу вірусу впливає також кліматичний чинник: у регіонах з помірним кліматом ризик зараження вірусом підвищений взимку, навесні та в перші місяці літа. Локальні спалахи хвороби, спричиненої парвовірусом В19, відбуваються через кожні 3—4 роки.

Патогенез

Парвовірус В19 передається тільки від людини людині, тварини заражаються іншими видами парвовірусів, які людям не передаються. За допомогою Р-антигену рецепторів вірус проникає до клітин крові, після чого ДНК вірусу інтегрується до ядра клітин. У людей, інфікованих цим різновидом вірусів, можуть спостерігатися різні клінічні прояви, залежно від віку та загального стану здоров'я. Однак у 20 % носіїв вірусу (як дітей, так і дорослих) або взагалі не спостерігається жодних проявів інфекції, або вони незначні й мають неспецифічний характер. Є випадки, коли у людей є природний імунітет до парвовірусу В19, але вони виявляються зрідка.

Клінічні ознаки

Найбільш поширеним захворюванням, яке спричинює парвовірус В19, є інфекційна еритема (лат. erythema infectiosum, англ. fifth disease), проявом якої є висип на тілі, який частіше проявляється у дітей, ніж у дорослих. Інкубаційний період від 4 до 20 днів. Спочатку з'являється жар, нежить і головний біль. За декілька днів може виникнути плямистий висип на обличчі та всьому тілі. У деяких хворих спостерігають також повторний висип на грудній клітці, сідницях, руках або ногах. Висипання може бути сверблячими, особливо на стопах ніг. Висип зникає за декілька тижнів. Також можлива поява набряків і болю в суглобах (артралгії).

У людей з пригніченою імунною системою (внаслідок хіміотерапії, прийому імуносупресорів, а також ВІЛ-інфікованих) парвовірусна інфекція може мати хронічний перебіг і стати причиною розвитку анемії та інших захворювань крові, а також міокардитів і пневмонітів.

Профілактика

Для зниження ризику зараження парвовірусом В19 необхідно дотримуватися таких правил:

• часто мити руки з милом;
• дезінфіковувати ротову порожнину та ніс під час кашлю і нежитю;
• не торкатися очей, носа чи рота;
• уникати тісних контактів з хворими;
• постійно перебувати вдома під час хвороби.

Див. також

• Інфекційна еритема

Джерела

• Сайт Центру контролю та запобігання захворюванням (англ.)
• Parvovirus B19 Infection — Medscape (англ.)
• Медична мікробіологія, вірусологія, імунологія /підручник для студентів вищих медичних закладів/за редакцією В. П. Широбокова. Вінниця: Нова книга. 2011. — 951 стор.
• Л. Г. КУЗЬМЕНКО, Д. Ю. ОВСЯННИКОВ, Н. М. КИСЕЛЁВА ДЕТСКИЕ ИНФЕКЦИОННЫЕ БОЛЕЗНИ. ACADEMIA. Москва. Издательский центр «Академия», 2009. — 528 с. [16] л. цв. ил. ISBN 978-5-7695-5747-7

Посилання

• Парвовирус B19 — ЗАО «Лабораторная Диагностика» (рос.)