Парвовірус В19

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Erythrovirus
Парвовірус В19
Парвовірус В19
Класифікація вірусів
Група: ІІ
Родина: Parvoviridae
Рід: Еритровіруси
Вид: Парвовірус B19

Парвовірус В19 (іноді вживається назва «парвовірус людини В19») — вірус з одноланцюжковою ДНК, що належить до родини Парвовірусів (Parvoviridae) та роду Еритровірусів. Спричинює захворювання у людей (перший зареєстрований випадок інфікування людини парвовірусом В19 датований 1975 роком). У 1995 парвовірус В19 було віднесено до роду Еритровірусів та перейменовано у «B19V».

Молекулярна характеристика[ред.ред. код]

Парвовірус В19 містить ДНК, діаметр вірусу становить 18 — 24 нм. Оболонки немає. Геном представлений єдиним ланцюжком ДНК, що кодує два структурних білка — VP1 та VP2, що є білками капсиду, а також один неструктурний білок — NS1, необхідний для реплікації вірусу. Білок VP1 складається з 781 амінокислотного залишку, білок VP2 — з 554 амінокислотних залишків та є частиною VP1 (у нього відсутній N-кінцевий фрагмент з 226 амінокислот). Вірусний капсид на 95% складається з VP2.

Патогенез[ред.ред. код]

Парвовірус В19 передається тільки від людини людині, тварини заражаються іншими видами парвовірусів, які людям не передаються. За допомогою Р-антиген рецепторів вірус проникає до клітин крові, після чого ДНК вірусу інтегрується до ядра клітин. У людей, інфікованих цим різновидом вірусів, можуть спостерігатися різні симптоми, залежно від віку та загального стану здоров'я. Однак у 20% носіїв вірусу (як дітей, так і дорослих) або взагалі не спостерігається жодних проявів інфекції, або вони дуже згладжені та мають неспецифічний характер. Є випадки, коли у людей має місце природний імунітет до парвовірусу В19, але вони спостерігаються рідко.

Найбільш розповсюдженим захворюванням, спричиненим парвовірусом В19, є інфекційна еритема (лат. erythema infectiosum, англ. fifth disease), проявом її є висипання на тілі, яке частіше трапляється у дітей, ніж у дорослих. Симптоми захворювання проявляються у проміжку від 4 до 14 днів (іноді гостра фаза настає через 20 днів з моменту інфікування). Спочатку вони здебільшого пом'якшені або неспецифічні, серед них розрізняють жар, нежить та головний біль. Через декілька днів може виникнути червоне висипання на обличчі та всьому тілі. У деяких хворих спостерігається також повторне висипання на грудній клітці, сідницях, руках або ногах. Висипання може бути сверблячим, особливо на стопах ніг. Цей симптом зникає через декілька тижнів. Також симптомом еритеми виступають набряки та біль у суглобах.

У людей з пригніченою імунною системою (внаслідок хіміотерапії, прийому імуносупресорів, а також ВІЛ-інфікованих) інфекція може мати хронічний перебіг та стати причиною розвитку анемії та інших захворювань крові, а також міокардитів та пневмонітів.

Епідеміологія[ред.ред. код]

Значну частку серед носіїв парвовірусу В19 складають школярі та діти дошкільного віку, які застосовують засоби для щоденного доглядання. Загалом діти передають вірус батькам, а також братам і сестрам. Серед дітей дошкільного та молодшого шкільного віку чисельність носіїв антитіл до парвовірусу В19 коливається від 5 до 10%, у дорослих цей показник зростає до 50%, у людей похилого віку він становить 90%. Парвовірус В19 є однаковим в усіх регіонах світу, лише невелика частина населення, що проживає у віддалених географічних широтах, не піддається інфікуванню вірусом. Чоловіки та жінки у рівній мірі інфікуються парвовірусом В19, однак при цьому дорослі жінки більш схильні до розвитку постінфекційного артриту.

Передача[ред.ред. код]

Вірус передається повітряно-крапельним шляхом — через слину, мокротиння або носовий слиз, коли хворий кашляє або в нього спостерігається нежить. Ризик передачі вірусу є підвищеним саме в момент прояву нежиті. Коли ж мають місце тільки висипання, набряки та біль у суглобах, ризик передачі парвовірусу В19 суттєво знижується та навіть зникає. Люди з ослабленою імунною системою можуть передавати вірус довше, ніж імунокомпетентні особи.

Парвовірус В19 передається також через кров та її фактори. Наприклад, жінка, інфікована вірусом, в період вагітності може інфікувати ним і свою дитину.

На передачу вірусу впливає також кліматичний фактор: у регіонах з помірним кліматом ризик зараження вірусом підвищений взимку, навесні та в перші місяці літа. Локальні спалахи зараження парвовірусом В19 відбуваються через кожні 3—4 роки.

Запобіжні заходи[ред.ред. код]

Для зниження ризику зараження парвовірусом В19 необхідно дотримуватися наступних правил:

  • часто мити руки з милом;
  • дезінфіковувати ротову порожнину та ніс під час кашлю та нежиті;
  • не торкатися очей, носа або роту;
  • уникати тісних контактів з хворими;
  • постійно перебувати вдома під час хвороби.

Посилання[ред.ред. код]