Паризька обсерваторія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Координати: 48°50′12″ пн. ш. 02°20′12″ сх. д. / 48.83667° пн. ш. 2.33667° сх. д. / 48.83667; 2.33667

Північний фасад. Статуя Урбена Левер'є

Паризька обсерваторія — це астрономічна обсерваторія, чиї споруди розташовані в трьох місцях: Париж (Авеню Обсерваторія, частина центру міста на лівому березі Сени), Медон (на місці стародавнього замку Медону) та Нансе.

Паризька обсерваторію було засновано у 1667 р. з метою створити астрономічну обсерваторію оснащену точними (на той час) інструментами, що дозволили б провести детальне картування для навігації. Вона стала своєрідним доповненням до французької Академії наук заснованої на рік раніше. Ця обсерваторія зіграла дуже важливу роль у розвитку астрономії на теренах колишньої Європи. Саме там набули бурхливого розвитку у Франції такі науки як геодезія, картографія та метеорологія.

Історія[ред.ред. код]

Будівля Паризької обсерваторії на сувенірній тарілці

Внаслідок вимог численних науковців й особливо Адрієна Озу (фр. Adrien Auzout), який написав Луї XIV листа у 1665 р. з проханням створити без заминок спеціальну установу для розвитку наук та мистецтв, король Франції та Жан Батист Кольбер (фр. Jean-Baptiste Colbert) заснували у 1666 р. французьку Академію наук.

На своєму першому засіданні 22 грудня 1966 р. академія постановила створити королівську обсерваторію, яка пізніше перетворилася на паризьку обсерваторію. Вона повинна була слугувати місцем для наукових зустрічей і для проведення експериментів всіма академіками. Але внаслідок далекого (на той час) розташування обсерваторії від Парижу з цією метою її використовували лише астрономи.

21 червня 1667 (в день літнього сонцестояння) математики французької академії наук безпосередньо на місці майбутнього будинку обсерваторії зробили відмітки на землі щодо розташування меридіану та інших напрямків, необхідних для точного орієнтування будівлі по відношенню до сторін світу. Будівля обсерваторії була спроектована архітектором та лікарем Клодом Перро, який доводився братом новелісту Шарлю Перро, що працював також секретарем Кольбера. Згідно з планом вісь симетрії обсерваторії повинна визначати положення місцевого меридіану, який з тих пір стали іменувати паризьким меридіаном. У 1669 р. Кольбер доручив керувати обсерваторією Джованні Кассіні, котрий здійснив суттєві модифікації будівлі. Король Франції Луї XIV перший раз відвідав паризьку обсерваторію у травні 1682 р., лише через 10 років після закінчення її будівництва.

Великий купол над замком в Медоні

Обсерваторія Медону[ред.ред. код]

Павільйон в Медоні було відкрито у 1876 р. на місці стародавнього замку Медону.

Жуль Жансен презентував проект реставрації замку в Медоні, отримав під нього необхідні кошти (більше мільйона франків тієї епохи) і заснував там у 1876 році астрофізичну обсерваторію. Було побудовано великий купол, який містив інструменти для астрономічних спостережень. Обсерваторія Медону й по сьогоднішній день залишається ведучим інститутом Франції в галузі досліджень Сонця.


Династія Кассіні[ред.ред. код]

Меридіанний зал або зал Кассіні

Сім'я Кассіні керувала паризькою обсерваторією протягом 125 перших років її існування:

Всі представники роду Кассіні брали активну участь у роботі й житті обсерваторії та безпосередньо там жили.

Після революції[ред.ред. код]

Вид на обсерваторію з верхівки гори Монпарнас
Купол Араго

Після усунення з посади директора Жана Кассіні обсерваторія зазнала деяких утисків під час французької революції внаслідок своїх тісних зв'язків з французькою монархією. 16 липня 1789 р. в районі обсерваторії було проведено обшук в пошуках зброї та продовольства[1], проте в самій обсерваторії нічого не знайшли. Забрали тільки гроші.

Декретом від 25 липня 1795 р. було засноване бюро довгот[1], якому підпорядкували також і паризьку обсерваторію. Проте її основним завданням залишився розвиток астрономії. Астрономи Лаланд, Жан-Домінік Кассіні, П'єр Меше та Жан-Батіст Деламбр були поновлені в правах й отримували зарплатню.

З 1795 року посаду директора обсерваторії послідовно обіймали:

Протягом цього періоду, директор обсерваторії був водночас і президентом (якого щороку поновлювали) Бюро довгот і займався загалом адміністративною роботою. Тому астрономи могли діяти автономно, коли це стосувалося їх наукової праці. З 1808 р. Алексіс Бувард був скарбником Бюро довгот і виконував адміністративні обов'язки в обсерваторії аж до своєї смерті у 1843 р. У квітні 1834 р., згідно з новим регламентом Бюро довгот директором паризької обсерваторії було номіновано Франсуа Араго, який повинен був керувати повсякденною роботою обсерваторії, працею астрономів та їх учнів.

Франсуа Араго розвивав в обсерваторії фотометрію та вперше виконав дагеротипію Сонця. Він встановив в башті великий оптичний телескоп з екваторіальним монтуванням. Для цього у 1846—1847 роках архітектор Альфонс де Ґісор збільшив башту та переобладнав її новим куполом. Проте з технічних причин, телескоп не можна було використовувати ще з 25 років[3]. Протягом цього часу, Фуко почав використовувати відбиваюче дзеркало покрите сріблом.

Урбен Левер'є обіймав посаду директора з 1854 р. по 1870 р. Він започаткував в обсерваторії метеорологію, заснував метеорологічне бюро й потім переніс його в Парк Монсурі. Будучи досить близьким до нової влади і водночас членом французького Сенату, він значно розширив повноваження директора паризької обсерваторії й зумів підняти зарплату астрономам. Проте його авторитарний характер привів до напружених відношень з персоналом обсерваторії. Відповідно, після колективної заяви 14 астрономів, його було звільнено з посади директора.

З 1878 року аж до своєї смерті в 1892р обсерваторією керував Аміраль Мушез. У 1887р він вирішив створити «Карту зоряного неба». В той час над цим проектом працювало біля 180 обсерваторій світу. Він поновив інструментальну базу обсерваторії, відкрив її для проведення публічних екскурсій й привів місцевий час Франції до часу паризького меридіану.

Фелікс Тіссеранд обіймав посаду директора обсерваторії з 1892 р. аж до своєї смерті у 1896 р. Присвятивши більшість свого часу розробці «Трактату про небесну механіку», він також приділяв увагу проведенню інших робіт та спостережень в обсерваторії.

З 1897 р. до 1907 р. паризькою обсерваторією керував Моріс Леві. Він брав активну участь у створенні та вдосконаленні «Карти зоряного неба».

Бенжамен Бейо обіймав посаду директора обсерваторії з 1908 р. по 1926 р. Він ініціював створення Міжнародного бюро часу, яке згодом увійшло до Міжнародного бюро мір і ваг. Також він брав активну участь в обновленні астрономічного обладнання та інструментів на французьких обсерваторіях.

З 1927 р. по 1929 р. посаду директора обіймав Анрі Деляндр, який одночасно був директором і астрономічної обсерваторії в Медоні. Об'єднання цих двох обсерваторій в єдину організацію допомогло йому стати також на чолі і паризької обсерваторії. Деляндр намагався перевезти більшість астрономічного обладнання з паризької обсерваторії (яка по суті опинилася вже в центрі міста) в медонську обсерваторію, розташування якої було зручнішим для проведення астрономічних спостережень. Паризькій обсерваторії він планував надати загалом лише адміністративні функції. Проте цей проект ніколи не було втілено у життя.

Період в околі Другої світової війни[ред.ред. код]

Ернест Ескланьо керував паризькою обсерваторією в період з 1927р по 1944 р. Він був одним з ініціаторів створення телефонних послуг годинника, що розмовляє у 1932 р. Під час окупації Франції Німеччиною Ескланьо разом із співробітниками перебралися до Бордо, щоб продовжити надавати Службу часу. Тимчасові обов'язки директора Паризької обсерваторії виконував на той час Арманд Ламберт. Після Комп'єнського перемир'я 1940 р. обсерваторія продовжувала працювати в нормальному режимі. Проте, у 1943 Ламберта було заарештовано німецькою владою як єврея і відправлено до концтабору в Аушвіц, звідки він вже не повернувся.

Після війни[ред.ред. код]

З кінця Другої світової війни аж до 1963 р. посаду директора обсерваторії обіймав Ондре Данжон. У 1953 р. обсерваторію Нансе було приєднано до Паризької обсерваторії. Це дало можливість здійснити численні відкриття в галузі вивчення природи сонячної корони та Юпітера.

Сучасна епоха[ред.ред. код]

Екваторіальний телескоп під куполом Араго. Загалом цей телескоп використовують для навчання в обсерваторії студентів.

Розмістивши свої астрономічні павільйони в Парижі, Медоні та Нансе, паризька обсерваторія є великою установою, що діє під егідою Міністерства вищої освіти та наукових досліджень Франції. Вона є основоположним членом фундації «Париж науки та просвіти - латинський квартал»[4].

Очолювана Клодом Катала паризька обсерваторія є найбільшим національним інститутом, що проводить дослідження в галузі астрономії. Сьогоденна діяльність дослідників обсерваторії покриває всі сучасні області астрономії та астрофізики:

Авеню Обсерваторія. Паризький меридіан проходить вздовж осі цієї вулиці.
Купол Араго, якого видно з тераси

Перелік директорів[ред.ред. код]

Навчання[ред.ред. код]

Південна тераса

На сьогодні обсерваторія пропонує навчання в галузі астрономії та астрофізики для осіб, що вже мають ступінь магістра, з отриманням вченого ступеня доктора філософії (український аналог кандидата наук). Обсерваторія надає також можливість дистанційного навчання [5].

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в Suzanne Débarbat, S. Grillot et J. Lévy (Observatoire de Paris), Comprendre — Histoire — observatoire de Paris IX : direction du Bureau des Longitudes (1795—1854), Paris, Institut de mécanique céleste et de calcul des éphémérides (IMCCE/UFE), c. 2007 (CD-ROM en ligne).
  2. див. ici.
  3. Шаблон:Article
  4. «П'ять великих паризьких шкіл створили фундацію» в «Le Monde» від 16 квітня 2010.
  5. «Навчання в паризькій Обсерваторії». Observatoire de Paris. L'enseignement à l'Observatoire de Paris. Процитовано 5.квітня.2011. 

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Jean-René Roy, L'Astronomie et son histoire, Editions Presses Univ. Québec/Masson, 1982. 2-225-77781-0
  • Aubin, D. The fading star of the Paris Observatory in the nineteenth century: astronomers' urban culture of circulation and observation // Osiris, 18 (2003) С. 79-100.