Паризький клуб

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Паризький клуб є неформальною організацією, що об'єднує інтереси країн-кредиторів (переважно країн ОЕСР).

Клуб об'єднує уряди 19 країн-кредиторів (ФРН, США, Італія, Японія, Франція, Швейцарія, Іспанія та інші). Справи Паризького клубу веде постійний секретаріат при Міністерстві фінансів Франції.[1]

Однією з основних умов прийняття Паризьким клубом кредиторів рішення про реструктуризацію боргів є наявність належної програми, яка має підтримку Міжнародного валютного фонду і демонструє необхідність зменшення боргового тягаря.[1]

Історія[ред.ред. код]

Клуб виник у 1956 як зібрання приватних банків-кредиторів для врегулювання зовнішнього боргу Аргентини.

Організаційна структура і членство[ред.ред. код]

Клуб не має чіткої організаційної структури та членства і формально відкритий для всіх країн, які є кредиторами і приймають практику роботи цієї організації. Основними членами Паризького клубу є розвинуті країни — члени ОЕСР. Головою Паризького клубу традиційно є висока посадова особа міністерства фінансів Франції, а його секретаріат знаходиться у французькому казначействі.

Основні принципи і діяльність[ред.ред. код]

Діяльність клубу базується на двох принципах:[1]

  • надання необхідної зовнішньої фінансової допомоги у позиковій формі (або пільгового погашення «старих» боргів);
  • сприяння проведенню внутрішніх реформ і структурній перебудові економіки держав — реципієнтів коштів.

Представники країн-кредиторів визначають:[1]

  • часовий період, до якого відносяться платежі, що підлягають переоформленню (період консолідації — від 12 до 18 місяців);
  • характер боргових зобов'язань, що переоформляються (поточні чи прострочені зобов'язання);
  • нові умови погашення консолідованої заборгованості (пільговий період, терміни погашення).

Відсоткова ставка за переглянутою заборгованістю («процент мораторію») визначається не в Паризькому клубі, а встановлюється в результаті двосторонніх переговорів. На початку процесу перегляду боргу країни-кредитори, що приймають участь у засіданнях Паризького клубу, визначають «дату відсічення», тобто дату, після якої підписані угоди не підлягають переоформленню, хоча платежі за старим боргом можуть переноситися протягом багатьох років.[1]

Основними принципами, якими керується клуб у процесі реструктуризації зовнішніх державних боргів, є консенсус, солідарність, :

  • консенсус означає, що всі рішення приймаються тільки за згоди всіх членів клубу;
  • солідарність кредиторів передбачає, що жоден із них не прагне вирішувати питання врегулювання тільки своїх боргів;
  • зумовленість реструктуризації боргу затвердженням МВФ програми економічного коригування країни-боржника;
  • рівний підхід з боку боржників до всіх кредиторів, включаючи кредиторів — нечленів Паризького клубу. Боржники не повинні прагнути отримати вигідніші умови врегулювання боргів іншим кредиторам.

Умови реструктуризації[ред.ред. код]

В даний час діють Неапольські та Ліонські умови.

Неапольські умови (Naples terms) діють з 1995. Згідно з цими умовами країни, які отримали раніше пільги на основі Торонтських або Лондонських умов, можуть отримати подальші пільги від кредиторів у вигляді списання 67% чистої поточної вартості їхнього боргу. Якщо середній дохід на одну особу країни становить не більше як 500 дол. США, а відношення суми боргу до експорту не перевищує 35%, може бути списано не більш як 50% вартості боргу. Наприкінці 90-х років Неапольські умови застосовувалися з ініціативи МВФ і Світового банку для скорочення боргів найбідніших країн з високою заборгованістю.

Ліонські умови (Lyon terms), узгоджені в грудні 1996 р., можуть застосовуватися до найменш розвинутих країн з високою заборгованістю на другому етапі реструктуризації разом з Неапольськими умовами. Вони передбачають скорочення чистої поточної вартості боргу на 80% з виплатою іншої частини протягом 40 років за восьмирічного пільгового періоду.

Паризький клуб і Україна[ред.ред. код]

Уряд України у 2001 провів переговори з клубом і домовився реструктурувати зовнішній борг на суму 580 млн дол. США за період 2000–2002 на термін 12 років з пільговим періодом у 3 роки. Реструктуризація скоротила (шляхом відстрочки) виплати Паризькому клубу з 800 до 285 млн дол. США.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]