Паризький салон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гравер Себастьян Леклер. Візит короля Луї 14-го в Академію наук, 1671 рік
Витвори мистецтва 18 століття

Салон, або Паризький Салон — всесвітньо відома, офіційна виставка творів мистецтва, що досить регулярно відбувається в Парижі, яку проводить Французька академія мистецтв.

Римські попередники Салонів[ред.ред. код]

Слід вважати, що попередниками Салону були виставки в Римі. Раз на 2 роки в Римі в величному і порожньому Пантеоні відбувались виставки картин художників, що працювали в цей час в папській столиці. Але великі за розміром картини сюди не привозили. Для експонування великих картин своє приміщення відвела церква Сан Джованні Деколлато ( нині в занедбаному стані ).

Але ці виставки не набули всесвітньої слави. Проте, про них добре знали в Парижі, де в перші роки існування Салонів виставки теж відбувались раз на 2 роки за зразком Риму.

Історія виникнення Салонів[ред.ред. код]

В добу короля Людовика XIV відбулося створення низки академій, що дозволяло королівському двору контролювати роботи в архітектурі, живопису, скульптурі, науках тощо. Контроль над академіями давав змогу зосереджувати найталановитіших підлегих (підданих) в державних установах і використовувати їх здібності для уславлення королівськиї особи і монархічного правління як такого.

Вони були логічним продовженням так званої Французької академії, що заснував могутній кардинал Рішельє ще у січні 1635 року. Французька акдемія мала « створити французьку мову не тільки елегантною, але й здібною трактувати усі мистецтва і науки». Тобто, це була академія французької мови і літератури.

За короля — сонце засновані:

  • Королівська Академія танцю у 1661  р.
  • Королівська Академія мистецтв у 1664 р.
  • Королівська Академія наук у 1666 р.
  • Королівська Академія музики у 1669 р.
  • Королівська Академія архітектури у 1671 р.

Заснування виставок в салоні[ред.ред. код]

За бажанням короля Луї 14-го Королівська Академія мистецтв була забов'язана проводити виставки робіт своїх членів. Перша виставка відбулася 23 квітня 1667 року. Перші виставки проводились в Пале-Рояль та в палаці Рішельє один раз на 2 роки.

У 1673 році був надрукований перший каталог з описом витворів мистецтва виставки. З 1725 року виставку перевели в Квадратний Салон королівського палацу Лувр.За виставками закріпилася назва — Салон.



Салони в 18 столітті і філософ Дідро́[ред.ред. код]

Ренуар. Цілком салонний, буржуазно-парадний портрет актриси Самарі у повний зріст. Ермітаж.

Свої твори на виставки в Салоні давали художники - Шарль Лебрен, П'єр Міньяр, (Іасент) Гіацинт Ріго, Ватто, Шарден, Жан-Оноре Фрагонар, Жак-Луї Давід, скульптори Куазевокс, Франсуа Жирардон, Пюже, Жан Антуан Гудон, Фелікс Леконт. У 1759 році письменник і філософ Дені Дідро дав хроніку Салону, що стало першим зразком мистецького аналізу, мистецтвознавства.

Виставки в Салоні припинилися в роки французької революції 1789 — 1793 років і революційного терору.

Салони в 19 столітті[ред.ред. код]

Худ. Е.Данта. Салон у 1880 р.

Важкий тягар королівського контролю відчували на собі вже митці кінця 17 століття. Це значно обмежувало сюжети і теми мистецтва, силомиць закутих в межі офіційних портретів, парадних монументів, міфологічних чи біблійних тем. Виникає академізм, як стиль офіційно схвалений і лояльний до влади. Винятками стають твори митців, найменше пов'язаних з Академією чи без отримання тогочасної освіти — Ватто, Шарден, що розробляли непрестижні жанри натюрморту чи галантних свят.

Худ. Анна Білінська. Автопортрет Золота медаль Салону у 1887 р.

Ще більший тягар відчули на собі митці 19 століття, коли академізм перейшов на охоронні і відверто реакційні позиції. Салони скандалами зустрічали картини Жеріко, Делакруа, Густава Курбе, Едуарда Мане . Зрощення академізму з зовнішньо віртуозним, але хворобливо-анемічним мистецтвом поседностей породило салонне мистецтво. Уві цікаві зразки і мистецькі течії мистецтва Франції 19 століття залишились по-за межами салонного мистецтва — романтизм, реалізм, Барбізонська школа, імпресіонізм, або надзвичайно мало з ним пов'язані(усі портрети Жака-Луї Давіда, Енгра, деякі твори Ренура тощо).

Салони в 20 столітті[ред.ред. код]

Салони регулярно проводяться в павільоні Ейфель — Бранлі, за виняткои років 2-ї світової війни.

Джерела[ред.ред. код]

  • John Rewald: Die Geschichte des Impressionismus. Schicksal und Werk der Maler einer großen Epoche der Kunst. Dumont, Köln 2006, ISBN 3-8321-7689-6 (überarb. Neuausg. d. Ausg. Köln 1965).
  • Jean Seznec, Jean Adhémar (Hrsg.): Denis Diderot. Salons. Clarendon Press, Oxford 1957/67, (4 Bde., darin Bd. 1., Einleitung).
  • Patricia Mainardi: The End of the Salon. Art and State in the Early Third Republic. Cambridge University Press, Cambridge 1993, ISBN 0-521-43251-0.