Парламентська асамблея НАТО

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Парламентська асамблея НАТО
NATO Parliamentary Assembly logo.png
Абревіатура ПА НАТО
Материнські організації НАТО
Заснована 1955
Штаб-квартира Брюссель, Бельгія
Поточний голова Г'ю Бейлі
(Велика Британія Велика Британія)
Веб-сайт http://www.nato-pa.int
NATO Parliamentary Assembly map.png

Парла́ментська асамбле́я НА́ТО заснована у 1955 році слугує консультативним міжпарламентським органом Північно-Атлантичного Альянсу. Голова — Г'ю Бейлі з Великої Британії

Функції[ред.ред. код]

Збираючи разом законодавців зі всіх країн-членів НАТО, асамблея забезпечує зв'язок між НАТО та парламентами її членів.

Водночас, це полегшує обізнаність та розуміння парламентами ключових питань безпеки та сприяє більшій прозорості політики НАТО. Це допомагає підтримувати та зміцнювати зв'язки на яких заснований Альянс.

З кінця Холодної Війни асамблея взяла на себе нову роль, інтегруючи в свою роботу парламентарів з країн Центральної і Східної Європи та за її межами, які шукають більш тісних зв'язків з НАТО. Така інтеграція забезпечила як політичну, так і практичну допомогу та зробила внесок у зміцнення парламентської демократії в усьому євроатлантичному регіоні, доповнила та посилила свою програму партнерства і співпраці.

Асамблея надала допомогу в процесі ратифікації Протоколів про вступ, підписаних наприкінці 1997, що мало наслідком вступ Чехії, Угорщини та Польщі до Альянсу в березні 1999 року. Вона відіграла таку ж роль в процесі ратифікації, що привело до вступу Болгарії, Естонії, Латвії, Литви, Румунії, Словаччини та Словенії в березні 2004 року.

Склад[ред.ред. код]

Парламентська асамблея НАТО складається з 257 делегатів з 28 країн. Делегати з 14 асоційованих країн, Європейського парламенту, 4 регіональних країн-партнерів, Парламентської асамблеї Середземномор'я, спостерігачі з 7 інших країн та міжпарламентських асамблей також беруть участь в його діяльності.

Делегати асамблеї призначаються їхніми парламентами відповідно до їх процедур на основі партійного представництва в парламентах. Тому асамблея представляє широкий спектр політичних поглядів.

Органом управління асамблеї є комітет, до складу якого входять голови всіх делегацій країн-членів, Президент, Віце-Президенти, Казначей та Генеральний Секретар.

Структура комітетів[ред.ред. код]

Є п'ять комітетів: Цивільної безпеки, Оборони і безпеки, Економіки і безпеки, Політики, Науки і техніки. Вони зайняті розглядом всіх основних сучасних проблем в своїх областях.

Комітети та підкомітети пишуть звіти, які потім обговорюються в якості проектів на весняній сесії асамблеї. Звіти потім розглядаються та оновлюються для обговорення, внесення змін та прийняття на щорічній сесії Асамблеї восени.

На щорічній сесії, комітети також виробляють політичні рекомендації, які ставлять на голосування асамблеї та пересилають до Північноатлантичної ради та Генерального секретаря НАТО, а також розміщають на веб-сайті Асамблеї. Генеральний секретар НАТО відповідає письмово на рекомендації Асамблеї.

Члени комітетів Асамблеї проводять регулярні візити і зустрічі, де вони беруть участь у брифінгах провідних державних і парламентських представників, а також вчених та експертів. Делегація асамблеї також здійснює поїздки в зони дій НАТО, такі як Афганістан або Балкани.

Інші органи асамблеї[ред.ред. код]

Інші органи асамблеї включають Середземноморську та Середньосхідну спеціальні групи для підтримки парламентського діалогу та порозуміння з країнами Близького Сходу та Північної Африки, Міжпарламентську Раду Україна-НАТО, Парламентський комітет Росія-НАТО, Міжпарламентську Раду Грузія-НАТО.


Фінансування[ред.ред. код]

Асамблея фінансується парламентами та урядами країн-членів, і вона фінансово та адміністративно відокремлена від НАТО. Внесок кожної країни грунтується на формулі громадянського бюджету НАТО.

Програма Роуз-Рот[ред.ред. код]

Програма партнерства та співробітництва Роуз-Рот призначена щоб надавати допомогу країнам, що переживають важкі політичні та економічні реформи. Програма була спочатку розроблена для підтримки Центрально- та Східноїєвропейських країни, але згодом зосередилась головним чином на Балканах та Південному Кавказі.

У рамках цієї програми, щороку проводяться 2-3 семінари Роуз-Рот організовуються в країнах, що не входять в НАТО в партнерстві з парламентом приймаючої країни. Ці події, на яких присутні члени парламенту від членів і партнерів, а також незалежних експертів, зосереджують увагу на питаннях регіональної та місцевої безпеки. Поряд з додатковими навчальними програмами для співробітників парламенту і членів парламенту, ці події підіймають такі питання, як ефективний парламентський контроль оборони та військових.

Програма «Нові парламентарі»[ред.ред. код]

Програма «Нові парламентарі» фокусується в першу чергу на молодих та новообраних членах парламенту країн НАТО або Ради Євроатлантичного Співробітництва, а також тих, хто вперше призначений на посади зв'язані з безпекою або з іноземними справами. Програма спрямована на забезпечення поглибленого вивчення функціонування та політики НАТО і Штабу Верховного головнокомандувача союзних сил Європи, а також з розвитку відносин Альянсу з її численними партнерами. Програма була запущена в 2000 році і проводиться щорічно в Брюсселі.

Парламентський трансатлантичний форум[ред.ред. код]

У 2001 році асамблея оголосила щорічний «Парламентський трансатлантичний форум», який об'єднує членів асамблеї з високопоставленими представниками американської адміністрації і наукових експертів. Форум щорічно проводиться у Вашингтоні у співпраці з американським Університетом національної оборони та Атлантичною радою Сполучених Штатів.

Заснування та розвиток асамблеї[ред.ред. код]

Ідея залучити парламентарів Альянсу до колективних обговорень з проблем, з якими стикається трансатлантичне партнерство вперше з'явилася на початку 1950их і стала реальністю із створенням щорічній конференцій парламентарів країн НАТО в 1955 році.

Основи співробітництва між НАТО та асамблеєю були посилені в грудні 1967, коли Північноатлантична рада уповноважила Генерального секретаря НАТО домагатися більш тісної співпраці між цими двома органами. В результаті цих обговорень протягом наступного року, Генеральний секретар НАТО, після консультації з Північноатлантичною радою, реалізовав низку заходів щодо підвищення робочих відносин між НАТО та асамблеєю. Ці заходи включали зобов'язаність Генерального секретаря притримуватися всіх рекомендацій і резолюцій, прийнятих асамблеєю.

Як реакція на падіння Берлінської стіни наприкінці 1980-х років, Парламентська Асамблея розширила свій вплив шляхом розробки тісних відносини з політичними лідерами Центральної та Східної Європи.

Відносини з НАТО[ред.ред. код]

Немає формального зв'язку між асамблеєю та НАТО, хоча в них довга історія співпраці, що посилилася в епоху після закінчення холодної війни.

Постійний комітет асамблеї збирається щорічно разом з Генеральним секретарем та постійними представниками при Північноатлантичній раді в штаб-квартирі НАТО з метою обміну думками про стан альянсу та забезпечення перспективи законодавців. Генеральний секретар бере участь у весняних і осінніх сесіях асамблеї, а також інших спеціальних заходах. Він також надає письмову відповідь на рекомендації, прийняті асамблеєю на її осінній сесії. Президенти асамблеї, в свою чергу, беруть участь у самітах альянсу.

Верховний головнокомандувач союзних сил в Європі та інші високопоставлені військові чиновники НАТО також регулярно зустрічаються з членами асамблеї в різних форматах.

Відносини з Росією, Україною та Грузією[ред.ред. код]

Розвиваючи відносини асамблея розробила спільно з парламентами Росії та України Основоположний акт про взаємні відносини, співпрацю та безпеку між Російською Федерацією і НАТО, підписаний у травні 1997 року, і Хартію Україна-НАТО підписану в липні 1997 року для розширення діалогу і співпраці з Федеральними Зборами Російської Федерації та Верховною Радою України[1][2].

Парлментський комітет Росія — НАТО[ред.ред. код]

Разом із створенням в травні 2002 комітету Росія-НАТО, ПА НАТО створила Парламентський Комітет Росія-НАТО. Парламентський Комітет Росія-НАТО збирається двічі на рік (по разу на кожну сесію асамблеї). Він став головним інструментом парламентських відносин між Росією та НАТО. Він складається з лідерів 28 делегацій асамблеї та лідерів російської делегації в асамблеї. Крім співпраці в цій спільній комісії, 10 чоловік з російської делегації беруть участь в пленарних засіданнях асамблеї та нарадах багатьох комітетів та підкомітетів асамблеї.

Міжпарламентський комітет Україна — НАТО[ред.ред. код]

В 2002 асамблея також вирішила вивести свої відносини з Україною на новий рівень створивши Міжпарламентський комітет Україна-НАТО. Співпраця асамблеї з Верховною Радою поступово зміцнювалась напередодні українських президентських виборів у 2004 році. Члени асамблеї були спостерігачами під час виборів.

Міжпарламентський комітет Україна-НАТО контролює відносини НАТО з Україною, звертаючи особливу увагу на парламентські аспекти оборони та політичних реформ в Україні. На додаток до зустрічей, які проводяться в Брюсселі та Києві раз на два роки, комітети та підкомітети приїзжають до Києва щороку.

Міжпарламентський комітет Грузія — НАТО[ред.ред. код]

У 2009 році Асамблея схвалила створення міжпарламентського комітету Грузія-НАТО. Комітет складається з двох віце-президентів асамблеї та голови грузинської делегації в ПА НАТО. Вони несуть відповідальність за координацію всієї діяльності асамблеї, пов'язаної з Грузією.

Спеціальна група по Середземномор'ю та Близькому Сходу[ред.ред. код]

Асамблея в 1995 році створила Спеціальну групу з Середземномор'я з метою відкриття політичного діалогу із законодавцями з країн Близького Сходу та Північної Африки. Програма поступово розширюється — асамблея в даний час має відносини на різних рівнях з парламентами дев'яти країн Південного і Східного Середземномор'я: Алжиру, Кіпру, Єгипту, Ізраїлю, Йорданії, Мальти, Марокко, Тунісу, Мавританії, Палестини. Попередні контакти останнім часом були створені з деякими країнами Перської затоки.

Щорічна діяльність групи включає відвідування одного з регіональних партнерів та два семінари, один з яких проводиться в Неаполі, у співпраці з італійським парламентом. Ці зустрічі спрямовані на розширення парламентської обізнаності про проблеми регіону, сприяння політичному діалогу між парламентарями та обмін передовим досвідом між членами відповідних парламентів.

Голови асамблеї[ред.ред. код]

Ім'я Країна Роки на
посаді
Ім'я Країна Роки на
посаді
Вішарт Робертсон Канада Канада 1955-1956 Джек Брукс США США 1980-1982
Вейн Хейс США США 1956-1957 Пітер Кортер'єр ФРН ФРН 1982-1983
Йоган Фенс Нідерланди Нідерланди 1957-1959 сер Патрік Уолл Велика Британія Велика Британія 1983-1985
Антуан Безева Франція Франція 1959-1960 Чарльз Матіас США США 1985-1986
Нідс Лангєлє Норвегія Норвегія 1960-1961 Тон Фрінкін Нідерланди Нідерланди 1986-1988
П'єтро Мікара Італія Італія 1961-1962 сер Патрік Даффі Велика Британія Велика Британія 1988-1990
Лорд Краторн Велика Британія Велика Британія 1962-1963 Чарлі Роуз США США 1990-1992
Джоржд Клізінг ФРН ФРН 1963-1964 Луіс Бува Франція Франція 1992-1994
Анрі Море де Мелен Бельгія Бельгія 1964-1965 Карстен Фойгт Німеччина Німеччина 1994-1996
Хосе Суарес да Фонсека   Португалія Португалія 1965-1966 Вільям Рот США США 1996-1998
Жан-Еде Дюб'є Канада Канада 1966-1967 Хав'єр Руперес Іспанія Іспанія 1998-2000
Матіас А. Матісен Ісландія Ісландія 1967-1968 Том Блейлі (в.о.) США США 2000
Касім Гюлєк Туреччина Туреччина 1968-1969 Рафаель Естрелла   Іспанія Іспанія 2000-2002
Вейн Л. Хейс США США 1969-1970 Дуг Беройтер США США 2002-2004
Ромен Фандел Люксембург Люксембург 1970-1971 П'єр Лєлош Франція Франція 2004-2006
Теренс Мерфі Канада Канада 1971-1972 Берт Кондерс Нідерланди Нідерланди 2006-2007
Джон В. Піл Велика Британія Велика Британія   1972-1973 Хосе Лело Португалія Португалія 2007-2008
Кнуд Дамгаард Данія Данія 1973-1975 Джон Таннер США США 2008-2010
Вейн Л. Хейс США США 1975-1977 Карл А. Ламерс Німеччина Німеччина 2010-2012
сер Джефрі де Фрейтас Велика Британія Велика Британія 1977-1979 Хью Бейлі Велика Британія Велика Британія   2012-
Пол Тінс Норвегія Норвегія 1979-1980

[3]

Члени та асоційовані члени[ред.ред. код]

Члени[ред.ред. код]

Цифри в дужках означають кількість депутатів від даної країни Всього: 257

Асоційовані члени[ред.ред. код]

(5)  
Цифри в дужках означають кількість
депутатів від даної країни
Всього: 66

Примітки[ред.ред. код]