Парламент Японії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Парламент Японії

Diet of Japan Kokkai 2009.jpg

Тип двопалатний парламент парламент
Палати Палата представників
Палата радників
Зала засідань Будинок Парламенту Японії

Парла́мент Япо́нії (яп. 国会, こっかい, коккай, «Державна Рада»; англ. The National Diet of Japan) — єдиний двопалатний законодавчий орган держави Японія. Найвищий орган державної влади в країні. Організація, структура, права і обов'язки Парламенту визначаються чинною Конституцією Японії та Законом про Парламент 1947 року. Складається з Палати представників і Палати радників. Заснований 3 травня 1947 року[1] у зв'язку з набуттям чинності нової Конституції Японії. Замінив собою попередній найстаріший законодавчий орган в Азії — Імперський Парламент Японії, заснований 1889 року[2]. Засідання Парламенту проходять у токійському Будинку Парламенту Японії.

Статус[ред.ред. код]

Парламент Японії — це орган державної влади, який представляє японську націю і виконує її волю[3]. Чинна Конституція Японії визнає його «найвищим органом державної влади і єдиним законодавчим органом держави»[4]. Найвищий орган державної влади означає те, що Парламент — це головна політична установа японської держави, що безпосередньо виступає від імені усієї японської нації, носія державного суверенітету, і має статус, необхідний для здійснення волевиявлення цієї нації. Єдиний законодавчий орган держави означає те, що лише Парламент має монопольне право на прийняття японських законів, а інші органи державної влади не можуть перебрати на себе його повноваження. Винятком з цього правила є право обох Палат Парламенту[5] та Верховного Суду Японії[6] самостійно встановлювати правила поведінки у своїх установах[7].

Структура[ред.ред. код]

Зала засідань Палати представників.

Парламент Японії є двопалатним законодавчим органом. Він складається з нижньої Палати представників та верхньої Палати радників[8]. Двопалатна система була запозичена японцями у європейських конституційних монархій 19 століття і була втілена в Імперському Парламенті Японії 18901947 років. Він складався з нижньої Палати представників та верхньої Палати перів. Після поразки Японії у Другій світовій війні, американська окупаційна влада планувала впровадити в країні однопалатну систему, проте японський уряд наполіг на збереженні традиційної системи[7].

Організаційними відмінностями двох Палат японського Парламенту є різниця в чисельності депутатів і термінах їхніх повноважень, різниця у віковому цензі для кандидатів в депутати, а також відмінності в системі виборчих округів. Головною відмінністю Палат є різниця в повноваженнях[7].

Палата представників безпосередньо виступає від імені японської нації і має ширші права ніж Палата радників. Зокрема, вона першою обговорює питання державного бюджету і затверджує його, приймає закони, ратифікує міжнародні угоди, призначає Прем'єр-міністра і може висловлювати недовіру уряду[7].

Палата радників має менше повноважень ніж Палата представників. Її завданням є перевірка і допрацювання рішень нижньої палати, виходячи з загальнонаціональних інтересів[9][7].

Організація[ред.ред. код]

Кількість депутатів[ред.ред. код]

Кількість депутатів Палати представників становить 460 осіб, термін повноважень яких триває 4 роки[10]. Протягом 19471994 років вони обиралися за мажоритарною системою середніх виборчих округів. З 1994 року було запроваджено змішану систему, за якою 300 депутатів стали обиратися за мажоритарною системою малих виборчих округів, а 180 депутатів — за партійними списками відповідно до пропорційної виборчої системи[7].

Кількість депутатів Палати радників становить 252 особи, термін повноважень яких триває 6 років[11]. Протягом 19471982 років 100 депутатів обиралися в єдиному загальнонаціональному виборчому окрузі, а 152 депутати — в префектурних округах. 1982 року вибори по загальнонаціональному округу були замінені виборами на пропорційній основі, в результаті чого 96 депутатів стали обиратися за партійними списками відповідно до пропорційної системи, а 146 депутатів — за виборчими округами мажоритарної системи. Через подібність способів обрання обох Палат після 1990-х років, Палату радників інколи називають «калькою» Палати представників[7].

Число мажоритарних виборчих округів та їхнє розташування залежать від кількості та густоти населення. Вони визначаються на основі даних загальнонаціональних переписів. Через демографічні зміни реформування округів проводилися 5 разів. Попри це кількість депутатів, які можуть бути обраними в окрузі, різнитися залежно від округу, що дає підстави говорити про нерівномірне представництво усіх регіонів в Парламенті[7].

Керівництво[ред.ред. код]

Вхід до Палати радників.

Кожна палата має власних керівних осіб — голову[12], заступника голови[13], тимчасового голову[14], голів постійних комітетів[15] і генерального секретаря[16][7].

Голова і його заступник обираються з числа депутатів палат. Термін їхніх повноважень відповідає депутатському терміну тієї чи іншої палати. Голова підтримує порядок в палаті, керує її засіданнями, наглядає за адміністративною роботою палати і представляє палату всередині країни і закордоном. У випадку хвороби, смерті або відсутності голови його обов'язки виконує заступник голови. Якщо відсутні і голова, і його заступник, обирається тимчасовий голова палати, який виконує функції голови[7].

Голови постійних комітетів обираються з числа членів постійних комітетів і керують їхньою роботою[7].

Генеральні секретарі палат обираються з числа чиновників, які не є депутатами Парламенту. Вони завідують адміністративною роботою під наглядом голів палат і підписуються на офіційних документах[7].

Комітети[ред.ред. код]

Обидві палати мають два типи комітетів: постійні та особливі. Число постійних в кожній з них становить 17. Депутат повинен бути членом хоча би одного постійного комітету. Кількість особливих комітетів невизначена — вони створюються тимчасово за необхідністю, для розгляду питань, якими не займаються постійні комітети. Місця в комітетах розподіляються рівномірно і пропорційно між членами усіх парламентських партій і угруповань[7].

Комітети є місцем обговорення законопроектів, які потім виносяться на розгляд пленарного засідання палат[17]. Така система обговорення дозволяє безсторонньо проаналізувати і покращити законопроект. Комітети відіграють важливу роль у прийнятті парламентських рішень, через що інколи називаються «малими законодавчими органами»[7].

Короткі відомості[ред.ред. код]

Парламенту належить Національна парламентська бібліотека Японії, яка є допоміжним органом, незалежним від жодної з Палат.

Крім цього при Парламенті діють Комітет для розгляду справ суддів і Суд для процедури імпечменту суддів. Вони утворені згідно з Конституцією для розгляду справ у порядку імпічменту для тих суддів, проти яких була відкрита справа щодо усунення їх з посади.

Кожна з Палат має чергові, тимчасові і особливі засідання. Рішення приймаються більшістю голосів депутатів.[18]

Примітки[ред.ред. код]

  1. День набуття чинності Конституції Японії. Перше особливе засідання Парламенту з нагоди його відкриття відбулося 20 травня 1947 року.
  2. Серед японських юристів не існує одностайності у визначенні часу заснування японського Парламенту. Більшість вважає, що Імперська Конституція Японії 1889 року і повоєнна Конституція Японії 1947 року є різними конституціями, тому проголошені у них Імперський Парламент Японії та Парламент Японії є різними парламентами. З цього випливає, що дати заснування цих парламентів різні. Проте меншість наполягає на тому, що Конституція 1947 року була лише величезною поправкою до Імперської Конституції 1889 року і сучасний Парламент Японії є тим самим Імперським Парламентом, лише зі зміненою назвою. Відповідно, дата заснування Імперського Парламенту є, автоматично, датою заснування діючого Парламенту Японії.
  3. Конституція Японії. Стаття 43.
  4. Конституція Японії. Стаття 41.
  5. Конституція Японії. Стаття 58. Абзац 2.
  6. Конституція Японії. Стаття 77.
  7. а б в г д е ж и к л м н п р Парламент Японії // Енциклопедія Ніппоніка: в 26 т. 2-е видання. — Токіо: Сьоґаккан, 1994–1997.
  8. Конституція Японії. Стаття 42.
  9. До середини 1960-х, коли більшість депутатів Палата радників були позапартійними, вона виконувала роль політичного стабілізатора і ухвалювала рішення, виходячи з загальнонаціональних інтересів. Після прийняття 1982 року пропорційної виборчої системи, політизація Палати радників пришвидшилася, перетворюючи її на копію Палати представників з обмеженими повноваженнями. Через це з кінця 1980-х років в японському суспільстві ведуться дебати про необхідність докорінного реформування Палати представників або її повного скасування і переходу до однопалатної системи (Парламент Японії // Енциклопедія Ніппоніка: в 26 т. 2-е видання. — Токіо: Сьоґаккан, 1994–1997).
  10. Конституція Японії. Стаття 45.
  11. Конституція Японії. Стаття 46.
  12. яп. 議長, ぎちょう, ґітьо.
  13. яп. 副議長, ふくぎちょう, фуку-ґітьо.
  14. яп. 仮議長, かりぎちょう, карі-ґітьо.
  15. яп. 常任委員長, じょうにんいいんちょう, дзьонін іін-тьо.
  16. яп. 事務総長, じむそうちょう, дзіму сотьо.
  17. Від 1890 року обговорення законопроектів відбувалося безпосередньо на пленарному засіданні парламенту, однак за новим чинним законодавством, прийнятим після 1947 року, місцем обговорення стали комітети (Парламент Японії // Енциклопедія Ніппоніка: в 26 т. 2-е видання. — Токіо: Сьоґаккан, 1994–1997).
  18. Детальні повноваження Парламенту Японії і процедура прийняття рішень розписані у Конституції Японії.

Джерела та література[ред.ред. код]

  • Парламент Японії // Енциклопедія Ніппоніка: в 26 т. 2-е видання. — Токіо: Сьоґаккан, 1994—1997. (яп.)
  • 矢島孝一著『国会』東京: 行研出版局、1987年 (яп.)
  • 藤本一美編『国会機能論 : 国会の仕組みと運営』東京: 法学書院、1990年 (яп.)
  • 大山礼子著『国会学入門』東京: 三省堂、1997年 (яп.)
  • 浅野一郎編『著国会事典 : 用語による国会法解説』 第3版補訂版、東京: 有斐閣、1998年 (яп.)
  • The National Diet of Japan: the Constitution of Japan, the Diet Law, the Rules of the House of Councillors, the Rules of the House of Representatives. Tokyo: House of Councillors, 1983. (англ.)

Посилання[ред.ред. код]