Партизани (військо)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Радянські партизани періоду Другої світової війни.

Партиза́ни (множ.), партиза́н (одн.) (від італ. partigiano — прибічник певної суспільної групи, партії) — спільна назва учасників недержавних, тобто не належних до регулярної армії, військових об'єднань — військових загонів, які складаються з прибічників певних політичних (владних) кіл чи суспільних сил даної країни.

Неофіційний, неформальний характер цих загонів найчастіше пов'язаний з тим, що їх метою є боротьба проти наявної у країні влади (політичного чи військового режиму), або окупаційного режиму ворожої країни; причому переважно військовим шляхом, методами партизанської війни у тилу супротивника — саботаж, диверсії, терор тощо — використовуючи замасковане пересування по території і уникаючи фронтальних зіткнень з переважаючими силами регулярної армії суперника.

Партизани та партизанські з'єднання. як військові формування, не мають офіційного міжнародного правового статусу, але за міжнародним правом при полоненні можуть підпадати під статус «військових полонених».

Партизанські загони та тактика партизанської війни в тилу супротивника широко застосовувалася під час багатьох війн:

У мирний час групами національних визвольних рухів і військових екстремістів, наприклад:

  • під час війни у Нікарагуа.
  • під час багатьох «національно-визвольних» та міжплемінних війн у Африці.
  • дії антиурядових, марксистсько-маоістських сил у багатьох країнах Латинської Америки; дії Організації визволення Палестини на території Ізраілю і Лівану, а також дії Тигрів Тамілілама в Шрі-Ланці).

та багатьох інших.

  • Похідне від П. слово Партизанити — в повсякденному мовному вжитку означає — вести підпільну, замасковану боротьбу, а також діяти стихійно, неорганізовано.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]