Патріарх Московський і всієї Русі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Патріарх Московський і всієї Великої Росії (рос. Патриарх Московский и всея Великой России) — титул предстоятеля Московської православної церкви з 1589 р. і по 1700 р., з 1917 р. і по 1925 р. — титул предстоятеля Православної російської церкви був Патріарх Московський і всієї Росії (рос. Патриарх Московский и всея России). З 1943 року за пропозицією Сталіна був введений сучасний титул предстоятелей Російської Православної ЦерквиПатріарх Московський і всієї Русі (рос. Патриарх Московский и всея Руси).

Патріаршество у Московській церкві було реалізоване в Москві у 1589 році. Раніше єпархії Північно-Східної Русі відносились до Київської Митрополії Константинопольського Патріархату і не мали самостійного управління. З 1448 року самопроголошена Московська православна церква очолювалась митрополитами, та до середини XV століття не мала євхаристійного єднання з усім православним світом і 141 рік (1448-1589) перебувала в схизмі.

Установлення Патріархату[ред.ред. код]

Патріарша гідність московським митрополитам була надана у 1589 році особисто Вселенським Патріархом Ієремією II після піврічного утримання у Москві в неволі у 1588 році[1]. Після арешту Вселенський патріарх вирішив задовільнити прохання московського царя Бориса Годунова про поставлення патріарха російської Церкви. Константинопольський Собор 1590 року таке поставлення Московського патріарха не визнав і лише через три роки московити зуміли добитися визнання. Собор у Константинополі 1593 року визнав Московського патріарха, а за церквою всі права автокефальної інституції. Більше того на соборі була внесено правка у церковний диптих. Московський патріархат був вклинений між Єрусалимським і Грузинським патріархатами і опинився замість логічного, згідно зі своєю появою і статусом шостого місця, на п'ятому. Першим Патріархом став святитель Іов (1589-1605).

Святійший Синод[ред.ред. код]

У 1721 році Патріаршество було скасоване, зімість нього Петро I та наступні імператори всеросійські призначали світських керівників над церквою - Обер-прокурорів, які вирішували всі церковні справи та затверджували рішення Духовної колегії, що була згодом перейменована на Святійший Правительствующий Синод, — колегеальний орган вищої церковної влади, що підкорявся імператору всеросійському та його ставленику. В цей синодальний період православна російська церква в державних органах влади фігурує під назвою: "Відомство духовного сповідання" та є складовою частиною МВД (міністерства внутрішніх справ).

Відновлення Патріархату після відречення імператора[ред.ред. код]

Патріаршество було відновлене на короткий період рішенням Всеросійського Помісного Собору 28 жовтня (11 листопада) 1917 року і протривало до смерті в 1925 році патріарха Тихона. Після його смерті патріарх не вибирався, а російська православна церква була фактично знищена.

Відновлення Патріархату за часів Сталіна[ред.ред. код]

Титул «Святійший Патріарх Московський і всієї Русі» прийнятий в 1943 році патріархом Сергієм за пропозицією Йосипа Сталіна. Доти Патріарх носив титул «Московський і всієї Росії». Заміна Росії на Русь в титулі Патріарха пов'язана з тим, що з виникненням СРСР під Росією офіційно розумілася тільки РРФСР, тоді як експансія Московської Патріархії почала розповсюджуватися і на територію інших республік радянського Союзу.

Відповідно до Статуту Російської православної церкви, прийнятому в 2000 році, Святійший Патріарх Московський і всієї Русі «має першість честі серед епископата Російської православної церкви і підзвітний Помісному і Архієрейському соборам.. має піклуватися про внутрішній і зовнішній добробут Російської православної церкви і управляє нею спільно з Священним синодом, будучи його Головою». Патріарх скликає Архієрейські і Помісні собори і головує на них, а також несе відповідальність за виконання їхніх ухвал. Патріарх представляє Церкву в зовнішніх стосунках, як з іншими Церквами, так і зі світською владою. У його обов'язки входить підтримка єдності ієрархії РПЦ, видання (спільно з Синодом) указів про обрання і призначення єпархіальних архієреїв, він здійснює контроль за діяльністю архієреїв.

Відповідно до статуту, «зовнішніми відмітними знаками патріаршої гідності є білий кукіль, зелена мантія, дві панагії, великий параман і передносний хрест».

Патріарх Московський і всієї Русі є єпархіальним архієреєм Московської єпархії, що складається з міста Москви і Московської області, Священноархимандритом Свято-Троїцької Сергіевой лаври, управляє патріаршими подвір'ями по всій країні, а також так званими ставропигіальними монастирями, підлеглими не місцевим архієреям, а безпосередньо Московській Патріархії.

У Російській Церкві сан Патріарха дається довічно, і це означає, що до самої смерті патріарх зобов'язаний служити Церкві, навіть якщо він важко хворий або знаходиться в вигнанні або ув'язненні.

Список Патріархів Московських і всієї Великої Росії до 1721 року[ред.ред. код]

Пітер Геллер. Патріарх Іов відмовляється визнати царя Димитрія I сином Івана IV
  1. Іов (23 січня 1589 року — червень 1605 року)
  2. Ігнатій (30 червня 1605 року — травень 1606 року), поставлений царем Дмитром Іоановичом (в російській історіографії названим - Лжедмітрієм I) при живому Патріарху Іову і тому не включається в списки законних Патріархів, хоча поставлений з дотриманням всіх формальностей
  3. Гермоген (або Ермоген) (3 червня 1606 року — 17 лютого 1612 року), зарахований до лику святих в 1913 році.
  4. Філарет (Федір Никитич Романов) (24 червня 1619 року — 1 жовтня 1633 року)
  5. Іоасаф I (6 лютого 1634 року — 28 листопада 1640 року)
  6. Іосиф (Д'яков; 27 травня 1642 року — 15 квітня 1652 року)
  7. Никон (Микита Мінов) (25 липня 1652 року — 12 грудня 1666 року)
  8. Іоасаф II (10 лютого 1667 року — 17 лютого 1672 року)
  9. Пітірім (7 липня 1672 року — 19 квітня 1673 року)
  10. Іоаким (Іван Петрович Савьолов; 26 липня 1674 року — 17 березня 1690 року)
  11. Адріан (24 серпня 1690 року — †16 жовтня 1700)

Після кончини патріарха Адріана наступник не обирався. У 1700—1721 роках Охоронець Патріаршого престолу («Екзарх») — митрополит Ярославський Стефан (Яворський).

Список обер-прокурорів Святійшого синоду, що очолювали ПРЦ[ред.ред. код]

  1. Болтін Іван Васильович (19. 06. [2] 1722 — 11. 05. 1725)
  2. Баскаков Алєксєй Петрович (11. 05. 1725 — 02. 12. 1730)[3]
    • гвардії капітан Раєвский (назначений 14. 07. 1726 «прокурором»[4])[5]
    • Далі, до 1740 року, обер-прокурорів Святійшого Синода не призначали
  3. Кречетніков Нікіта Семенович (03. 11. 1740 — 1741[6])
  4. Шаховськой Яків Петрович (31. 12. 1741 — 29. 03. 1753)
  5. Львов Афанасій Іванович (18 декабря 1753 — 17 апреля 1758)
  6. Козловський Алєксєй Семьонович (17. 04. 1758 — 09. 06. 1763)
  7. Мелісіно Іван Іванович (10. 06. 1763 — 24. 10. 1768)
  8. Чебишов Петро Петрович (24. 10. 1768 — 07. 05. 1774)
  9. Акчурін Сергій Васильович (12. 05. 1774 — 28. 06 1786)
  10. Наумов Аполос Іванович (28. 06. 1786 — 26. 07 1791)
  11. граф Мусін-Пушкін Алєксєй Іванович (1791—1797)
  12. князь Хованський Василь Олексійович (1797—1799)
  13. граф Хвостов Дмитро Іванович (1799—1802)
  14. Яковлєв Олександр Олексійович (31. 12. 1802 — 07. 10. 1803[6])
  15. князь Голіцин Олександр Миколайович (21. 10. 1803 — 24. 10.[7] або 19 листопада[6] 1817; до травня 1824 року — Міністерство духовних справ та народної освіти Російської імперії.
  16. князь Мещерський Петро Сергійович (24. 11. 1817 — 02. 04. 1833)
  17. дійсний тайний радник Нєчаєв Степан Дмитрович (1833 — 25. 06. 1836)
  18. граф Протасов Микола Олександрович (24. 02. 1836 — 16. 01. 1855)
  19. Карасєвський Олександр Іванович (25. 12. 1855 — 20. 09. 1856)
  20. граф Толстой Олександр Петрович (20. 09. 1856 — 28. 02. 1862)
  21. Ахматов Олексій Петрович ( з березня 1862 — по червень 1865)
  22. граф Толстой Дмитро Андрійович (23. 06. 1865 — 23. 04. 1880)
  23. Побєдоносцев Констянтин Петрович (24. 04. 1880 — 19. 10. 1905)
  24. князь Оболєнський Олександр Дмитрович (20. 10. 1905 — 04. 04. 1906)
  25. князь Ширінський-Шихматов Олексій Олександрович (26 апреля — 9 июля 1906)
  26. Ізвольський Петро Петрович (27 .06. 1906 — 05. 02. 1909)
  27. Лук'янов Сергій Михайлович (05. 02. 1909 — 02. 05. 1911)
  28. Саблєр Володимир Карлович (02. 05. 1911 — 04. 07. 1915)
  29. Самарін Олександр Дмитрович (05. 07. 1915 — 26. 09. 1915)
  30. Волжин Олександр Миколайович (01. 10. 1915 — 07. 08. 1916)
  31. Раєв Микола Павлович (30. 08.[8] 1916 — 03. 03. 1917)
  32. Львов Володимир Миколайович (03. 03 1917 — 24. 07. 1917)
  33. Карташов Антон Володимирович (25. 07. — 05. 08. 1917).

Список Патріархів Московських і всієї Росії після зречення імператора[ред.ред. код]

Єдиний обраний московський патріарх в 1917—1925 роках

  1. Тихон (Василь Іванович Беллавін; 5 (18) листопада 1917 року — 25 березня (7 квітня) 1925 року)

Після смерті патріарха Тихона наступник не обирався.

Список Патріархів Московських і всієї Русі, після 1943 року[ред.ред. код]

  1. Сергий (Іван Миколайович Страгородський; 8 вересня 1943 року — 15 травня 1944 року)
  2. Алексій I (Сергій Володимирович Симанський 2 лютого 1945 року — †17 квітня 1970)
  3. Пимен (Сергій Михайлович Ізвеков; 2 червня 1971 року — 3 травня 1990 року)
  4. Алексій II (Олексій Михайлович Рідігер; 10 червня 1990 року — 5 грудня 2008 року).
  5. Кирилл (Володимир Михайлович Гундяєв); з 1 лютого 2009 року

Примітки[ред.ред. код]

  1. О. Саган. Вселенське православ'я. Суть. Історія. Сучасні реалії. Київ. Світ знань. 2004. ISBN 966-7742-14-8, ст. 486.
  2. Всі дати по юліанському календарю.
  3. Дати перших 2-х обер-прокурорів по: Высшие и центральные государственные учреждения России. 1801—1917. СПб.: Наука, 1998, Т. 1, стр. 135.
  4. Государственность России. М., 2001, кн. 4, стр. 109.
  5. Іноді включається в список обер-прокурорів — можливо, помилково.
  6. а б в Высшие и центральные государственные учреждения России. 1801—1917. СПб.: Наука, 1998, Т.1, стр. 135.
  7. Д. Н. Шилов. Государственные деятели Российской империи. СПб., 2002, стр. 186.
  8. Д. Н. Шилов. Государственные деятели Российской империи. Главы высших и центральных учреждений. 1802—1917. СПб., 2002, стр. 620

Посилання[ред.ред. код]