Пауль Йоганн Ансельм фон Фейєрбах

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Фейєрбах Пауль Йоганн Ансельм фон (нім. Paul Johann Anselm Ritter von Feuerbach, 14 листопада 1775, с. Хайнгхен поблизу м. Єни, Тюрингія — 29 травня 1833, м. Франкфурт-на-Майні) — знаний німецький правознавець-криміналіст, реформатор кримінального законодавства, спеціаліст з порівняльного кримінального права; доктор філософії (1795) та доктор права (1799). Вважається родоначальником німецької науки (догматики) кримінального права, одним з засновників класичної школи (напряму) в науці кримінального права. Батько філософа Людвіга Фейєрбаха.

Anselm von Feuerbach.jpg

Біографія[ред.ред. код]

Був старшим сином Христини Краузе і Йоганна Ансельма Фейєрбаха (в майбутньому відомого адвоката), які не перебували в шлюбі. Закінчив 1799 Єнський університет, де вивчав філософію та юриспруденцію. З літнього семестру 1799 викладав у цьому університеті: читав лекції з природного права та енциклопедії права, кримінального права і процесу, цивільного і римського права (пандектів). З 1802 — професор кримінального права в Кільському університеті, а з 1804 – в університеті м. Ландсгута (Баварія). Тут він читав вчення про тлумачення законів, історію римського права, інституції, пандекти, кримінальне право і кримінальний процес. Проте у вересні 1805 йому довелося залишити Ландсгут через конфлікт з професором-юристом Геннером. В тому ж році австрійські війська вторглися в Баварію і міністерство юстиції (де працював після залишення викладання в університеті Фейєрбах) евакуювалося в Мюнхен. В Мюнхенському міністерстві юстиції Фейєрбах пропрацював з 1805 до 1814 р., був міністром юстиції, займався кодифікаційними роботами.

Значною заслугою Фейєрбаха стало прийняття 1806 року закону про скасування в Баварії катування як способу отримання доказів у кримінальному процесі.

1806 Фейєрбах був запрошений до роботи в очолюваній М. М. Сперанським Комісії укладення законів у Росії. Відгукнувшись, вчений надіслав до Комісії свій проект КК для Баварії. Його досвід з розробки Баварського кримінального уложення було використано при підготовці в Росії «Зводу законів кримінальних» 1833, Уложення про покарання кримінальні та виправні 1845.

У червні 1814 р. Фейєрбах отримав призначення на посаду другого президента апеляційного суду в Бамберзі. Це ознаменувало новий період в його житті – він як суддя відправляв судочинство і міг на практиці застосовувати підготовлений ним кримінальний кодекс. В Бамберзі він залишався до 1816 р.

Однак конфлікти на роботі підштовхнули Фейєрбаха в березні 1817 р. перевестися на посаду президента апеляційного суду в м. Ансбах.

В 1821 році Фейєрбах з метою ближчого практичного ознайомлення з французьким кримінальним законодавством їздив до Франції.

В Ансбаху він прожив майже до кінця своїх днів. Лише за місяць до своєї смерті він переїхав у Франкфурт-на-Майн, місто свого дитинства, де й помер 29 травня 1833 р. на 58-му році життя.

Кримінально-правові погляди Фейєрбаха[ред.ред. код]

Погляди на кримінальний закон[ред.ред. код]

Погляд на злочин[ред.ред. код]

Погляди на покарання[ред.ред. код]

Фейєрбах і Кримінальне уложення (Кримінальний кодекс) королівства Баварії 1813 р.[ред.ред. код]

На початку XIX ст. в Баварії проводяться роботи з підготовки проекту нового кримінального уложення. У 1802 р. був оприлюднений проект цього закону, розроблений відомим криміналістом Клейншродом (див.: Kieinschrod, G. Ä. Entwurf eines peinlichen Gesetzbuchs für die kurpfalzbayerischen Staaten. – München 1802). А. Фейєрбах відгукується на публікацію проекту своїм трьохтомником «Критика Клейншродівського проекту Кримінального уложення для Королівства Баварії» (див.: Kritik des Kleinschrodischen Entwurfs zu einem peinlichen Gesetzbuch für die kurpfalzbayerischen Staaten, von P. Joh. Anselm Feuerbach. Drei Teile. Gießen 1804), де вказує на численні недоліки редакції Уложення авторства Г. Клейншрода. В зв’язку з цим уряд Баварії спочатку запрошує Фейєрбаха до роботи в кодифікаційній комісії, а в 1805 р. його призначають міністром юстиції, доручивши подальшу роботу над проектом КК.

Фейєрбахівський проект Кримінального уложення був готовий до грудня 1807 р. , однак через політичну нестабільність (це саме був час наполеонівських воєн) його розгляд довелося відкласти. 16 травня 1813 року Кримінальний кодекс Баварії (нім. Strafgesetzbuch für das Königreich Bayern von 1813, скорочено BayStGB von 1813) був опублікований за підписом короля Максиміліана Йосифа, а 1 жовтня 1813 р. – набрав законної сили.

Кодекс включав матеріальне і процесуальне кримінальне право. В значній мірі він спирався на французьке кримінальне законодавство (КК Франції 1791 та 1810 років), в тому числі відтворюючи триступеневу французьку модель поділу кримінальних правопорушень на злочини (Verbrechen), проступки (Vergehen) і поліцейські порушення (Polizeiubertretungen) (ст. 2 Кодексу). Його відрізняли повнота і ясність викладу Загальної та Особливої частин. Основним недоліком Кодексу стала його надмірна теоретизованість: положення про вину й співучасть виявилися занадто заплутаними й доктринальними. В Особливій частині намагання звузити суддівський розсуд призвело до казуїстичності викладу [1].

Кодекс містив 459 статей, згрупованих в три книги, що поділялися на розділи. Одним з перших в історії європейського кримінального законодавства КК Баварії 1813 р. мав у своїй структурі Загальну частину (Книга Перша «Загальні положення про закон щодо злочинів і поступків» складалася з п’яти розділів).

Злочинами, згідно з цим кодексом вважалися «всі умисні порушення закону, які через свої властивості і міру зловмисності перебувають під загрозою покарання» (цитую за: Игнаташвили Тамара. Преступление как юридическая категория и ее отражение в творчестве Ф. Достоевского, Л. Толстого и А. Чехова. Диссертация на соискание академической степени доктора филологии (Ph. D). – Тбилиси: Тбилисский государственный университет им. Ив. Джавахишвили, 2010. – С. 8).

Покараннями, які застосовувалися до осіб, що вчинили кримінально карані діяння, згідно зі ст. 4 цього кодексу були:

  • I) смертна кара (Todesstrafe);
  • II) примусові роботи / каторга (Kettenstrafe);
  • III) тюрма (Zuchthausstrafe);
  • IV) виправно-трудовий дім (Strafarbeitshaus);
  • V) ув’язнення в фортеці (Festungsstrafe);
  • VI) ганебні покарання і поразка в правах (позбавлення чину) (Ehrenstrafen und Degradation);
  • VII) тілесні покарання [шмагання/биття різками] (Coerpoerliche Zuchtigung);
  • VIII) арешт (Festungarrest);
  • IX) майновий штраф (Vermoegensstrafen).

В Особливій частині кодекс вражав своєю страшною жорстокістю (вислів М. С. Таганцева), через що невдовзі після прийняття кодекс одна за одною зазнав багатьох змін, спрямованих на пом’якшення його суворості. А вже з 1822 року уряд приступив до розробки нового проекту КК (до підготовки якого був залучений також і Фейєрбах). Проте новий КК Баварії був прийнятий вже по смерті Фейєрбаха у 1861 р.

Характерно, що баварський КК був споряджений офіційним коментарем з забороною публікації будь-яких інших коментарів "з метою забезпечення єдності тлумачення та застосування кримінального закону" (Ф. М. Рєшотніков).

Баварський КК 1813 р., як і інші праці Фейєрбаха, справив величезний вплив на розвиток кримінального законодавства в Німеччині та ряді інших держав. Зокрема в Ольденбурзі він був сприйнятий фактично дослівно.

Російські переклади праць Фейєрбаха[ред.ред. код]

Вже з початку XIX ст. з часу видання Підручника чинного в Німеччині кримінального права (1801) Фейєрбах здобуває визнання й світову відомість. Багато його праць перекладаються ще за життя автора. У Росії Фейєрбах став відомий широкому загалу завдяки перекладу його Підручника чинного в Німеччині кримінального права, опрацьованого П. Д. Лодієм (ч. 1. – Спб., 1810), Цебриковим та П. Полонським в трьох частинах (Спб., 1810 – 1827). Переклад Підручника широко використовувався в системі університетської юридичної освіти в Російській імперії. Курсу А. Фейєрбаха судилося відіграти вирішальну роль щодо російської науки. Саме цією працею було дано поштовх до розвитку науково-догматичної обробки рос. кримінального права ([2]). Російською мовою було перекладено також працю Фейєрбаха «Філософічно-юридичне дослідження державної зради і злочину проти Величності з коротким нарисом історії законодавства про сей злочин» (Спб.,1812).

Основні праці Фейєрбаха[ред.ред. код]

  • «Критика природних прав» (1796),
  • «Анти-Гоббс» (1798),
  • «Перегляд основних принципів і основних понять позитивного кримінального права» (ч. 1—2, 1799— 1800),
  • «Підручник загального чинного у Німеччині кримінального права» (1801),
  • «Критика Клейншродівського проекту Кримінального уложення для Королівства Баварії» (1804, див.: Kritik des Kleinschrodischen Entwurfs zu einem peinlichen Gesetzbuch für die kurpfalzbayerischen Staaten, von P. Joh. Anselm Feuerbach. Drei Teile. Gießen 1804);
  • «Незвичайні кримінальні справи» (т. 1—2, 1808—11),
  • «Кримінальне уложення для Королівства Баварія» (1813, див.: Strafgesetzbuch für das Königreich Bayern. München 1813; Code pénal du royaume de Bavière. Traduit de L’Allemand Par Ch. Vatel. – Paris, 1852. – XL + 392 p.),
  • «Думки над судом присяжних» (1813),
  • «Світове панування, могила людства» (1814),
  • «Про німецьку свободу» (1814),
  • «Думки про публічність і гласність у кримінальному судочинстві» (1821),
  • «Документальний виклад знаменитих злочинів» (т. 1—2, 1828—29),
  • «Каспар Хаузер. Приклад злочинів з душевного життя людей» (1832).

Примітки[ред.ред. код]

  1. див.: Есаков Г.А., Крылова Н.Е., Серебренникова А.В. Уголовное право зарубежных стран: Учебное пособие. – М.: Проспект, 2009. – 336с. – с. 44
  2. Фельдштейн Г.С. Главнейшие течения в истории науки уголовного права в России, с. 291 - 292

Література[ред.ред. код]

  • Глазер Ю. Ансельм Фейербах (Историко-юридическая биография) // Юридический вестник. 1869. Кн. II. С. 29-44.
  • Пионтковский А. А. Уголовно-правовые воззрения Канта, А. Фейербаха и Фихте // Ученые труды Всесоюзного института юридических наук НКЮ СССР. – Выпуск 1. – М.: Юридическое издательство НКЮ СССР, 1940. – 192 с.
  • Ошерович Б. К вопросу об уголовно-правовых воззрениях Ансельма Фейербаха // Ученые записки. Ученые записки ВИЮН. - М.: Юрид. изд-во НКЮ СССР, 1941, Вып. 2. - С. 260-287.
  • Решетников Ф.М. "Классическая" школа и антрополого-социологическое направление. М., 1985.
  • Дусаев Р.Н., Зимон Х. Уголовно-правовые воззрения Пауля Иогана Ансельма Фейербаха (1775 - 1833 гг.) // Вестник Ленинградского университета. - Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1985, № 27. - С. 90-95
  • Фельдштейн Г. С. Главнейшие течения в истории науки уголовного права в России/ Под ред. и с предислов. В. А. Томсинова. – М.: Издательство «Зерцало», 2003. – С. 286 – 293.
  • Козочкин И.Д. Фейербах Пауль Иоганн Ансельм фон //Антология мировой правовой мысли В 5 т. – Т. 3. Европа. Америка: XVII - XX вв. - М.: Мысль, 1999.
  • Российская юридическая энциклопедия / Гл. ред. А. Я. Сухарев. - М. : ИНФРА-М, 1999. - 1110 с.
  • Пауль Йоганн Анзельм фон Фейєрбах – творець науки порівняльного правознавства // Порівняльне правознавство. Науково-практичний фаховий журнал (Додаток до журналу «Право України»). – 2012. – № 1 – 2. – С. 280 – 281.
  • Feuerbach, Ludwig. Änselm Ritter v. Feuerbachs Leben und Wirken. Veröffentlicht von seinem Sohn Ludwig Feuerbach. 2 Bände. Leipzig 1852.
  • Grünhut Max. Anselm v. Feuerbach und das Problem der strafrechtlichen Zurechnung. – Hamburg; W. Gente Verlag, 1922. – 283 (296) p.
  • Radbruch Gustav. Paul Johann Anselm Feuerbach. Ein Juristenleben. – Wien, 1934 (Gottingen, 1969).
  • Kipper Е. Paul Johann Anselm Feuerbach. Sein Leben als Denker, Gesetzgeber und Richter. – Koln, 1989.
  • Cattaneo Mario A. Anselm Feuerbach: filosofo e giurista liberale.[Monografia] – Milano: Edizioni di Comunita, 1970. – 584 p.
  • Gröschner, Rolf, und Gerhard Haney: Die Bedeutung P.J.A. Feuerbachs (1775–1833) für die Gegenwart, Tagung der Internationalen Vereinigung für Rechtsphilosophie (IVR) in Jena, 15. und 16. März 2002. Wiesbaden 2003.
  • Müller, Helga: Der Begriff der Generalprävention im 19. Jahrhundert. Von P.J.A. Feuerbach bis Franz v. Liszt. Frankfurt a. M., Bern, New York 1984.
  • Neh, Siegfried W.: Die posthumen Auflagen von Feuerbachs Lehrbuch. Zu der Konzeption C.J.A. Mittermaiers und seinem Wissenschaftsverständnis. Berlin 1991.
  • Festschrift 200 Jahre Appellationsgericht / Oberlandesgericht Bamberg. – München: Verlag C. H. Beck, 2009.
  • Code pénal du royaume de Bavière. Traduit de L’Allemand Par Ch. Vatel. – Paris, 1852. – XL + 392 p.

Посилання[ред.ред. код]