Пахольчик Олена Іванівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Пахольчик Олена Іванівна
Загальна інформація
Національність українка
Народився 2 листопада 1964(1964-11-02) (50 років)
Майкаин, Казахська РСР
Зріст 180 см
Вага 67 кг
Спорт
Країна СНД СНД
Україна Україна
Вид спорту Вітрильний спорт
Дисципліна Клас «470»
Нагороди
Спортивні медалі
Представник Україна Україна
Вітрильний спорт
Олімпійські ігри
Бронза 2000 Сідней Клас «470»
Бронза 1996 Атланта Клас «470»
Чемпіонат світу
Золото 1999 Мельбурн Клас «470»
Золото 1998 Мальорка Клас «470»
Золото 1997 Тель-Авів Клас «470»
Срібло 1995 Торонто Клас «470»
Срібло 1991 Брісбен Клас «470»
Чемпіонат Європи
Золото 1999 Задар Клас «470»
Золото 1998 Чешме Клас «470»
Золото 1997 Ньївпорт Клас «470»
Золото 1996 Гейлінг Айленд Клас «470»
Золото 1995 Бастад Клас «470»

Олена Іванівна Пахольчик (2 листопада 1964, Майкаин, Павлодарська область, Казахська РСР) — українська яхтсменка, триразова учасниця Олімпійських ігор (1992, 1996, 2000), дворазова бронзова призерка Олімпіади, багаторазова переможниця чемпіонатів світу та Європи з вітрильного спорту у класі «470» в екіпажі з Русланою Таран.

Біографія[ред.ред. код]

Олена Пахольчик народилася у Казахстані, куди її батьки переїхали з Білорусі у 50-ті роки підіймати цілину. Навчаючись у школі, захоплювалася багатьма видами спорту, зокрема лижами, стрільбою та баскетболом. На користь останнього вона й зробила свій вибір, вступивши до спортінтернату олімпійського резерву після повернення до Білорусі. Потім навчалася у мінському інституті фізичної культури, де також спеціалізувалася на баскетболі та навіть грала у дублюючому складі збірної республіки. Однак після завершення третього курсу Олені запропонували спробувати свої сили у вітрильному спорті і з баскетболом вона попрощалась. Як виявилося пізніше, це стало вирішальним моментом у спортивній кар'єрі Пахольчик. У 1987 році вона розпочала підготовку до Літніх Олімпійських ігор 1992 року у екіпажі з Ларисою Москаленко в класі «470». Барселонську Олімпіаду вітрильниці об'єднаної команди завершили на четвертому місці, зупинившись лише за крок до здобуття медалей.

Після народження доньки Олена Пахольчик не брала участі у змаганнях протягом двох років, допоки не отримала пропозицію тренуватися разом від Руслани Таран. Так колишні суперниці стали єдиним екіпажем, якому судилося досягти значних успіхів у майбутньому. Ролі у цьому дуеті розподілилися наступним чином: Таран була стерновою, а Пахольчик шкотовою, відповідаючи за контроль вітрила, стакселя та спінакера, а також за відкрінювання яхти на трапеції. Цікаво, що Олена могла й не представляти Україну на міжнародній арені, адже перед нею стояв нелегкий вибір між білоруською та українською збірними. Зрештою усе вирішилося на користь останньої.

До наступних Олімпійських ігор, що мали відбутися у Атланті, залишалося близько двох років, протягом яких Таран та Пахольчик двічі перемагали на чемпіонатах Європи у класі «470», та тріумфували на першості світу 1996 року, тоді як за рік до цього вони задовольнилися лише срібними нагородами. На Іграх 1996 їх небезпідставно вважали одними з фаворитів змагань, однак українкам вдалося підійнятися лише на третю сходинку п'єдесталу пошани, пропустивши вперед іспанських та японських спортсменок. У Атланті Таран та Пахольчик перемогли у двох перегонах (першому та восьмому).

Незважаючи на не досить прийнятний результат Олімпійських ігор, український дует вітрильниць продовжив свою світову гегемонію у класі «470» і надалі. З 1997 по 1999 рік вони тричі поспіль робили «золотий дубль», незмінно перемагаючи на головних змаганнях світу та континенту. Більше того, у 1997 році вони отримали титул «Найкращий яхтсмен року» Міжнародної вітрильної федерації.

На Олімпійських іграх 2000 у Сіднеї Таран та Пахольчик безумовно були головними претендентками на «золото», однак вдруге поспіль змушені були задовольнитися бронзовими нагородами. Перемігши лише у одному з 12 запливів, вони залишилися позаду австралійок і американок та отримали медалі найнижчого гатунку.

Після завершення сіднейської Олімпіади Олена Пахольчик вирішила тимчасово залишити спортивні виступи, аби приділити більше уваги сім'ї та вихованню доньки. Цей період тривав до 2006 року, коли Пахольчик та Таран розпочали підготовку до Олімпійських ігор 2008 року в Пекіні. Втім кваліфікуватися на головні змагання чотириріччя їм так і не вдалося і через напружену ситуацію всередині екіпажу спортсменки вирішили припинити співпрацю. Олена Пахольчик прийняла рішення завершити активні виступи у вітрильному спорті та трохи згодом перейшла до функціонерської діяльності, обійнявши посаду головного спеціаліста Управління Олімпійського Руху НОК України. В рамках своєї роботи вона стала активним учасником різноманітних спортивних фестивалів[1][2], зустрічей з юними спортсменами[3] та мешканцями дитячих будинків[4], а також заходів з популяризації спорту в Україні[5].

Державні нагороди[ред.ред. код]

Сім'я[ред.ред. код]

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • За час спортивних виступів, представляючи колектив Збройних сил України, Олена Пахольчик здобула військове звання лейтенанта[10][11].
  • Після завершення активних виступів Пахольчик майже усе своє вітрильницьке спорядження подарувала молодим спортсменам.

Примітки[ред.ред. код]

  1. «НОК долучився до проведення фестивалю здоров’я» (укр.). http://noc-ukr.org. Архів оригіналу за 2013-06-27. Процитовано 2012-11-19. 
  2. «В Умані стартували змагання «Олімпійське лелеченя»» (укр.). www.oblrada.ck.ua. Процитовано 2012-11-19. 
  3. «Олімпійський урок – у столичній школі» (укр.). http://noc-ukr.org. Архів оригіналу за 2013-06-27. Процитовано 2012-11-19. 
  4. «Олімпійці відвідали своїх підшефних» (укр.). http://noc-ukr.org. Архів оригіналу за 2013-06-27. Процитовано 2012-11-19. 
  5. «В Севастополі проходить Олімпійський форум» (укр.). www.msms.gov.ua. Архів оригіналу за 2013-06-27. Процитовано 2012-11-19. 
  6. «Указ Президента України № 1051/99 від 21 серпня 1999 року «Про відзначення нагородами України з нагоди 8-ї річниці незалежності України»» (укр.). http://rada.gov.ua. Процитовано 12 листопада 2012. 
  7. «Указ Президента України № 665/96 від 7 серпня 1996 року «Про нагородження Почесною відзнакою Президента України»» (укр.). http://rada.gov.ua. Процитовано 12 листопада 2012. 
  8. «Указ Президента України № 1114/2000 від 6 жовтня 2000 року «Про нагородження учасників збірної команди України XXVII літніх Олімпійських ігор»» (укр.). http://rada.gov.ua. Процитовано 12 листопада 2012. 
  9. «Найсвятіше слово на Землі» (укр.). http://familytimes.com.ua. Архів оригіналу за 2013-06-27. Процитовано 2012-11-19. 
  10. «Результати виступів спортсменів ЗС України у змаганнях за роки незалежності» (укр.). www.mil.gov.ua. Архів оригіналу за 2013-06-27. Процитовано 2012-11-19. 
  11. «Новітня Історія ЦСК ЗСУ» (укр.). www.cska.kiev.ua. Процитовано 19 листопада 2012. 

Посилання[ред.ред. код]

Інтерв'ю