Педагогічний музей

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Київський міський будинок учителя, в якому розміщено педагогічний музей

Педагогічний музей — музей у Києві, підпорядкований Національній академії педагогічних наук України. Розміщується у споруді Київського міського будинку вчителя по вул. Володимирській, 57. Створений 1901 року.

У світі мало музеїв такого типу: музей дитинства у Франції, музеї дидактичної (розвивальної) іграшки в Росії та в Англії, педагогічні музеї у Вільнюсі, у Тбілісі та в Софії (Болгарія).

Історія[ред.ред. код]

Заснування музею[ред.ред. код]

Педагогічний музей цесаревича Олексія, поч. 1910-х років

Педагогічний музей було створено в Києві 1901 року. Вже 1902 року музей розпочав свою діяльність. Впродовж першого десятиліття свого існування він містився в приміщеннях різних навчальних закладів і в приватних будинках, зокрема у приміщенні Троїцького народного дому (тепер тут театр оперети), Вищих жіночих курсів по вул. Фундуклеївській (вул. Б. Хмельницького, 51).

Основою колекції педагогічного музею стала колекція зразків учнівських робіт та виробів ремісничого і прикладного призначення, які були представлені свого часу навчальними закладами Київського навчального округу на Нижньогородській виставці. Однак відсутність власного приміщення негативно відбивалася на діяльності музею.

Побудова спеціального приміщення[ред.ред. код]

1 червня 1909 р. попечитель Київського навчального округу П. Зілов звернувся до голови Київського біржового комітету Семена Могилевцева з проханням допомогти народній освіті Києва — побудувати спеціальне приміщення для Педагогічного музею. Могилевцев вніс на будівництво 500 тисяч крб.

З 1910 р. в офіційних документах будинок фігурує як Педагогічний музей імені Цесаревича Олексія, бо закладення будівлі музею відбулося 30 липня 1910 р., в день народження наступника престолу цесаревича Олексія Миколайовича. Будівництво проводилося в 1910–1912 за проектом архітектора Павла Альошина по вул. Володимирській, 57.

28 серпня 1911 р. в присутності прем'єр-міністра Росії Петра Столипіна відбулося урочисте освячення будинку музею. Виготовили невеликий срібний макет Педагогічного музею, на якому було зроблено дарчий напис «Цесаревичу Олексію».

Урочисте відкриття музею відбулось 5 жовтня 1912 року в присутності численних представників педагогічної громадськості. Повідомлення про цю подію з'явились у вітчизняній та зарубіжній пресі, яка зазначала, що він відповідає всім вимогам і є одним із найкращих серед педагогічних музеїв Європи. Крім залів для експозиції, в Педагогічному музеї були педагогічна бібліотека, читальний зал, спеціальні кабінети для демонстрування навчальних посібників і приладів, довідкове бюро, велика аудиторія для проведення масових заходів. Першим директором музею став український педагог-методист Олександр Музиченко.

Період Української національної революції[ред.ред. код]

Марка УНР із зображенням будівлі

Після Лютневої революції музей був ліквідований, а у його будівлі розміщувалися Українська Центральна Рада (19171918) і Директорія УНР (19181919).

У будівлі музею відбувалися урочистості з нагоди відкриття різних освітніх установ, було засновано Педагогічну академію — передвісника Академії педагогічних наук України. У цьому приміщенні було проведено перші два з'їзди вчителів України (весна та осінь 1917 року). Головними питаннями на з'їздах були українізація освіти, створення нових підручників з історії та географії України, української мови; питання розробки нових програм.

Центральна Рада ухвалила закон, за яким державною мовою було оголошено українську, й поставила питання про підготовку вчителів до викладання українською мовою. Йшла війна й Київ неодноразово переходив із рук до рук, отже протягом 3 років музей не мав можливості працювати стабільно. Ідея створити в приміщенні Педагогічного музею «Палац освіти» не була втілена.

Радянський період[ред.ред. код]

У будівлі містилися різні адміністративні установи (19191925), Пролетарський музей (з 1921), Музей революції й історії партії (19251938), Київська філія Центрального музею В. І. Леніна (19381982). У 1930-х роках під керівництвом Павла Альошина споруду добудували та пристосували для розміщення тут музею В. Леніна, відкритого 1938 року.

1941 — перед відступом радянських військ з міста будинок замінували. Німцям вдалося швидко знайти та знешкодити вибухівку. Під час окупації тут знаходився Музей найдавнішої історії. Археологічну колекцію з Лаври перемістив сюди д-р Ґрімм з Галле[1]. У 19431982 рр. тут знову діяв Музей В. І. Леніна.

Пам'ятник Михайлу Грушевському біля Педагогічного музею

Педагогічний музей був відновлений лише 1977 року в результаті реорганізації Республіканської педагогічної виставки, яка функціонувала з 1948 року. Сучасний музей розміщується у Київському міському будинку учителя на другому поверсі будівлі, займаючи його праве крило.

1982 — після переїзду філії музею Леніна до нової будівлі палац, збудований для Педагогічного музею, віддали київським учителям для Будинку вчителя.

1983 — згідно з Постановою Ради Міністрів УРСР № 172 від 18 квітня 1983 р. в Києві створили Республіканський педагогічний музей у віддані Педагогічного товариства УРСР. Розмістили музей у приміщенні Київського міського Будинку вчителя по вул. Володимирській, 57 на правах оренди. На жаль, тоді не врахували, що цей будинок є пам'яткою архітектури і будувався саме для Педагогічного музею, який діяв на початку XX століття при Київському навчальному окрузі (про що свідчить прикріплений на фасаді будинку знак: цей будинок є пам'яткою архітектури під № 895; на знаку викарбувано: «Педагогічний музей 1911–1913 рр. Охороняється державою. Пошкодження карається законом»). Педагогічний музей повернувся додому, але зайняв у будинку лише кілька кімнат.

У травні 1987 р. відбулась урочисте відкриття оновленої експозиції музею. Вона охоплює період з найдавніших часів до 1945 р. і розповідає музейними засобами про розвиток освіти та педагогічної думки в Україні в означений період.

Період незалежності України[ред.ред. код]

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 1992 р. № 335 «Питання Академії педагогічних наук України» Педагогічний музей передали у функціональне підпорядкування Академії, яка визначає основні напрями його діяльності, здійснює фінансування і кадрове забезпечення. Велику допомогу музею надає відділення теорії та історії педагогіки Академії педагогічних наук, очолюване академіком О. В. Сухомлинською. Відділення здійснює керівництво, передусім, науково-дослідною та масовою науково-освітньою діяльністю музею.

Експозиція[ред.ред. код]

У фондах музею зберігається понад 40 тисяч пам'яток історії освіти та культури народів, що населяють територію України з давніх часів до наших днів, серед яких пам'ятки XV–XVII ст.: «Підручник філософії, географії, історії» (1488), «Литовський статут» (1570), «Фразеологічний словник» (1598), «Апостол» (1654), «Хроніка Сарматії Європейської» (XVII ст.), «Євангеліон» (1670), «Октоїх осьмиглавий, рукописний» (XV–XVI ст.), «Ілюстрований географічний атлас», у якому зібрано 100 карт (1699–1777), «Євангеліє учительноє» (1670), «Правила піитическіе» (1705), «Новий синопсис» (1798) та багато інших пам'яток освіти, що свого часу використовувались під час навчання як у братських школах, колегіумах України, так і Києво-Могилянській академії.

Музей також містить колекції підручників, документів, фотознімків, періодичні педагогічні видання, педагогічні посібники XIX–XX ст., матеріали про репресованих учителів, комплекти матеріалів учителів та вчених-педагогів України.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]