Пейджер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Пейджер

Пейджер (від англ. page — сторінка) — приймач персонального виклику. Пейджер влаштований так, що дозволяє отримувати повідомлення, які посилаються пейджинговою мережею. Для того, щоб відправити повідомлення на пейджер, треба набрати телефон оператора, повідомити номер або назву абонента і продиктувати повідомлення. Кожному пейджеру в системі присвоюється індивідуальний код, який служе своєрідною адресою, за якою передана інформація потрапляє до потрібного абонента. Повідомлення для передачі надходить по телефону або електронною поштою до оператора системи, який направляє його по радіоканалу в пейджингову мережу із зазначенням індивідуального коду одержувача. Прийом повідомлення можливий тільки пейджером — власником даного коду. Обсяг переданої інформації може досягати декількох сотень знаків, тривалість передачі — кілька секунд. Пейджер має пам'ять, що дозволяє записувати прийняті повідомлення і потім переглядати їх у будь-який зручний для користувача час. Він істотно дешевше мобільного телефону і дуже зручний у випадках, коли двосторонній зв'язок необов'язковий, наприклад для виклику аварійних бригад при аваріях на лініях електропередач, на газо- і нафтопроводах, для зв'язку з відпочиваючими на дачі за відсутності телефону, для сповіщення жителів прибережних селищ про насування шторму.

Перший у світі пейджер випустила компанія Motorola в 1956 році. Перші пейджери взяли на озброєння працівники лікарень та менеджери. Потім пейджерами обзавелися всі, хто хотів бути завжди доступним.

У РФ пейджери були досить популярні в 1990-х роках. У 1993-97 роки вони були модним аксесуаром і ознакою успішності, а в 1997-99 роки поширилися практично повсюдно і стали буденними.

На початку 2000-х у зв'язку з поширенням мобільних телефонів і зниженням вартості послуг мобільного зв'язку і SMS, пейджери практично зникли з ужитку.

Переваги[ред.ред. код]

Пейджинговий зв'язок, порівняно з стільникового має ряд переваг:

  • Дешевизна зв'язку;
  • Безпека: відсутність передавача в пейджері (є тільки приймач) утрудняє можливість визначення місцезнаходження пристрою;
  • Автономність: батарейки ААА, а рідше АА вистачає приблизно на місяць роботи пейджера (при середній інтенсивності використання).
  • Економія частотного ресурсу: у транкових і стільникових мережах одна частота (з шириною каналу 25 кГц) має ресурс для обслуговування 25-50 абонентів, в пейджингу — 10-15 тисяч абонентів (у форматі POCSAG) і 40-80 тисяч (FLEX).

Також, існує так званий «двосторонній пейджинг», при якому реалізована можливість відправки коротких повідомлень безпосередньо з абонентського обладнання.

Галерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Інструменти Це незавершена стаття про інструмент, прилад або пристрій.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.