Пейко Микола Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Микола Іванович Пейко (12 (25) березня 1916, Москва — 1 липня 1995, Москва) — російський композитор, диригент, педагог. заслужений діяч мистецтв РРФСР (1964). Лауреат двох Державних премій.

Біографія[ред.ред. код]

В 1933 — 1937 роках навчався в музичному училищі при Московській консерваторії у І. В. Способіна (теоретичні дисципліни).

В 1940 закінчив Московську консерваторію, де навчався у Н. Я. Мясковського (композиція), М. П. Ракова (оркестровка), В. А. Цуккермана (аналіз музичних форм).

У 1943 Пейко почав викладати в консерваторії, спочатку в якості асистента Д. Д. Шостаковича та Миколи Мясковського, а незабаром очолив власний композиторський клас. Пейко також був керівником композиторської кафедри в Інституту імені Гнесіних1958 — професор). Належить до числа найбільших композиторів-симфоністів Росії ХХ століття. Н. Пейко — один з найавторитетніших після Мясковського композиторів-педагогів московської композиторської школи. Здобув репутацію видатного енциклопедиста свого часу. Виховав більше 50 композиторів, серед яких Юрій Абдоков, Софія Губайдуліна, Олексій Ларін та інші.

Н. І. Пейко помер 1 липня 1995 в Москві. Похований на Домодєдовському кладовищі поруч із дружиною, Іриною Михайлівною Пейко-Оболенською.

Творчість[ред.ред. код]

Стиль пов'язаний з традиціями російської та західної симфонічної музики, в тому числі — творами М. Я. Мясковського. У пізній період творчості експериментував з дванадцятитоновою технікою, залишаючись прихильником традиційного ладо-тонального мислення. Твори композитора відрізняються яскравою та вишуканою оркестровкою та поетичною глибиною. Цикл симфоній Пейко належить до числа найбільш значущих в європейській симфонічної культурі ХХ століття. Композитор володів рідкісним аналітичним даром, що сприяло написанню ряду блискучих критичних статей і есе, в тому числі про 27-у симфонію Мясковського, інструментальні мініатюри О. Мессіана, В. Лютославського та ін. Великий вплив на творче мислення композитора мало його серйозне (впродовж усього життя) захоплення шахами.

Основні твори[ред.ред. код]

Балети
  • «Жанна д'Арк» (1953 — 1955)
  • «Абакаяда» (1983)
Ораторії
  • «Ніч царя Івана» (1967, перероблена в оперу)
  • «Днів давніх бій» (1981)
Оркестрові твори
  • Дев'ять симфоній (1945, 1946, 1957, 1965, 1968, 1972, 1980, 1986, 1992)
  • Концерт для фортепіано з оркестром (1943 — 1947)
  • Симфонічна сюїта «З російської старовини» (1948)
  • «Молдавська сюїта» (1949 — 1950)
  • Сім п'єс на теми народів СРСР (1950)
  • Дві концертні сюїти для скрипки та оркестру (1953, 1968)
  • Симфонічна балада (1956)
  • «З якутських легенд» (1940 — 1957)
  • Концерт-симфонія (1974)
  • Еонцерт для гобоя та камерного оркестру (1983)
  • «12 афоризмів та постлюдія» (1993)
  • Концерт для малої домри та оркестру (1967)
Камерні твори
  • Фортепіанний квінтет (1961)
  • Чотири струнних квартети (1962, 1965,...)
  • «Легенда» для кларнета і арфи та ін.
  • Пісні, романси, музика до театральних постановок та кінофільмів
Опера
  • «Айхилу»

Нагороди та премії[ред.ред. код]

Бібліографія[ред.ред. код]

  • Рыбакина Е. Николай Пейко: очерк жизни и творчества. — М.: Музыка, 1980

Посилання[ред.ред. код]


Йоганн Себастьян Бах Це незавершена стаття про композитора.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.