Пекло

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Середньовічне зображення пекла з манускрипту «Сад утіх» Герради Ландсбергської близько 1180р.

Пе́кло — у багатьох релігіях місце для посмертного покарання (перш за все безбожників, атеїстів) за гріхи. У індуїзмі, буддизмі і джайнізмі пекло — перехідна стадія у прогресі душі, але християнство і іслам вважають його вічним (чистилище — перехідний). У юдаїзмі такого покарання немає.

У християнстві[ред.ред. код]

Католицька Церква визначає пекло як «стан остаточного самовідлучення від спільності з Богом і блаженними». Людина потрапляє до пекла відразу ж після смерті у стані смертельного гріха без покаяння і прийняття милосердної любові Бога, ставши вічно відокремленою від Нього за власним вільним вибором.[1] Католицька та багато інших християнських церков, таких, як баптистські та єпископальні церкви, деякі православні церкви, вважають пекло остаточним призначенням тих, хто так і не став гідним після загального воскресіння і Страшного Суду, де вони будуть вічно покарані за гріх і постійно відділені від Бога. Природа такого суду несумісна з вченнями багатьох протестантських церков, де вважається, що спасіння відбувається через прийняття Ісуса Христа своїм Спасителем, а Православна і Католицька церкви навчають, що суд враховує і віру і справи.

В юдаїзмі[ред.ред. код]

Відповідно до єврейського вчення, пекло — це не зовсім фізичне місце, його можна скоріше порівняти з сильним почуттям сорому. Люди соромляться свого злодіяння і це є стражданням, викликаним поганими вчинками. Коли людина так відхиляється від волі Бога, кажуть що вона, в Гінномі. Це стосується не якогось моменту в майбутньому, а теперішнього стану. Ворота повернення(тешува), як кажуть, завжди відкриті, і, таким чином, можна узгодити свою волю з Божою в будь-який момент. За Торою, стан поза Божою волею сам по собі є покаранням.

Долина Гінном (звідки походить назва "геєнна огнянна"), 2007

В ісламі[ред.ред. код]

Докладніше: Джаханнам

В ісламі місце, куди попадають грішники після смерті називається джаха́ннам. Синоніми — вогонь, полум'я, пропасть і тому подібне. Жертви джаханнаму горять у вогні.

«Щоразу, як приготується їхня шкіра, ми міняємо її на іншу, щоб вони відчули покарання»

 — говориться в Корані.

Грішники джаханнаму зв'язані ланцюгами. Вони їдять плоди дерева заккум, що схожі на голови шайтанів, п'ють кип'яток, який «розсікає їх нутрощі», і гнійну воду. Інший вид пекельних мук — жгучий холод. Різні категорії грішників розміщуються в різних частинах джаханнаму і входять туди через різні ворота. Джаханнам охороняє стража із ангелів-забанійа. Їх очолює ангел Малік.

В післякораничній традиції набув популярності образ сірат («шлях») — тонкого, як волосина або кінець меча, моста, протянутого над джаханнамом. По ньому після смерті проходять всі люди, проте перейти його можуть тільки праведники.

Згідно з найпоширенішими уявленнями, муки джаханнаму вічні для немусульман. Для грішників мусульман вони з часом можуть закінчитись.

У буддизмі[ред.ред. код]

У буддизмі пекло — місце перебування для істот, що практикують злобу і ненависть. Існує вісім рівнів пекла (на кожному рівні у центрі гаряче пекло, по периметру — холодне), але є ще й додаткові пекла. Перебування в пеклі тривале, але не є безкінечним, після того, як наслідки негативної карми вичерпаються, істота помирає і знову народжується в вищих світах.


(початок справа) Японське зображення пекла, 12 ст., Національний Музей Нара (en).
(початок справа) Японське зображення пекла, 12 ст., Національний Музей Нара (en).

У літературі[ред.ред. код]

У «Божественній комедії» Данте Аліг'єрі пекло являє собою дев'ять кіл, чим нижче коло, тим серйозніші гріхи, вчинені людиною за життя. Крім чіткої структури, загалом концепція відображає існуючі в середньовіччі католицькі уявлення про пекло.

Багато великих епопей європейської літератури мають епізоди, що відбуваються в пеклі. У римського поета Вергілія, в поемі Енеїда, Еней спускається в діс (підземний світ), щоб відвідати дух свого батька.

Ідея пекла сильно вплинула на таких письменників, як Жан-Поль Сартр який написав у 1944р. спектакль «Без виходу» де прослідковується думка про те, що «Пекло це інші люди».

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. http://catechismus.org.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=51&Itemid=36 Катехизм Католицької Церкви, артикул 12 «Вірую у вічне життя»

Література[ред.ред. код]

  • Visions of Heaven & Hell before Dante. Edited by Eileen Gardiner. Italica press, 2010. (англ.)
  • Ислам. Словарь атеиста. Москва. Видавництво політичної літератури. 1988. стор. 66.(рос.)

Посилання:[ред.ред. код]