Пеларгонія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Пеларгонія
Пеларгонія зональна (Pelargonium zonale)
Пеларгонія зональна (Pelargonium zonale)
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Streptophyta
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Еудікоти (Eudicots)
Підклас: Розиди (Rosids)
Порядок: Геранієцвіті (Geraniales)
Родина: Геранієві (Geraniaceae)
Рід: Пеларгонія (Pelargōnium)
L'Hér.
Види
Понад 200:
Pelargonium asperum
Pelargonium australe
Pelargonium capitatum (L.) L'Hér. ex Aiton
Pelargonium cotyledonis
Pelargonium cucullatum
Pelargonium drummondii
Pelargonium graveolens
Pelargonium grossularioides
Pelargonium insularis
Pelargonium littorale
Pelargonium peltatum
Pelargonium quercifolium (L. f.) L'Hér. ex Aiton
Pelargonium radens
Pelargonium rodneyanum
Pelargonium scabrum
Pelargonium sidoides
Pelargonium triste
Pelargonium vitifolium
Pelargonium × domesticum L.H.Bailey (pro sp.)
Pelargonium × hortorum L.H.Bailey (pro sp.)
Pelargonium × nervosum Sweet
Посилання
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 4030
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Pelargonium

Пеларгонія (Pelargonium L'Hér.) — рід квіткових рослин з родини геранієві. Нараховують близько 250[1] видів рослин, в основному походять з Південної Африки (існує там близько 125 видів).

Загальновживаною, в тому числі і серед садівників є практика називати пеларгонію геранню не лише рослини виду Geranium, а й рослини виду Pelargonium (пеларгонії), яких раніше відносили до гераней. Проте герань — правильна ботанічна назва окремого роду споріднених рослин, українською жураве́ць (англ. cranesbill, рос. журавник). Обидва роди відносяться до родини Geraniaceae. Лінней спочатку включив усі види в один рід, Герань, але пізніше у 1789 році французький ботанік Шарль Луї Леритьє де Брютель розділив рослини на два роди.

Опис[ред.ред. код]

Багаторічні трав'янисті або напівчагарникові рослини.

Стебла прямі або повзучі, гіллясті. Листки прості, пальчасті або пальчасто-розсічені.

Квітки різноманітного забарвлення, зібрані в мало- або багатоквіткові зонтичні суцвіття.

Поширення[ред.ред. код]

Багато видів ростуть у Східній Африці, ареал поширення сягає на півночі до Близького Сходу (південь Туреччини та Іраку). Декілька видів ростуть в Австралії та Нова Зеландії, поодинокі ендемічні види є на острові Святої Єлени та на островах Трістан-да-Кунья.[1] Пеларгонії є одними з найбільш поширених садових рослин у районах, вільних від морозу, окрім того їх вирощують як кімнатні рослини. У відкритому грунті не зимують.[1]

Вирощування[ред.ред. код]

Рослини світлолюбні, невибагливі в культурі, легко переносять нестачу вологи.

Розмноження: пеларгонію розмножують живцями навесні і наприкінці літа. Окремі різновиди розводять насінням. Для живців відрізують вертикальні пагони довжиною 8-10 см. Живці вкорінюють у горщики, заповнені сумішшю піску і торфу, взятих у рівних частинах, субстрат постійно підтримують у вологому стані. Коли з'являється коріння, пересаджують у більший горщик і прищипують верхівки, щоб сприяти росту бічних пагонів.

Насінням пеларгонію розмножують наприкінці весни, висівають у контейнер, заповнений легким ґрунтом, підтримують у вологому стані при температурі 20-22 °C. Після появи ростків, розсаду переставляють в освітлене місце з температурою близько 15 °C. Зацвітають такі рослини через 3-4 місяці.

Види[ред.ред. код]

Розрізняють дві великі групи видів пеларгоній: кущові і ампельні. У свою чергу, кущові поділяють на квітучі і духмяні.

Квітучі види пеларгоній:

  • Пеларгонія зональна (Pelargonium zonale) — широко розповсюджена пеларгонія, часто культивується влітку у квітниках, має народну назву «калачик». Округлі, злегка лопатеві листки, з невеликими зубцями. На листках помітні концентричні кола темно-зеленого або бурого забарвлення, які розділяють листя на зони. Звідси і назва — зональна пеларгонія. Суцвіття кулясті із простих або махрових квітів. Відомі сотні різновидів з різноманітним забарвленням і формою квітів і малюнком листків. У горщику пеларгонія зональна досягає 30-60 см у висоту, але є сорти висотою і до 1,5 м.
  • Пеларгонія крупноквіткова (Pelargonium grandiflorum) або Пеларгонія домашня (Pelargonium domesticum) — більш популярна назва Королівська пеларгонія або Пеларгонія Марти Вашингтон. Час цвітіння (з початку весни до середини літа) коротший, ніж у зональних пеларгоній, квітки більші, гофровані, часто більш ефектні і звичайно двоколірні. Листки із зубчастим краєм близько 7,5 см у діаметрі, характерного малюнку не мають. У горщику вони досягають 30-60 см у висоту.

Духмяні види пеларгоній:

  • Пеларгонія головчаста (Pelargonium capitatum). Листя із запахом троянди. Рожево-лілові квітки. У відповідних умовах досягає 90 см.
  • Пеларгонія кучерявенька (Pelargonium crispum). Дрібні, лопатеві блідо-зелене листки з лимонним запахом. Рожеві квітки. Досягає 60 см.
  • Пеларгонія сильнопахуча (Pelargonium graveolens). Сильно розділені лопатеві листки із запахом троянди. Квітки від рожевих до рожево-червоних. Досягає 90 см.
  • Пеларгонія ароматна (Pelargonium odoratissimum). Листя з ароматом яблук. Білі квітки. Висота близько 30 см.
  • Пеларгонія повстяна (Pelargonium tomentosum). Великі округлі, злегка лопатеві листки із запахом перцевої м'яти. Дрібні білі квітки. Висота близько 60 см.

Ампельні види пеларгоній:

  • Пеларгонія щитовидна або плющевидна (Pelargonium peltatum) має ребристі стебла, що стеляться, із плющеподібними листками. Прості або махрові зірчасті квітки звичайно рожевого або червоного тонів, іноді білих або яскраво-зелених, зрідка із червонуватою облямівкою. Ця група пеларгоній є чудовою прикрасою вікон (особливо в підвісних кошиках), балконів і веранд.

Використання[ред.ред. код]

Духмяні (запашні) пеларгонії вирощують заради ароматних листків, які містять запашне ефірне масло. Тому навіть при незначному дотику рослина видає злегка терпкий, але дуже приємний аромат. Ефірні масла пеларгонії широко застосовуються в медицині, парфумерній та кондитерській промисловості. З цією метою використовують наступні види пеларгоній P. capitatum (L.) L'Hér. ex Aiton, P. fragrans (Poir.) Willd., P. graveolens L'Hér. ex Aiton, P. krappeanum Knuth, P. odoratissimum (L.) L'Hér. ex Aiton, P. radula (Cav.) L'Hérit.

Екстракт кореня Pelargonium sidoides застосовується в медицині при інфекційних захворюваннях ЛОР-органів.[2]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в Roger Philips, Martyn Rix (2011). The Botanical Garden. Vol. 2. Perennials and annuals. London: Macmillan. с. 114. ISBN 0333748905. 
  2. Умкалор (Umkalor)


Посилання[ред.ред. код]