Пелецифора

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Пелецифора (Pelecyphora)
Pelecyphora asseliformis
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Вищі рослини (Streptophyta)
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Еудікоти (Eudicots)
Порядок: Гвоздикоцвіті (Caryophyllales)
Родина: Кактусові (Cactaceae)
Підродина: Cactoideae
Триба: Cacteae
Рід: Пелецифора (Pelecyphora)
C.Ehrenb., 1843
Види
Pelecyphora aselliformis
Pelecyphora strobiliformis
Синоніми
Encephalocarpus A.Berger
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Category:Pelecyphora
EOL: 5194676
IPNI: 30051824-2
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 130165
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Pelecyphora

Пелецифора (Pelecyphora) — рід сукулентних рослин з родини кактусових.

Етимологія[ред.ред. код]

Назва походить від (дав.-гр. πελεκσς (pelecis) — тесати, обтісувати та дав.-гр. φερω (phero) — нести і пов'язана c незвичайною для кактусів будовою горбків стебла основного виду роду Pelecyphora aselliformis, ніби обтесаних за формою, подібних з торцевою стороною томагавка.

Ареал та умови зростання[ред.ред. код]

Рід належить до рідкісних у природі кактусів, що в невеликій кількості збереглися в високогірних напівпустельних районах мексиканських штатів Сан-Луїс-Потосі (San Luis Potosi), Тамауліпас (Tamaulipas) і Нуево-Леон (Nuevo Leon). Стебла пелецифор мають розвинений корінь і здерев'янілу нижню частину. Під час посух рослини майже по саму верхівку втягуються в землю, де частина їх так і залишається назавжди.

Систематика[ред.ред. код]

Єдиний представник роду Pelecyphora aselliformis був описаний в 1843 році Крістіаном Ернбергом, який за чотири роки до того отримав цей незвичайний кактус з Мексики. До 1935 р. рід лишався монотипним, коли чеським натуралістом Альберто Фрічем і інспектором Тюбінгенського ботанічного саду Ернстом Шеєле до пелецифор був віднесений вид Encephalocarpus strobiliformis із теж монотипного роду Encephalocarpus, описаний Альвіном Бергером в 1929 році. Назва цього роду складається з грец. En — в, грец. cephali — голова і грец. carpos — плід, що відповідає тривалому перебуванню вже доспілих плодів у глибині стебла між сосочками. За зовнішнім виглядом енцефалокарпуси не схожі на пелецифори, але культура їх однакова.

Культивування[ред.ред. код]

Культивування пелецифор представляє певні труднощі. У період вегетації вони вимагають максимального сонячного місця, розташування з постійним припливом свіжого повітря. М'ясисті корені не виносять перезволоження, тому поливання суворо обмежені, а в зимовий період і зовсім припиняються. Це має свою негативну сторону, тому що при тривалому сухому утриманні ареоли в нижній частині стебла дерев'яніють. Щоб частково уникнути цього, потрібно з певним ступенем ризику, але все ж зволожувати рослини хоча б раз на місяць.

Кореневласні екземпляри добре себе почувають у субстраті, що наполовину складається з піщанисто-дернової землі з добавкою комкової глини, до 30% гравійної крихти, решта — наповнювачі. Температура зимівлі в межах 6-10 °C. Основний спосіб розмноження — вегетативний, щепленням пагонів, що знімаються з маточних рослин або їх «пеньків». При посівах насіння проростає важко і відсоток схожості їх низький. Сіянці розвиваються дуже повільно і чутливі до будь-якої зміни середовища. Тому їх намагаються якомога раніше прищеплювати, що значно прискорює розвиток і сприяє полегшенню подальшого вирощування.

Використання[ред.ред. код]

Peleciphora aselliphormis, яка містить незначну кількість мескаліну, анхалідіну, горденіну, N-метилмескаліну, пеллотіну та ін. використовується з терапевтичною метою.

Також пелицифори мають високу цінність для колекціонерів, через що раніше протягом десятиліть піддавались грабіжницьким зборам. Однак по мірі покращення охорони та припинення розграбування популяцій вони знову самостійно відновлюються.

Література[ред.ред. код]

  • С. М. Приходько. Кактуси. − Видавництво «Наукова думка», 1974 (укр.)
  • Буренков А. А. Кактусы в гостях и дома, — Феникс, 2007г., — 472с. — ISBN 978-966-651-431-1 (рос.)
  • Борисенко Т. И. Кактусы. Справочник, — Киев: Наукова думка, 1986г., — 286с., ил. (рос.)
  • О. В. Ильяшенко и др. Кактусы. Донецк, «Скиф», 2003. (рос.)
  • Нико Вермёлен Кактусы Пер. с англ. Л. Р. Ермаковой. — М.: Издательский Дом «Кладезь», 1998. — 144 с. с ил. ISBN 5-85292-021-5 (рос.)
  • Edward F. Anderson. «The Cactus Family». 776 р. ISBN 0 881924989 (англ.)

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]